Раді Вас бачити!

Перш ніж почати...

Ця історія містить відверті сцени інтиму і ненормативну лексику. Тут не буде правильних рішень. І не буде безпечного кохання. Герої робитимуть вибір, за який доведеться платити.

Усі події — художній вимисел!

Тільки 18+

Ясміна.

Музика гупає басами так сильно, що перехоплює подих. Пульс ритмічно відбиває у скронях, ніби танцює в такт.

Підпираю щоку рукою й дивлюся на подруг, що звиваються неподалік від столика. Крутять стегнами так, ніби вони зірки естради й на них спрямовані камери. А я вже мрію опинитися в тихому місці. Але піти не можу. День народження найкращої подруги — це святе, втекти не вийде. Вона ж мене знає як облуплену й у «головний біль» не повірить.

Причому жодна з них не повірить.

Помішую трубочкою коктейль і підношу до губ. Гірко-солодка рідина з полуничним смаком легко ковзає всередину, але саме тому треба бути обережною. Напитися так можна — на раз-два.

— Ясю, — кричить Настя, обіймаючи мене зі спини й цілуючи в щоку. — Не відсиджуйся. Пішли танцювати.

— Ні, — хитаю головою. — Мені тут добре.

Знову тягну коктейль через трубочку.

Настюха, вона ж іменинниця, сідає поруч, вихоплює мій коктейль і сама його п’є, піднявши брови в німому: «ну давай, обурюйся».

Я просто відкидаюся на спинку стільця й дивлюся на неї. Настрій у мене зовсім не для розмов.

— Солодкий, — бурчить і повертає мені.

А мені подобається. Облизую край келиха, де кисло-солодкий цукор, а вона нахиляється до мене ближче.

— Там хлопець дивиться на тебе. Красивий. Дуже.

— Нехай дивиться, — відгукуюсь, продовжуючи злизувати цукор.

— Ти глуха? — кричить майже у вухо. — Кра-си-вий хлопець.

Підіймаю голову.

— Настюх, я рада за нього. Значить, відбою в дівчат немає. Нудьгувати не буде.

Настя фиркає.

— Ти все ще сохнеш за Колькою?

У грудях йойкає.

Він мій перший. А таке просто так не забувається. Особливо — якщо стосунки тривали вісім місяців.

— Ні за ким я не сохну. Не говори дурниць, — втикаюся у келих.

Не хочу це обговорювати. Хочу забути. Усе.

— Ясю, він козел. Викресли й забудь.

— Я викреслила, — шепочу.

Але не забула. Таке забути неможливо.

Я під реанімацією сиділа, молилася всім святим, щоб мама вижила. Дзвонила Колі без кінця-краю. Він мені так сильно був потрібен. А мені відповіла якась дівка, захекана, зі смішком повідомляючи:

«Він у душі. Після сексу зі мною… Ясміна.»

Це був цвях у закохане серце. Але забив його глибше — лікар. За годину. Фразою:

«Мені дуже шкода, але травми надто серйозні. Врятувати не вдалося. Прийміть мої найщиріші співчуття.»

— Ясмінко… — починає Настя і замовкає.

Я вже було вирішила, що вона від мене відстала.

АЛЕ. НІ.

— Чорт, — вигукує.

Підіймаю на неї погляд.

— Не обертайся.

А я, звісно, обертаюся.

Перед очима миготять люди, прожектори б’ють у вічі — то засліплюючи, то осяюючи яскравим спалахом. Погляд чіпляється за… Колю. Він обіймає за талію руду дівчину. Усміхається їй.

У серці стискає так, що неможливо вдихнути. Очі зволожуються. Дивлюся на них і не можу відвести погляд. Як якась мазохістка.

Минуло три місяці. Рана ще надто жива.

— Ясю, — тягне мене за руку Настя. — Ясю.

Колю плескають по плечу, щось кажуть. І він повертається в мій бік. Погляд — очі в очі.

Ковтаю. Від сліз усе розпливається.

— Ясміно, бляха, — закриває собою огляд Люда. — Ти якого біса дивишся на того дегенерата?

Швидко витираю щоки.

— Розправ плечі. Усміхнися, — продовжує Людмила. — Нехай задихнеться від жалю, бачучи, кого він втратив.

— Так, — підхоплює Настя. — Або взагалі — підійди до того красеня, що поглядає на тебе.

Глибоко вдихаю, допиваю коктейль — залпом.

— Ніхто мені не потрібен, — вперто заявляю. — Нехай котяться всі шкереберть із високої гори.

— О-о... — радісно тягнуть дівчата в один голос.

— Наша Яся, — кричить Людка. — Усе правильно ти вирішила. Пішли танцювати. Відірвись на повну.

— І склей того красеня, що дивиться на тебе, — не відчеплюється Настюха.

Хапають мене за руки й стягують зі стільця.

Йду за ними, а всередині — боляче й порожньо. Музика чутна начебто крізь воду. Ноги — ніби підлоги не відчувають. Та я вперто підіймаю руки вгору й рухаюся в такт музиці. А пам’ять знову відправляє мене в той день, коли мій світ розвалився, засипавши все попелом мого кохання.