Раді Вас бачити!

Ми обоє присіли на його ліжку з кружками і Єна нарешті прорвало. Він почав розповідати історії їхньої країни, краю і планети. Про таємничий Катар з фіолетовими туманами, зимами в які з неба падають снігові квіти, страшними чудовиськами і монстрами, які полюбляють старі ліси і глибокі печери. Про зорю Аргентон, яка не жовта, як наша, а блакитна і удвічі більша. Розповідав, про безкінечні простори вриті рожевими токсичними мохами і про гори, де здобувають кристали з невиданими властивостями, з яким роблять артефакти лише для королів. Про фарайнів, які могли піднятись вище хмар і підняти їхнього наїзника, про казкові озера, скупавшись в яких можна відновити вроду.
А я сиділа з роззявленим ротом і навіть забула про чай, який вистиг і холодив руки. Врешті Єн зупинився і забрав в мене чашку.
- Здається, що ти не дуже й хотіла чаю.
- Ну, хотілось провести час з тобою. – чесно зізналась я і потупилась. Незважаючи на все мені і собі було соромно признатись чого я очікувала, а йому тим більше. – Але, здається мені вже пора. 
Я й не помітила, що за вікном стемніло. Зараз день був набагато довшим.
- А може залишишся? – я не повірила своїм вухам і глянула на хлопця.
- В якому розумінні?
- На ніч, обіцяю не приставати. – поспішно додав він. От на, маєш! А я розмріялась.
- Ми не помістимось.
- Є ще одне. – кімната і справді була розрахована на двох. Тільки жити з ним бажаючих не знайшлося. – Просто зсунемо, коли буде тісно.
- Гаразд. Але я без піжами.
- Ми вирішимо це.
Він підвівся з ліжка і дістав з тумбочки свою футболку. Вона була така довга, що легко могла дістати до середини бедра. Короткувата, але з’являтись в кімнату по піжаму зовсім не те, Берта мене з’їсть, а Міна замучить питаннями. А мені хотілось спокою. А ще поцілунків. Поцілунків більше.
Закрившись у ванній я почистила зуби і натягнула футболку. Вона була з якимось дивним малюнком, а на дотик дуже м’яка і приємна.
Коли вийшла з ванної Єн підігрівав чай. В піжамних штанах і з голим торсом. В нас досить прогресивне суспільство і чоловіки зазвичай купаються без верхньої частини одягу, та і бачила я це не раз. Все ж знову почервоніла. Ну що ж це таке!?
- Ти чого там застигла? – поглянув на мене Єн. А потім додав тихіше. – Я тобі чай зігрів, подумав, що ти голодна.
Я тільки кивнула і все ж заставила зробити себе крок назустріч. Чай виявився якраз потрібної температури, тож я спокійно зробила кілька ковтків від яких стало ще гарячіше. Чи може від того, що він був так близько?
- Булочки я теж підігрів. – він кивнув в сторону столика.
- Дякую.
Я відломила шматочок булочки і спробувала, ну дуже смачно.
- Спробуєш? – протягнула йому шматочок, і він таки з’їв у мене з рук, торкнувшись губами пальців. – Ми будемо годувати один одного? – засміялась я, коли він підніс шматочок до моїх губ.
- Чом би й ні? І поїти також.
Так ми випили увесь мій чай і навіть з’їли половинку булки.
- Ти навіть не уявляєш, що зі мною робиш. – прошепотіли мені на вушко.
- Ну чому ж, я сумлінно вчилась на уроках біології і навіть читала уривок з жіночого роману. – він засміявся на мої слова.
- Ти така чарівна в своїй наївності. Ходімо вже спати.
Один змах руки і ліжка зсунулись зробивши досить широке і як виявилось потім зручне ліжко, тож цього разу отримавши місце біля стіни я не ремствувала. 
Просто накрилась ковдрою і затихла. Зовсім поряд лежав мій хлопець, який не збирався мене навіть обняти.
- Розкажи ще щось. – вирвалось у мене раніше, ніж я встигла подумати. А він засміявся.
- Тобі так сподобались розповіді про мій страшний світ?
- В твоїх устах він зовсім інший. Там чари…не в буквальному сенсі магія, а світ стає чаруючим.
- Насправді в нашому світі є багато страшних і незрозумілих речей. Саме тому ми намагаємось розвинути магію якнайкраще, адже повинні боротись за свою домівку. Може, хтось сюди прийшов і просто так, але не я з братом. Нас готують на війну.
- Чи не замало вас двох? – я звела брови.
- Мало, ми будемо командуванням і вчителями. Чесно кажучи, якби я міг створювати портали щодня я і не працював би стражем тут. В моєму домі нас потребують більше.