Раді Вас бачити!

Ярослав приїхав до університету рано. Подвір’я ще було майже порожнім — лише двірник змітав учорашнє листя, а кілька співробітників курили біля службового входу. Він припаркувався на своєму місці, вимкнув двигун і кілька секунд просто сидів у машині.

Новий корпус. Нова посада. Нові правила гри.

Він взяв сумку з документами і пішов до головного входу. Охорона вже знала його в обличчя — лише коротко кивнули. Ліфт підняв на останній поверх швидко. Коридор був тихим, пахло свіжою кавою і чимось канцелярським.

Кабінет зустрів його прохолодою і запахом дерева. Великий стіл, шкіряне крісло, панорамні вікна з видом на алею. Ярослав поставив сумку, скинув піджак і підійшов до вікна. Звідси університетське містечко виглядало як на долоні. Через кілька днів тут буде людно. Першокурсники, старі викладачі, усі, хто буде придивлятися до нового ректора.

Він уже встиг звикнути до цього погляду — суміші цікавості, обережності і ледь прихованої оцінки. Хтось чекає змін. Хтось уже зараз думає, як їх загальмувати.

На столі лежала стопка листів і папка з розкладом на найближчі дні. Ярослав сів, відкрив перший документ і спробував зосередитись. Виходило погано. Перед очима все одно стояло те видіння з натовпу на лінійці. Світле волосся. Як дівчина зблідла. Як різко відвела очі.

Він кілька разів казав собі, що це просто збіг. У столиці тисячі світловолосих дівчат. Але серце тоді стукнуло занадто сильно, щоб це був просто збіг.

Ярослав різко відкинув думку і відкрив наступний лист. Робота завжди рятувала краще за будь-які роздуми.

Близько десятої зайшла помічниця з кавою.

— Усе готове до наради, Ярославе Володимировичу. Декани вже збираються.

Він кивнув, подякував і ще раз глянув у вікно. Двір уже починав оживати. Хтось ставив стенди, хтось розкладав списки груп. Звичайний перший день.

Ярослав допив каву, поправив манжети сорочки і вийшов з кабінету. Спину тримав рівно. Обличчя — спокійне. Голос, коли треба буде говорити, буде рівним.

Новий ректор уже на місці.

А все, що залишилось у маленькому місті під дощем, мало залишитись тільки спогадом.

Навіть якщо цей спогад досі лежав у верхній шухляді столу у вигляді зім’ятого готельного аркуша.