Раді Вас бачити!

Квартира Ярослава виявилась такою, якою Олеся її й уявляла — простора, мінімалістична, майже без зайвих речей. Темне дерево, шкіряний диван, великі вікна без штор. Пахло ним і чимось дерев’яним.

Він навіть не ввімкнув верхнє світло. Тільки торшер біля дивана. Олеся стояла посеред вітальні, все ще в куртці, і не знала, куди подіти руки. Ярослав підійшов ззаду, обережно зняв з неї куртку і кинув на крісло.

— Хочеш води? Чи чогось міцнішого?

— Води.

Він приніс дві склянки, простягнув їй одну. Пальці знову зіткнулись. Олеся зробила кілька ковтів. Вода була холодною і допомогла трохи зібратись.

Ярослав сів на край дивана. Вона сіла поруч, але не впритул. Кілька хвилин просто мовчали. Місто за вікном світилось далеко внизу.

— Ти сьогодні інший, — тихо сказала Олеся.

Він криво усміхнувся.

— Бо сьогодні я нарешті перестав грати. Хоча б тут.

Вона поставила склянку на низький столик і повернулась до нього.

— Розкажи. Чому ти так боїшся втратити контроль?

Ярослав довго дивився на свої руки. Потім тихо, майже неохоче почав:

— Бо контроль — це єдине, що мене врятувало. У дитинстві в нас удома завжди було… шумно. Батько пив. Не завжди бив, але коли пив — краще було не попадатись. Мати мовчала. Я швидко зрозумів: якщо хочеш вижити і вибратись — мусиш тримати все під контролем. Себе. Оцінки. Емоції. Особливо емоції.

Він зробив ковток води.

— Я вчився до ночі, працював з шістнадцяти, не заводив нікого серйозного. Бо серйозне — це завжди ризик. А ризик означає, що можеш знову опинитись у ситуації, де від тебе нічого не залежить. Тому я звик відсікати все, що може затягнути занадто глибоко.

Олеся мовчки слухала. Його голос був рівним, але під ним відчувалась стара, давно загнана злість.

— А потім з’явилась ти, — продовжив він. — І з першої ночі все пішло не за планом. Я думав, що це просто випадковість. Одна ніч. А потім ти опинилась у моєму університеті. І я знову почав втрачати ґрунт. Спочатку поглядами. Потім розмовами. Потім машиною. Потім кабінетом. А сьогодні… сьогодні я вже навіть не намагався зупинитись.

Він повернув до неї обличчя. У світлі торшера очі здавались темнішими.

— Я боюсь не того, що мене звільнять. Я боюсь, що якщо повністю відпущу контроль — знову стану тим хлопцем, який нічого не вирішує. А з тобою я постійно його втрачаю. І вже навіть не завжди хочу повертати.

Олеся простягнула руку і торкнулась його щоки. Він на мить заплющив очі, ніби цей дотик був занадто ніжним.

— Ти не той хлопець, — тихо сказала вона. — Ти вже давно інший. І контроль — це не єдине, що тебе тримає.

Ярослав зловив її долоню і притиснув до своїх губ.

— Легко казати. Складніше — повірити.

Він потягнув її ближче. Олеся пересіла до нього на коліна, обхопила руками шию. Цього разу поцілунок був повільнішим, глибшим. Без тієї злої жадоби, що була в машині. Скоріше з потребою бути ближче.

Коли вони відірвались, Ярослав притулився лобом до її лоба.

— Залишайся сьогодні. Не тому, що я хочу сексу. Хоча хочу. А тому, що після всього, що я щойно сказав, мені не хочеться залишатись самому.

Олеся кивнула.

— Добре.

Він підняв її на руки майже без зусиль і поніс у спальню. Там було так само мінімалістично — велике ліжко, темна білизна, ніяких зайвих речей. Ярослав поклав її на матрац і ліг поруч, не гасячи світло.

Вони ще довго говорили — вже тихіше, уривками. Про те, як він вступив до університету на гроші, які сам заробив. Про те, як перші роки в столиці спав по чотири години. Про те, що посада ректора для нього — не про владу, а про те, що нарешті ніхто не може просто так увійти і все зруйнувати.

Олеся слухала і гладила пальцями його татуювання на передпліччі. Вперше він не виглядав недосяжним. Просто чоловіком, який дуже довго нікому не відкривався.

Коли розмови стихли, він притягнув її ближче, уткнувся обличчям у її волосся і тихо сказав:

— Я не вмію це робити правильно. Але з тобою хочу спробувати.

Олеся заплющила очі, відчуваючи його серцебиття під щокою.

Сьогодні ввечері він розповів їй те, чого не розповідав, мабуть, нікому.

І вперше за весь цей час між ними було не тільки бажання.

А щось значно важче і страшніше.