Раді Вас бачити!

Олеся вийшла з корпусу, коли вже майже стемніло. Більшість студентів давно розійшлися, біля зупинки стояло лише двоє першокурсників з іншого факультету. Маршрутка затримувалась. Вона вже дістала телефон, щоб викликати таксі, коли біля тротуару повільно зупинилась знайома чорна машина.

Скло опустилось.

— Сідай, — сказав Ярослав. Голос був рівний, але в ньому не було звичної дистанції.

Олеся кілька секунд просто дивилась на нього. Потім відкрила двері і сіла. Салон пахнув шкірою, його парфумом і чимось ледь гіркуватим — мабуть, кавою.

Вони поїхали мовчки. Місто за вікном уже вмикало ліхтарі. Олеся тримала сумку на колінах і намагалась не дивитись на його руки на кермі. Після вчорашньої розмови в кабінеті між ними повисла інша тиша — не холодна, а густа, майже фізична.

— Ти довго сьогодні залишилась, — нарешті сказав він.

— Конспект дописувала. Бібліотека до восьмої.

Ярослав кивнув і більше нічого не питав. Але Олеся відчувала: він теж напружений. Пальці сильніше стискали кермо, щелепа була злегка зціплена.

Біля гуртожитку він не зупинився. Проїхав далі, звернув у тиху вуличку між старими будинками, де майже не було ліхтарів, і заглушив двигун. Навколо було темно і порожньо.

Олеся обернулась.

— Чому ми тут?

Ярослав сидів, дивлячись прямо перед собою. Потім повільно повернув голову.

— Бо якщо я зараз висаджу тебе біля під’їзду — знову зроблю вигляд, що все під контролем. А це вже брехня.

Вона ковтнула.

— Тоді що ти пропонуєш?

Він не відповів словами. Просто простягнув руку, взяв її за підборіддя і притягнув до себе. Поцілунок вийшов одразу глибоким, жадібним, без тієї обережності, яку він завжди зберігав. Олеся відповіла так само — вчепилась пальцями в його светр, присунулась ближче через підлокітник.

Ярослав тихо охнув їй у губи, коли вона перебралася до нього на коліна. У салоні було тісно. Кермо впиралось їй у спину, але зараз це не мало значення. Його руки вже були під її футболкою — гарячі, впевнені, гладили спину, талію, піднімались вище.

— Олеся… — видихнув він, коли вона поцілувала його в шию, саме туди, де починались татуювання. — Якщо ми зараз не зупинимось…

— То не зупиняйся, — відповіла вона прямо йому в губи.

Цього разу він більше не сперечався.

Вони возилися з одягом швидко, майже сердито. Олеся підняла спідницю, яку сьогодні наділа замість джинсів. Ярослав різко стягнув її білизну вниз, не знімаючи до кінця. Його пальці спочатку перевірили — вона вже була мокрою. Він тихо вилаявся крізь зуби і притягнув її ще ближче.

Коли він увійшов, Олеся закинула голову і вперлась долонями в його плечі. У машині було тісно, рухи виходили рваними, глибокими. Ярослав тримав її за стегна і дивився знизу вгору — без жодної ректорської маски. Тільки голод і щось майже зле від того, як довго він себе стримував.

— Тихіше, — прошепотів він, коли вона застогнала голосніше. — Нас можуть почути.

Але сам при цьому прискорився. Олеся кусала губу, намагаючись не кричати, і вчепилась пальцями в його волосся. Кожен поштовх віддавався в усьому тілі. Вона кінчила першою — різко, з тремтінням, майже беззвучно. Ярослав догнав її через кілька секунд, втиснувшись обличчям їй у шию і глухо стогнучи.

Після цього вони ще деякий час сиділи так — вона на ньому, він всередині неї, обидва важко дихали. Стекла машини злегка запотіли.

Ярослав першим порушив тишу. Повільно провів долонею по її спині.

— Це вже не помилка, — сказав він хрипко.

Олеся не підняла голову з його плеча.

— Знаю.

Він обережно допоміг їй пересісти назад на пасажирське сидіння. Поправив одяг. Олеся теж швидко одягнулась, пальці все ще злегка тремтіли. У салоні пахло сексом і його парфумом.

Ярослав завів двигун, але не поїхав одразу. Просто сидів і дивився на темну вулицю.

— Я відвезу тебе до гуртожитку. І завтра… завтра ми поговоримо. Нормально.

Олеся кивнула. Слів не знаходилось. Тіло все ще відчувало його. І в голові крутилось лише одне: назад дороги вже немає.

Коли машина зупинилась біля під’їзду, вона відкрила двері і вже вийшла, коли він раптом тихо озвався:

— Олеся.

Вона обернулась.

Ярослав дивився на неї з темряви салону. Без посмішки. Серйозно.

— Це тільки початок. Ти розумієш?

Вона кілька секунд мовчала. Потім тихо відповіла:

— Так.

І закрила двері.

Машина ще деякий час стояла на місці, перш ніж повільно рушила геть. Олеся піднялась сходами, зайшла в кімнату і тільки тоді дозволила собі сісти на ліжко. Ноги не тримали.

Вона щойно переспала з ректором у машині.

І вперше за весь цей час жоден з них не зупинився.

А завтра доведеться дивитись одне на одного в університеті так, ніби нічого не було.

Тільки тепер це вже точно не вийде.