Раді Вас бачити!

Ян Тарасов.

Довгі гудки гулко розносяться кабінетом.

Михайло не відповідає. Уже втретє. І навіть не намагається передзвонити.

Відводжу телефон від вуха й повільно видихаю. Терпіти не можу, коли мене змушують чекати. І коли не виконують домовленостей. Термін був до вечора. А вже почався новий день.

Ще вчора Михайло запевняв, що все вирішить. Забере Ясміну в Демидіва й привезе додому. І що в підсумку? Тиша?!

Підношу чашку з кавою до губ.

Щось останнім часом Михайло надто часто косячить. Спочатку витік інформації з наслідками. Тепер це. Такими темпами скоро ніхто не захоче мати з ним справу. Репутація в нашому світі коштує дорожче за гроші.

Відкидаюся на спинку крісла, але напруга нікуди не зникає. Другий день перед очима стоїть одна й та сама картина. Перелякана Ясміна. І її відчайдушний ривок до Демидіва. Вона буквально влетіла в його обійми. Поцілувала. Сховалася за його спиною так, ніби поруч із ним безпечніше, ніж поруч зі мною.

Всміхаюся.

Дивна дівчина. З усіх людей у місті попросити захисту саме в Макара Демидіва... У людини, якої бояться навіть ті, хто вважає себе безстрашним.

Я бачив, що це була чиста імпровізація. До того вечора між ними нічого не було. Я це перевірив. Дівчина взагалі не перетиналася з Демидівим, а сам він крутив роман з Інгою Давидівою.

Ставлю чашку на стіл трохи сильніше, ніж збирався. 

Тепер я хочу Ясміну ще більше. І не тому, що вона красива. Не тому, що має характер. І навіть не тому, що відмовила.

А тому, що її просто в мене з-під носа забрав Макар. Це вже справа принципу. Я мав на неї плани. А він завадив. І це, між іншим, уже вдруге.

Цей сосунок надто швидко піднявся. Отримав вихід до поставок там, де я пів року домовлявся з потрібними людьми. Тим самим залишивши мене зі збитками й пасти задніх.

Я давно збираюся вибити в нього ґрунт з-під ніг. Зайняти місце, яке мало бути моїм. Перекрити йому поставки. Змусити людей забути його ім'я. Занадто вже став муляти моїм справам.

Стук у двері відволікає мене від думок.

— Заходь.

Двері майже беззвучно відчиняються.

— Яне Ігнатовичу, — починає Аркадій просто з порога. — Є новини про Демидіва Макара.

Ну хоч щось із самого ранку йде як треба.

— Слухаю.

Він зачиняє двері й підходить ближче.

— Уночі Сарська Ясміна брала участь у мотоперегонах.

Перегони?

Ну, те, що Ясміна любить ризик, і без того зрозуміло. До Демидіва інша й не піде.

Подаюся вперед у кріслі.

— І?

— Дівчина виграла заїзд.

Всміхаюся.

Перемога — це добре. Не осоромилася. Але зі мною такого не буде. Її місце — вдома. Виконувати подружні обов'язки на «відмінно». Народити дитину. І все.

Жінка не повинна лізти туди, де чоловіки вирішують справи. Тихіше води, нижче трави — ідеальність.

— А Демидів?

— Сказився. Дівчину образив Сергій Туркін після того, як програв їй. Демидів зробив його інвалідом. Прострелив руку майже в усіх на очах.

Протяжно видихаю.

Макар іноді поводиться як справжній психопат. І найбільше дратує те, що всі його витівки щоразу сходять йому з рук. Цього молокососа або бояться, або підносять так, ніби він стоїть на одному рівні з Царем.

Бісить він мене, блядь.

— А попередньої ночі Демидів побив Сташевського Ігоря. Там теж згадувалося ім'я дівчини.

— Навіть так, — шепочу собі під ніс.

Щось ти надто завзято її захищаєш, хлопчику. Закохався?

Побити сина партнера свого батька — це вже точно удар по його справах. Юрій такого синові не пробачить.

