Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Перш ніж почати...
Ця історія містить відверті сцени інтиму і ненормативну лексику. Тут не буде правильних рішень. І не буде безпечного кохання. Герої робитимуть вибір, за який доведеться платити.
Усі події — художній вимисел!
Тільки 18+
Ясміна.
Музика гупає басами так сильно, що перехоплює подих. Пульс ритмічно відбиває у скронях, ніби танцює в такт.
Підпираю щоку рукою й дивлюся на подруг, що звиваються неподалік від столика. Крутять стегнами так, ніби вони зірки естради й на них спрямовані камери. А я вже мрію опинитися в тихому місці. Але піти не можу. День народження найкращої подруги — це святе, втекти не вийде. Вона ж мене знає як облуплену й у «головний біль» не повірить.
Причому жодна з них не повірить.
Помішую трубочкою коктейль і підношу до губ. Гірко-солодка рідина з полуничним смаком легко ковзає всередину, але саме тому треба бути обережною. Напитися так можна — на раз-два.
— Ясю, — кричить Настя, обіймаючи мене зі спини й цілуючи в щоку. — Не відсиджуйся. Пішли танцювати.
— Ні, — хитаю головою. — Мені тут добре.
Знову тягну коктейль через трубочку.
Настюха, вона ж іменинниця, сідає поруч, вихоплює мій коктейль і сама його п’є, піднявши брови в німому: «ну давай, обурюйся».
Я просто відкидаюся на спинку стільця й дивлюся на неї. Настрій у мене зовсім не для розмов.
— Солодкий, — бурчить і повертає мені.
А мені подобається. Облизую край келиха, де кисло-солодкий цукор, а вона нахиляється до мене ближче.
— Там хлопець дивиться на тебе. Красивий. Дуже.
— Нехай дивиться, — відгукуюсь, продовжуючи злизувати цукор.
— Ти глуха? — кричить майже у вухо. — Кра-си-вий хлопець.
Підіймаю голову.
— Настюх, я рада за нього. Значить, відбою в дівчат немає. Нудьгувати не буде.
Настя фиркає.
— Ти все ще сохнеш за Колькою?
У грудях йойкає.
Він мій перший. А таке просто так не забувається. Особливо — якщо стосунки тривали вісім місяців.
— Ні за ким я не сохну. Не говори дурниць, — втикаюся у келих.
Не хочу це обговорювати. Хочу забути. Усе.
— Ясю, він козел. Викресли й забудь.
— Я викреслила, — шепочу.
Але не забула. Таке забути неможливо.
Я під реанімацією сиділа, молилася всім святим, щоб мама вижила. Дзвонила Колі без кінця-краю. Він мені так сильно був потрібен. А мені відповіла якась дівка, захекана, зі смішком повідомляючи:
«Він у душі. Після сексу зі мною… Ясміна.»
Це був цвях у закохане серце. Але забив його глибше — лікар. За годину. Фразою:
«Мені дуже шкода, але травми надто серйозні. Врятувати не вдалося. Прийміть мої найщиріші співчуття.»
— Ясмінко… — починає Настя і замовкає.
Я вже було вирішила, що вона від мене відстала.
АЛЕ. НІ.
— Чорт, — вигукує.
Підіймаю на неї погляд.
— Не обертайся.
А я, звісно, обертаюся.
Перед очима миготять люди, прожектори б’ють у вічі — то засліплюючи, то осяюючи яскравим спалахом. Погляд чіпляється за… Колю. Він обіймає за талію руду дівчину. Усміхається їй.
У серці стискає так, що неможливо вдихнути. Очі зволожуються. Дивлюся на них і не можу відвести погляд. Як якась мазохістка.
Минуло три місяці. Рана ще надто жива.
— Ясю, — тягне мене за руку Настя. — Ясю.
Колю плескають по плечу, щось кажуть. І він повертається в мій бік. Погляд — очі в очі.
Ковтаю. Від сліз усе розпливається.
— Ясміно, бляха, — закриває собою огляд Люда. — Ти якого біса дивишся на того дегенерата?
Швидко витираю щоки.
— Розправ плечі. Усміхнися, — продовжує Людмила. — Нехай задихнеться від жалю, бачучи, кого він втратив.
— Так, — підхоплює Настя. — Або взагалі — підійди до того красеня, що поглядає на тебе.
Глибоко вдихаю, допиваю коктейль — залпом.
— Ніхто мені не потрібен, — вперто заявляю. — Нехай котяться всі шкереберть із високої гори.
— О-о... — радісно тягнуть дівчата в один голос.
— Наша Яся, — кричить Людка. — Усе правильно ти вирішила. Пішли танцювати. Відірвись на повну.
— І склей того красеня, що дивиться на тебе, — не відчеплюється Настюха.
Хапають мене за руки й стягують зі стільця.
Йду за ними, а всередині — боляче й порожньо. Музика чутна начебто крізь воду. Ноги — ніби підлоги не відчувають. Та я вперто підіймаю руки вгору й рухаюся в такт музиці. А пам’ять знову відправляє мене в той день, коли мій світ розвалився, засипавши все попелом мого кохання.
