Раді Вас бачити!

Ясміна.

Щойно мене виносять у двір, як вітер із дощем б’є в обличчя. Я мружуся й миттєво промерзаю до кісток.

— Постав мене, громило, — брикаюся. — Моє пальто в будинку залишилося.

Бляха, і телефон там же.

Ну триндець. Я зараз опинюся в машині з психом без жодної можливості покликати на допомогу.

Мене ставлять на ноги, закутують у чорне пальто й знову тягнуть до машини.

Помічаю, як до Макара підходять двоє, третій смикається до нас, але його зупиняють, упершись рукою в груди.

Двері відчиняються — і мене буквально закидають на заднє сидіння.

— Козел, — шиплю, сідаючи рівно.

Двері грюкають. Амбал залишається стояти біля них.

Закутуюся щільніше в пальто, щоб хоч трохи зігрітися. А запах блондина наповнює салон.

— Приставучій, — бурчу 

Тебе нема, але ти є.

Витираю краплі з обличчя й озираюся, намагаючись придумати, що робити. Як вибратися.

От би цей вартовий звалив. І я втекла.

Відсовуюся до сусідніх дверцят і зазираю у скло. Якщо вилізти через них, то, можливо, я зможу…

— Не зможу, — приречено шепочу.

Занадто яскраве освітлення, та й бігти до воріт далекувато. Мене помітять.

У склі з’являється чорний силует — і двері відчиняються. Очі блондина впиваються в мене.

— Втекти планувала? — питає.

Підтискаю губи й відсуваюся в протилежний бік.

Планую. І втечу, щойно буде можливість. З ним я точно не залишуся.

Макар сідає, витирає рукою обличчя й прибирає назад прилипле до чола волосся.

Передні двері відчиняються. Громило сідає попереду мене. Другий — за кермо. Двері блокуються з характерним клацанням.

Ну… слів просто немає.

Мовчу. Трохи.

— У тебе часто проблеми із законом? — повертаюся до блондина. — Це взагалі-то викрадення.

Він не дивиться. Навіть не реагує. Дістає телефон, що блимає від вхідного дзвінка, і спокійно відповідає:

— Що батько?

Я пирхаю. Долоні просто палають від злості. І на себе — за те, що підійшла до нього. І на нього — за те, що він…

А хто він узагалі такий, що навколо нього охорона крутиться?

Оглядаю його.

Незрозуміло хто. Але точно якийсь «золотий хлопчик». А такі завжди з привітом на всю голову. Коля теж був зі своїми тарганами.

Машина виїжджає з території, і я починаю нервувати ще сильніше. Намотую пасмо волосся на палець, а цей так довго розмовляє, що я не витримую.

— Досить базікати, — гаркаю. — Випускай мене. Я вже насиділася з тобою.

Він знову не реагує. Спокійно продовжує розмову:

— Завтра заїду. З’явилися справи, — каже в телефон.

— Я з тобою розмовляю, — ляскаю його долонею по нозі. — Мені відповідай.

Він повертається до мене. І цей погляд…

Спокійний. Холодний. Ніби я не людина, а якась нецікава ситуація.

— Потім, тату. Бувай, — скидає дзвінок і кладе телефон на сидіння. — Ти спеціально мене провокуєш?

— Та кому ти потрібен? Я вийти хочу.

— Вийдеш. Коли приїдемо додому.

Я кліпаю.

— Ти мене додому відвезеш? — уточнюю.

— Так.

Пауза.

— До себе.

Розкриваю рот від почутого.

Він навіщо, мене до себе додому тягне?

— У сенсі? — з нервовим смішком питаю. — Навіщо?

Блондин мовчить, оглядаючи мене з голови до ніг.

Дістало вже, що він так дивиться.

— Борг віддаси. І заодно навчу тебе манер. У тебе вони жахливі.

Відсуваюся до дверей, якнайближче.

— Манери в мене хороші. І спати з тобою я не буду.

Він трохи схиляє голову.

— А спати зі мною й не потрібно. Я таке не люблю.

Я протяжно видихаю.

Слава Богу. Хоч щось нормальне сказав.

— Ми будемо трахатися, крихітко. Поки в тебе голос не сяде від стогонів.

У мене ступор. Я просто дивлюся на нього і кліпаю. А потім мене пробирає сміх. Нервовий. Але гучний.

— Ти собі лестиш, — усміхаюся. — Дуже.

Притискаюся боком до дверей.

— Ти мені не подобаєшся. Я не буду з тобою… — запинаюся. Повторювати за ним теж не буду.

— Подобаюся, — каже.

— Ні.

Фантазії в нього про себе — захмарні.

— Ти сама мене поцілувала. Забула?

Склерозом, узагалі-то, не страждаю. Пам’ятаю. І шкодую.

— Це нічого не означає, — складаю руки на грудях, відвертаючись до вікна. — Потреба була. А не якась божевільна симпатія.

Кидаю на нього погляд.

— Хріновий із тебе детектив вийде. Ти хоч би не ним працюєш?

Блондин вмощується зручніше, відкидаючи голову на підголівник.

— Не ним, крихітко. Я значно гірший, — ліниво каже.

Повертаю до нього голову.

Це хто ж гірший? Бандит?

Та яка, блін, різниця?.. Нехай просто випустить мене. Хай хоч адвокатом Диявола буде — мені до сраки.

Зазиряю у вікно — у центр заїжджаємо. Мені б тут вийти. Настя недалеко живе.

Думай, Ясміно. Ду-май.

Ха. А якщо збрехати йому?

— Є одна проблемка, — спокійно кажу. — Маленька, але важлива.

— Яка? — питає, прикриваючи очі.

Чудово, так брехати буде легше.

— Я дівчат люблю. Чоловіки мені не подобаються.

І дуже стараюся сказати це максимально серйозно.

Тиша. Але недовга.

— Що ще вигадаєш? — повертає до мене голову й розплющує очі. — Чи ти на це ставку робила?

— Це правда, — гну свою брехню. — Батько просто цього не розуміє. От я й вирішила, що ти кращий, ніж… наречений, якого мені нав’язують.

Макар знову заплющує очі.

— Ясно.

Що йому ясно? Повірив? Чи як?

— Водію, зупини… — починаю, але блондин перебиває.

— Посидь спокійно. У мене день був важкий.

Кошу на нього погляд, уже готова чимось влупити його. Та чого він до мене вчепився взагалі? Чим я йому так сподобалася?

— І ніч така ж буде, — додає.

Та ну нахрін…

— Макаре…

— Не повірив.

Пауза.

— Мовчи, — додає.

Упираюся лобом у скло. Воно холодить шкіру, але всередині все стискається так, ніби я йду по краю прірви.

Намотую пасмо волосся на палець. Дорога миготить розміткою перед очима, а мені хочеться плакати. Згорнутися клубочком і плакати. Від безсилля щось вирішити.

А з його дому я зможу втекти? Чи там охорона біля кожного дерева стоїть?

Машина звертає й зупиняється. Я різко підіймаю голову.

Чорні ворота, будинок у глибині двору. У два чи три поверхи — поки не зрозуміло. І освітлення, здається, помірне.

Ворота відчиняються. Машина плавно заїжджає всередину. Серце починає гучно калатати, віддаючись у вухах.

Тут освітлена лише передня частина двору, решта — темрява. Надія є. Залишилося придумати — як утекти.

Клацає блокування дверей.

— Ходімо, крихітко, — тихо каже Макар. — Ніч обіцяє бути довгою.