Раді Вас бачити!

Ясміна.

— Для чого пізно? — шепочу, відчуваючи, як пересохло в роті.

Але Макар не відповідає. Обхоплює моє зап’ястя й тягне за собою. Кроки в нього швидкі, рішучі. Такі, що я ледве встигаю перебирати ногами й майже біжу слідом.

Виходимо в коридор, і починаю впиратися.

— Макаре, куди ти мене тягнеш? — голос переляканий, але він навіть не сповільнює кроку.

Попереду сходи. І він іде саме туди.

Я починаю впиратися ще сильніше, розуміючи, що він прямує до спалень. Мене охоплює озноб, ніби взимку занурили в крижану ополонку. Він же зараз вимагатиме сексу. І точно якогось збоченого.

Хапаюся за поручні. Пальці ковзають по дереву, але його рука тягне сильніше.

— Макаре, зачекай! — кричу.

Нога зісковзує зі сходинки — він же тягне без зупинки. Я падаю на одне коліно боляче вдаряючись і притискаючись чолом до його ноги.

Демидів зупиняється й обертається, так і не випустивши моєї руки. Очі в нього блищать від гніву й врізаються поглядом у мої. 

Я починаю вириватися, смикаючи рукою — відчайдушно, у паніці. Але хватка залізна. І усвідомлення того, що ніхто не йде на мій крик, ніхто не поспішає допомогти — лише додає відчаю. І я просто впиваюся зубами в тильний бік його долоні з усієї сили.

— Блядь! — гарчить він і розтискає пальці.

Так. Свобода.

— Братику? Що у вас відбувається? — лунає голос Віоли.

Але я навіть не дивлюся в її бік. Підхоплююся на ноги й зриваюся на біг.

— Стій! — гаркає мені вслід.

— Ні! — шепочу й мчу до виходу з дому.

І лише побачивши двері, усвідомлюю, що охорона у дворі зараз мене просто впіймає.

Бляха!

Різко звертаю на кухню й буквально відчуваю, що він зараз мене наздожене.

Секунда — і так і стається.

Сталева хватка перехоплює мене. Його рука лягає на живіт, різко смикаючи назад, і притискає до грудей так щільно, що я навіть вдихнути не можу.

— Відпусти! — зриваюся на вереск.

Гаряче дихання торкається мого волосся, а кожне слово ніби обпалює шкіру:

— Час нести покарання за травми, які ти мені завдала.

Мурашки пробігають хребтом. Усередині все холоне. Мене трусить так сильно, що ноги підкошуються. Бо страшно навіть уявити, як саме він збирається це робити.

— Відпусти мене! — викручую руку й щосили щипаю його за ребра, там, де болить.

Макар стогне, тіло здригається, але хватка не слабшає ані на крихту. Навпаки — стає ще жорсткішою. Його пальці ніби врізаються в мою шкіру, притискаючи ще сильніше.

— Смілива, — шипить мені на вухо. — Думаєш, це тебе врятує?

Його голос низький, із хрипотою, від якої кров холоне в жилах.

Я знову смикаюся, але він перехоплює мої зап’ястя й заводить їх за спину, утримуючи однією рукою. Друга долоня лягає мені на горло — легко, але так, що я розумію: варто мені ще щось зробити — і повітря перекриється в ту ж мить.

— Ще раз спробуєш пручатися — і точно пошкодуєш. Останнє попередження, Ясміно.

Він схиляється ближче, так, що його губи торкаються мочки мого вуха. 

— Уроки слухняності почнемо тут і зараз.

Демидів прикушує мочку до легкого болю, і я завмираю. Жар проноситься тілом, мов блискавка — швидко й різко. Дихання губиться. Руки починають тремтіти ще сильніше. Але я гарячково нишпорю поглядом навколо в пошуках хоч чогось, що допоможе мені врятуватися від нього.

Макар задоволено хмикає, напевно відчуваючи кожен мій рух, кожен вдих і шалене биття серця.

— Ось вона, — шипить мені просто на вухо. — Твоя справжня реакція на мене.

Тіло зрадницьки зігрівається від його дотиків. Навіть тоді, коли я боюся його до сліз в очах.

Та що зі мною не так? Чому все всередині відгукується на нього, наче за клацанням пальців?

— Не чіпай мене!

— Буду!

— Мені це не подобається! — нахабно брешу.

Він сміється й задирає гольфик угору, оголюючи, на щастя, лише живіт.

— Не смій! — смикаюся.

— Смію, люба, — каже мені у волосся і повільно проводить пальцями по моєму животу, зупиняючись під самими грудьми.

А я відчуваю, як мурашки біжать шкірою, видаючи, наскільки приємні тілу його дотики.

— Ти брешеш сама собі, крихітко, — його голос ніби огортає з усіх боків. — Твоє тіло просить мене продовжувати.

Стискаю зуби, не втрачаючи надії щось вигадати й усе це припинити.

— Зараз ти на власній шкурі дізнаєшся, як я приборкую таких непокірних.