— І ще, — додає Аркадій. — Бійцівський клуб «Нокаут» цієї ночі згорів.

Кутик моїх губ повзе вгору. Дуже приємна новина.

— Чудово. Поки що можеш бути вільний.

Відкидаюся на спинку крісла, витягаю ноги.

За проблемами конкурентів завжди приємно спостерігати збоку. Особливо коли цей конкурент — Демидів.

Щось у нього останнім часом один удар за іншим. Може, удача нарешті відвернулася від цього хлопчиська. Не без моєї участі, звісно.

Рингтон телефону заповнює тишу кабінету. 

Михайло.

Беру телефон і знову розслаблено відкидаюся на спинку крісла. 

Давно в мене не було такого гарного настрою.

— Доброго ранку, Михайле, — розслаблено кажу. — Де зараз Ясміна?

Кілька секунд тиші.

— Доброго, Яне, — напружено відповідає. — Угода, нажаль, скасовується.

— Чому?

— Ясміна залишається в родині Демидівих.

Підтягаю ноги. Уся розслабленість миттєво випаровується.

— У якому сенсі?

Я ж запропонував йому подвійну ціну. Він зовсім охуїв? Я такими пропозиціями не розкидаюся.

— Юрій Демидів втрутився. Забрати її не вдалося.

Втрутився?

Щось це на нього не схоже. Старий ніколи особисто не лізе в такі дрібниці. Тим більше заради якоїсь дівчини.

— Не бреши мені, Михайле.

Знову тиша. Він явно підбирає слова.

— Це правда. Зустріч із Юрієм Антоновичем була вчора.

А потім швидко додає:

— Пізно ввечері. Він захотів залишити її у своїй родині.

Звучить як жалюгідне виправдання.

— І наскільки сильно захотів? — уточнюю. — Сильніше, ніж я запропонував?

У слухавці лунає важкий видих.

— Яне, — починає він. — Справа не в сумі.

Ні. Не вірю. Бреше! Він брався за справи, за які ніхто не хотів братися, якщо цінник піднімали хоча б на мізерну десятку.

— Юрієві Антоновичу неможливо відмовити. Він...

— А мені можливо? — холодно перебиваю. — У нас була домовленість.

Чую важке дихання.

— Я все розумію, Яне. Мені шкода, що так сталося.

Пальці повільно починають постукувати по підлокітнику крісла.

Щось тут не так. Юрій не купує людей. Він вкладається у зброю.

Чи, може, просто вирішив зробити синові подарунок?

— Сподіваюся, наші стосунки не зіпсуються після того, що сталося? — нервово запитує він.

— У мене більше немає причин працювати з тобою. Ти зірвав домовленість.

— Яне, зачекайте, — голосно каже він. — Саул чекає на передачу. Я нічого не міг...

— Ну от і поясни йому сам, чому немає коксу.

Скидаю виклик і міцно стискаю телефон у руці. Нехай тепер сам розгрібає. Він зробив свій вибір. Вирішив, що прихильність Демидівих дорожча за мою.

Жбурляю телефон на стіл. І намагаюся мислити холодною логікою.

Повільно прокручую розмову в голові. Варіантів небагато. Або Юрій і справді вирішив зробити синові подарунок. Або, навпаки, забрав дівчину собі як черговий спосіб керувати Макаром. Третього варіанту я не бачу. Не думаю, що Ясміна для старшого сина. Той і так має їх в великій кількості.

Який із цих варіантів вигідніший для мене?

Замислююся.

У принципі, обидва. Тільки діяти доведеться по-різному.

Повільно вдихаю.

Ну що ж... значить, плани змінюються. А на банкеті вже зрозумію, як саме. Макар або з'явиться зі своєю іграшкою. Або прийде сам. Але їхня родина точно буде. Самський — давній друг старого.

Хмикаю.

Поки Демидіви гризтимуться між собою, я спокійно заберу все, що мені потрібно. Швидко. І красиво.