Раді Вас бачити!

Олеся прокинулась від того, що хтось обережно гладив її волосся. Кімната була напівтемною — за вікном ще тільки починало сіріти. Ярослав лежав на боці, дивився на неї і ледь помітно усміхався.

— Скільки часу? — хрипко спитала вона.

— П’ята з половиною. Спи далі.

Але спати вже не хотілось. Олеся посунулась ближче, вткнулась обличчям йому в шию і глибоко вдихнула. Пахло ним — шкірою, теплом, ледь чутним парфумом, який залишився з вечора.

— Я не хочу їхати в гуртожиток, — тихо зізналась вона.

— Тоді не їдь. Принаймні сьогодні.

Ярослав перевернув її на спину і навис зверху. Цього разу між ними не було поспіху. Він цілував повільно — спочатку губи, потім щоку, скроню, шию. Олеся заплющила очі і просто дозволяла собі відчувати. Його руки гладили боки, стегна, піднімались під футболку, яку вона вчора натягнула перед сном.

Вони роздягались уже без тієї жадібної спішки, що була в машині й кабінеті. Ярослав стягнув з неї футболку, сам скинув свою. Коли їхня шкіра торкнулась, Олеся тихо видихнула. Це відчувалось інакше. Не як зрив. А як щось, на що вони обидва нарешті погодились.

Він цілував її груди, живіт, внутрішню сторону стегон. Олеся вчепилась пальцями в простирадло і намагалась не стогнати надто голосно, хоча в квартирі нікого більше не було. Коли його рот опустився нижче, вона вже тремтіла. Ярослав робив усе повільно, ніби мав час і справді хотів саме цього — не просто довести до кінця, а відчути кожну її реакцію.

Олеся кінчила тихо, з тремтінням у всьому тілі, стискаючи його волосся. Він піднявся вище, поцілував її в губи — вона відчула себе на його язиці — і тільки тоді повільно ввійшов.

Цього разу вони рухались не рвано. Глибоко, розмірено. Ярослав дивився їй в очі майже весь час. Олеся обхопила його ногами, гладила спину, іноді тихо охала, коли він входив особливо глибоко. Між ними не було слів, але й потреби в них не виникало.

Коли вона кінчила вдруге, він дозволив собі прискоритись. Кількох різких рухів вистачило, щоб він теж закінчив, втиснувшись обличчям їй у шию і глухо стогнучи.

Після цього вони довго лежали, не роз’єднуючись. Ярослав важко дихав їй у волосся, Олеся гладила його вологе плече.

— Це вже точно не просто секс, — тихо сказала вона.

Він коротко поцілував її в маківку.

— Знаю.

Через деякий час він обережно вийшов, підвівся і приніс з ванної вологий рушник. Олеся мовчки дозволила себе витерти. Потім він ліг назад і притягнув її до себе спиною до грудей. Однією рукою обійняв поперек живота, іншою прибрав волосся з її шиї і коротко поцілував.

— Скільки в тебе пар сьогодні? — раптом спитав він.

— Дві. З десятої.

— Тоді ще є час поспати. Я підвезу ближче до університету, щоб ти встигла.

Олеся кивнула, але очі вже закривались. Уперше за багато тижнів вона засинала не з важкістю в грудях, а з відчуттям, що її тримають.

Перед тим як остаточно провалитись у сон, вона тихо прошепотіла:

— Ярославе…

— М?

— Не відпускай поки що.

Його рука на її животі стиснулась сильніше.

— Не відпущу.

За вікном уже повністю розвиднилось, але вони все ще лежали в обіймах. Без правил. Без страху бути почутими. Просто вдвох.

І вперше за весь цей час Олесі здавалось, що між ними з’явилось щось міцніше за будь-яку таємницю.