Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Данило Романов більше не грав у натяки.
Наступного ранку він спіймав Олесю біля входу в корпус. Стояв прямо на dual, тримав два стакани кави і усміхався тією самою впевненою усмішкою, ніби вчорашньої відмови не існувало.
— Гончар. Добрий ранок. Тримай.
Олеся навіть не простягнула руку.
— Я вже казала, що не хочу кави.
— А я вже казав, що не здамся так просто. — Він простягнув стакан ближче. — Бери. Не отруєно.
Віка, яка йшла поруч, тихо пирхнула. Олеся все ж взяла стакан — більше щоб він відчепився і не створював сцену при всіх.
— Дякую. Тепер можна йти?
— Можна. Але я складу тобі компанію до аудиторії.
Він пішов поруч, ніби так і треба. Кілька першокурсників уже кидали короткі погляди. Кіра, яка стояла біля сходів з телефоном, одразу щось швидко надрукувала.
— Ти сьогодні особливо гарна, — спокійно сказав Данило. — Навіть хустку зав’язала інакше.
Олеся стиснула стакан сильніше.
— Данило, мені правда нецікаво.
— Поки що. — Він усміхнувся ширше. — Я вмію чекати. І вмію добиватись свого.
Біля дверей аудиторії він зупинився і раптом став серйознішим.
— Слухай, я ж бачу, що ти з кимось уже зайнятá. Або думаєш, що зайнятá. Але якщо цей хтось не може бути з тобою відкрито — то яка з нього користь?
Олеся різко підняла очі.
— Це вже не твоя справа.
— Може й не моя. Але я з тих, хто може. І не боїться показати це при всіх.
Він коротко кивнув і пішов до своїх. Аліна й Кіра вже чекали його з цікавими обличчями. Олеся зайшла в аудиторію, відчуваючи, як печуть щоки.
Віка сіла поруч і тихо свистнула.
— Він офіційно відкрив полювання. І тепер усі це бачили.
— Мені байдуже.
— А от ректору, підозрюю, буде не байдуже.
Олеся не відповіла. Вона відкрила зошит і намагалась слухати викладача, але в голові крутились слова Данила: «якщо цей хтось не може бути з тобою відкрито».
У перерві вона швидко написала Ярославу на той самий секретний номер:
«Данило сьогодні знову. Вже при всіх.»
Відповідь прийшла через кілька хвилин:
«Де саме?»
«Біля входу. І біля аудиторії. Сказав, що вміє чекати.»
Пауза була довшою. Потім:
«Зрозумів. Тримай дистанцію. Якщо підійде ще раз — одразу мені.»
Олеся сховала телефон. Руки трохи тремтіли. Не від страху перед Данилом. А від того, що Ярослав відповів так швидко і так коротко. Ніби справді напружився.
Після пар Данило знову опинився поруч. Цього разу вже з Максом.
— Ми сьогодні з компанією в кафе після шостої. Приходь. Без зобов’язань. Просто посидиш.
— Ні, — чітко сказала Олеся. — І будь ласка, більше не пропонуй.
Данило лише знизав плечима, але в очах блиснуло щось гостріше.
— Як скажеш. Поки що.
Він пішов. А Олеся залишилась стояти і розуміла просту річ: він справді не відстане. І тепер уже не тільки вона це бачить. Тепер це бачать усі.
Увечері, коли вона вже була в гуртожитку, телефон знову вібрував.
«Я»: «Ти вдома?»
«Так.»
«Добре. Не виходь більше сьогодні.»
Олеся кілька секунд дивилась на повідомлення. Потім набрала:
«Ти ревнуєш.»
Відповідь прийшла майже одразу:
«Так. І мені це дуже не подобається.»
Вона усміхнулась краєм губ і відклала телефон.
Данило відкрито зайшов на територію.
А Ярослав уперше навіть не намагався це приховати.
