Раді Вас бачити!

Михайло — батько Ясміни

Хапаю склянку й роблю кілька великих ковтків.

Мене трусить від злості і вгамуватися не виходить.

Два дні.

Я два дні домовлявся. Два дні вислуховував вимоги. Два дні намагався догодити Яну. І що?

Ця ідіотка все зірвала.

— Ти розумієш, у скільки грошей вона нам обійшлася?! — гаркаю, жбурляючи склянку на стіл.

Скло глухо вдаряється дном об поверхню. Коньяк вихлюпується на стільницю.

— Мішо, заспокойся.

Кидаю погляд на Іру.

— Заспокоїтися? — кричу. — Ян дав час до вечора. Розумієш? Інакше — кінець угоді.

Знову хапаю склянку й допиваю залишки.

Через неї в мене гроші крізь пальці витікають. Тарасов уже зменшив суму, бо я обіцяв не зіпсовану дівчину. А вона виявилася підстилкою Демидіва.

— Уся в матір, — шиплю. — Та теж усе зіпсувала своїм ідіотським характером.

Аня була такою ж дурною. Втратила шанс розбагатіти. Усе життя носилася зі своїми принципами. Наче чесність когось годує. І чим скінчилось це для неї?!

Іра робить ковток кави й дратує своїм спокоєм.

— У мене є ідея, — складає руки на грудях. — Вигідна.

Повертаю до неї голову.

— Яка?

— Запропонувати її Демидіву.

— Хрінова ідея, Іро, — хапаю пляшку й відкручую кришку. — Він і так її має. Безкоштовно.

— Старшому Демидіву, — вдоволено каже вона. — Цей може заплатити, якщо правильно все піднести.

Стискаю пляшку в руці, дивлячись на неї, а вона продовжує:

— Скажемо, що його син її вкрав, зірвавши заручини з Тарасовим, — повільно вимовляє. — Юрій Антонович усе зрозуміє. Запропонує варіант вирішення.

Фиркаю, наливаючи алкоголь у склянку.

— Разову виплату дасть? — питаю. — Тарасов обіцяв гроші й за вагітність.

Іра усміхається й підводиться з-за столу.

— Мішенько, — кладе руку мені на плече. — Заспокойся й послухай. Сідай, — киває на стілець.

Роздратовано видихаю, але сідаю. У неї завжди є ідеї. Саме за це я її й ціную — вона ніколи не панікує.

— Якщо натякнути йому, що Ясміна була незайманою, — сідає мені на коліна й обіймає за шию, — влаштувати батьківську нервозність і страх за доньку, — цілує в шию, — вимагати повернути її нам, то можемо отримати пристойну суму.

Розв’язую пояс її халата й ковзаю поглядом по красивих цицьках.

— Упевнена? — стискаю одну з них.

Іра прикриває очі.

— Так, — видихає. — Макар її не віддасть, поки не набридне. Це всі знають, — вигинається, підставляючись під долоню. — І старшому Демидіву нічого не залишиться, окрім як добре за неї заплатити.

Замислююся над її словами.

— А не пошле він нас?

— Ні, — томно шепоче. — Він цінує репутацію своєї родини. Галасу не захоче.

Мобільний починає дзвонити на всю кухню, відволікаючи від розмови.

Іра подає телефон і підводиться.

— Тарасову поки нічого не кажи, — радить. — Запасні плани завжди мають бути.

Я ледь усміхаюся. Шикарна жінка. І з фігурою, і з мізками.

— Так, — прикладаю телефон до вуха.

— Ясміна вже вдома? — одразу лунає запитання.

— Ще ні. Але зараз за нею поїду.

Іра розстібає мені штани й опускається на коліна.

— Поверни її, Михайле, — нейтрально каже Ян. — Заплачу подвійну ціну.

Скидаю з себе руки Іри й різко підводжуся.

— Подвійну? — перепитую, підходячи до кухонного столу.

Це виходить дуже пристойна сума. Дуже пристойна.

— Так, — підтверджує він. — Але пропозиція діє, як і раніше, — до вечора.

Витримую паузу, відбиваючи пальцями по стільниці.

Іра махає рукою, показуючи, щоб я погоджувався.

— Добре, Ян, — кажу нарешті.

— Вона в Демидіва? — навіщось уточнює.

Я напружуюся, не знаючи, як правильно відповісти, щоб нічого не зірвати.

— Поки що так, — обережно кажу. — Але...

— Добре, — перебиває мене. — Чекаю на дзвінок.

І виклик обривається.

Відводжу телефон від вуха, а Іра знову притискається до мене.

— Мішо, — усміхається. — Ти ж розумієш, що це означає?

— Що? — машинально перепитую.

Чому він передумав? Учора ж злився й погрожував розірвати угоду.

— Ми у виграші в будь-якому разі, — просовує руку мені в труси. — І в Демидіва старшого можна сміливо просити мільйон.

Спираюся на стіл, заплющуючи очі від гарячої хвилі, що прокочується тілом.

— Я зараз тебе розслаблю, — опускається навколішки. — І поїдемо за... Ясміною. Або...

Член зникає в її роті, не даючи договорити.

Я б краще Ясміну Тарасову віддав. У нього хоча б не така хрінова репутація, як у Демидівих. Все ж таки донька, як-не-як.