Раді Вас бачити!

Ярослав прокинувся задовго до будильника. Готельний номер у провінційному містечку вже не відчувався тимчасовим притулком — тепер це була просто кімната, з якої треба було якомога швидше з’їхати.

Він сів на краю ліжка і кілька секунд просто дивився на порожню половину. Простирадло все ще зберігало слабкий запах її парфумів і шкіри. Ярослав провів долонею по тканині, потім різко підвівся. Досить.

У ванній він довго стояв під холодним душем, намагаючись вибити з голови все зайве. Не допомогло. Коли витерся і глянув у дзеркало, під очима залягли тіні, а на шиї темніли кілька ледь помітних слідів від її нігтів. Він торкнувся одного пальцем і криво усміхнувся самому собі.

— Ідіот, — тихо сказав відображенню.

Зібрався швидко. Речі й так лежали майже упаковані — він ніколи не розкладався повноцінно в таких місцях. Єдине, що залишив на тумбочці до останнього, був той самий зім’ятий аркуш із готельним логотипом. Ярослав кілька разів хотів його викинути. Не зміг. Склав навпіл і засунув у внутрішню кишеню піджака.

У холі адміністратор уже чекав із рахунком. Ярослав розрахувався, кивнув і вийшов. Машина стояла на тому ж місці. Він кинув сумку на заднє сидіння, сів за кермо і завів двигун.

До столиці було трохи більше трьох годин їзди. Траса вже просохла після вчорашнього дощу, небо було сірим, але без дощу. Ярослав увімкнув радіо, потім одразу вимкнув. Тиша виявилась кращою.

Він їхав і ловив себе на тому, що знову і знову повертається думками до неї. До того, як вона сиділа на високому стільці в клубі з валізою біля ніг. До того, як тремтіла під ним уночі. До того, як вранці твердо сказала «не закохуйся» і зникла, залишивши лише кілька слів на папері.

«Не шукай.»

Він і не шукав. Просто не викидає записку. Дрібниця.

На півдорозі зупинився на заправці. Купив каву в паперовому стакані, яка виявилась гіркою і майже холодною. Стояв біля машини, пив маленькими ковтками і дивився, як фури проїжджають повз. Телефон у кишені вібрував — робочі повідомлення вже сипались з ранку.

Він відкрив пошту. Перший лист був від голови наглядової ради університету.

«Ярославе Володимировичу,

чекаємо вас сьогодні після обіду для фінального підписання контракту.

Все готово. Вітаємо з новою посадою.»

Ярослав перечитав ще раз. Ректор. У тридцять чотири. Наймолодший за всю історію цього закладу. Хтось скаже — занадто рано. Хтось — що так і треба, бо старі вже всіх дістали своїми інтригами. Йому було байдуже на чужі думки. Він знав, скільки вклав, щоб опинитися тут.

Закрив лист і відкрив наступний — від помічниці. Там був розклад на найближчі дні: зустріч з деканами, огляд корпусів, розмова з юридичним відділом щодо нового статуту. Класика.

Він допив каву, викинув стакан у урну і повернувся в машину. Решта шляху пройшла швидше. Столиця зустріла звичними заторами на в’їзді. Ярослав їхав уже на автопілоті — ці вулиці він знав добре. Кілька років тому саме тут починав кар’єру з зовсім іншої посади.

Квартира, яку йому зняли на перший час, була в тихому районі недалеко від університету. Сучасний будинок, охорона, підземний паркінг. Він заїхав, вивантажив речі й піднявся на дванадцятий поверх. Квартира зустріла запахом свіжого ремонту і порожнечею. Великі вікна, мінімум меблів, білі стіни. Тимчасово. Як завжди.

Ярослав поставив сумку в передпокої, скинув піджак і підійшов до вікна. Звідси було видно частину університетського містечка — старі корпуси з червоної цегли, нові прибудови зі скла і бетону, алею з каштанами. Через кілька днів він буде там не гостем, а господарем.

Телефон знову задзвонив. Цього разу — особистий номер голови ради.

— Ярославе Володимировичу, ви вже в місті? — почувся бадьорий голос.

— Так. Години півтори як.

— Чудово. Тоді чекаємо о п’ятнадцятій. Є кілька моментів, які треба обговорити наживо. І… вітаю ще раз. Посада не з легких, але ми впевнені, що ви впораєтесь.

Ярослав коротко подякував, скинув виклик і ще раз глянув на університетські корпуси.

Він знав, що буде непросто. Старі викладачі, які звикли до попереднього ректора. Студентські ради, які завжди чогось вимагають. Фінансові дірки, які треба закривати. І ще купа всього, про що йому поки лише натякали.

Але саме заради цього він сюди й їхав.

Ярослав розпакував лише найнеобхідніше — сорочки, костюми, документи. Решту можна було залишити на потім. У ванній знайшов свіжий набір рушників і гель для душу з готельним запахом. На мить йому здалося, що це той самий запах, що був у номері вчора. Він швидко закрив флакон і поставив його назад.

О п’ятнадцятій він уже сидів у великому кабінеті на останньому поверсі головного корпусу. За довгим столом — четверо людей. Голова наглядової ради, двоє членів правління і юрист. Перед ним лежала товста папка з контрактом.

— Ми довго шукали людину, яка зможе витягнути університет на новий рівень, — говорив голова, гортаючи папери. — Ваш досвід у попередньому закладі, ваші результати… Ми вражені. Тому пропонуємо вам посаду ректора з повним обсягом повноважень.

Ярослав спокійно слухав. Він уже знав більшість пунктів. Перечитав контракт уважно, поставив кілька уточнюючих запитань щодо бюджету і кадрової політики. Відповіді його загалом задовольнили.

Коли справа дійшла до підпису, він узяв ручку без зайвих пауз. Чіткий розчерк. Дата. Все.

Йому потиснули руки, привітали, хтось уже відкрив пляшку дорогого віскі «для ознайомлення». Ярослав зробив один символічний ковток і поставив келих.

— З понеділка приступаєте офіційно, — сказав голова. — До того маєте час освоїтись. Ключі від кабінету, перепустки, доступ до всіх систем — вам зараз передадуть.

Через годину він уже стояв у своєму новому кабінеті. Величезний стіл темного дерева, шкіряне крісло, шафи з книгами, які, скоріш за все, ніхто не відкривав роками. Панорамне вікно з видом на алею.

Ярослав підійшов до вікна, засунув руки в кишені брюк і довго дивився вниз. Студенти ще не повернулись з канікул — подвір’я було майже порожнім. Через тиждень тут буде людно.

Він дістав з внутрішньої кишені той самий зім’ятий аркуш. Розгорнув. Перечитав короткі рядки ще раз.

Потім повільно склав і поклав у верхню шухляду столу — туди, де будуть лежати тільки особисті речі.

Нова посада. Нове місто. Нове життя.

А в шухляді — єдиний фізичний доказ того, що вчорашня ніч взагалі була.