Раді Вас бачити!

- Ти це куди так крадешся? – перестрів мене в парку Камонаран.

- А що, не видно? – потрясла ковзанами йому перед носом.

- Як сказати. Може, ти їх вкрала. В тебе вигляд людини, яка явно не хоче спалитись. – весело добив він мене.

Вхопила його за лікоть і потягла за собою, поставивши з тієї сторони, що й гуртожитки. Наше вікно виходило саме на парк.

- Ти що це робиш? – спробував пручатись принц, та я вчепилась стальною хваткою.

- Тобі ніхто не казав, що парком під вечір ходити самому не можна, тут маніяки бродять. От я тебе піймала, зараз заведу в якісь кущики, обберу до нитки.

- Справді? Я згоден. – розслабився хлопець.

- Камо, ти самий не серйозний принц, якого я знаю. – відчитала його.

- Звідки ти знаєш, що я принц?

- Ворога треба знати в обличчя, Камонаран.

Він різко загальмував, а ми саме минали бібліотеку.

- Значить, я тобі ворог? – і стільки образи в голосі, що в мене мало очі на лоб не полізли.

- Допустимо, спочатку ти вів себе саме так. – Розвернулась і попрямувала до воріт, мій екіпаж вже зачекався.

- Ковзанка в іншу сторону! – гукнув мені мій колишній ворог.

- Я знаю, я їду на іншу. – за кілька кроків він догнав мене.

- Тоді, я їду з тобою.

- І, будеш вести себе нормально?

- Мені здавалось, що я вів себе відносно тебе останнім часом дуже навіть адекватно. Навіть на новорічному балі не підходив.

- І, ким же я була на новорічному балі?

- Метеликом? – вже менш впевнено мовив принц.

- А ти? Піратом?

- Як ти здогадалась!

- Так половина переодяглась піратами. Ніякої фантазії.

Камо насупився але промовчав. А я зовсім не була проти його компанії. Тепер він мені не страшний. По іспитах я ввійшла в першу п’ятірку за рейтингом, була четвертою, а він тільки восьмим. А з екзамену по магії стихій перше місце було за мною на всіх факультетах.

Озеро було таке ж неймовірне. І не таке. Тепер це була величезна крижана пустеля. Кінець його практично не було видно, і думаю, що повністю воно не замерзає. Ялини навколо були присипані інеєм, який наче тріщав. Цей тиждень був одним з найморозніших, тому я ризикнула з’явитись сюди.

Ковзани я одягнула ще в екіпажі. Камо свої не взяв, але зрозумів, що зробив дурницю, коли побачив наскільки тут красиво. Проклигала трохи від нашого транспорту і опинилась на крижаній гладі. Провалитись не боялась. Конюх говорив раніше, що тут на метрів п’ятдесят в даль глибина по коліно і влітку всі ходять купатись, та і в ширину досить мілько. Тож швидше всього в цій частині озеро промерзло наскрізь.

Послала кілька світлячків над льодом. Вже трохи сутеніло, але хай будуть і відштовхнулась. Їхати одній просто неймовірно, захоплює. Тут не було нікого на кого можна було б наштовхнутись і я каталась від щирого серця, згадуючи все, що вчили мене колись вчителі. От натренуюсь і зможу заморожувати ковзанку влітку…

- Ауріко! – почула з берега і зупинилась, а потім повернулась і поїхала до Камо. – Ти класно катаєшся. Але, я вже трохи змерз…

- Ти ж маг вогню! – здивувалась заяві хлопця.

- Звісно, а от візничий – ні, і він збирається їхати поки не підчепив бронхіту чи ще чого гіршого.

- Ясно. – похнюпилась я, мені то було жарко, аж щоки пашіли. – Ходімо. Можливо, мені пощастить і я ще колись сюди потраплю.

- Обов’язково, а зараз пожалій візничого.

Як могла швидко дошкандибала до екіпажу, а роззувалась вже в середині, коли їхали. Видно конюх і справді змерз. Потрібно буде заплатити йому більше.

Запалила кілька світлячків, щоб зашнурувати чоботи. Та і в екіпажі видніше.

Не дарма в тебе четверте місце. Я п’ять штук за раз не вмію, тільки один. – заздрісно протягнув Камонаран.

- А так вмієш? – я не ворушачи руками змінила колір в усіх світлячків причому одразу і кожен на різний.

- Не дарма тебе взяли тоді відразу. Здається мені, що навіть на другому курсі так ніхто не вміє.

- Можливо, але ти чув, щоб хоч хтось зі світлячками дуель виграв?

- Ні, але дивлячись на тебе я не певен, що це неможливо. 

Він потягнувся рукою до одного зі світлячків і торкнувся його. Поки він це робив, червоний я непомітно підмінила вогняною сферою і Камо не очікуючи підлості тицьнув і в нього пальцем.

- Ой! Ти що, знущаєшся? – задмухав він на палець.

- Це за те, що погрожував мені в парку тоді.

- Я вже забув давно.

- А я ні, і бачиш брату не пожалілась.

- Після того, як Єн просвітив мене хто ти, я довгенько чекав, що Россі намилить мені зад. Та він не йшов і не йшов. Навіть уваги не звертав на мене, а от воно в чому справа…Здається я тебе конкретно недооцінив.

Мені на це було відповісти нічого, тож промовчала і до самої академії ми їхали мовчки. Потім Камонаран розплатився з візничим, а я окремо. Тож навіть якщо він захворіє буде мати гроші на ліки. 

Як не дивно, але по дорозі в гуртожиток нам навіть траплялись студенти. А холод був кусючий. Куди їх несе серед канікул, сиділи б в теплих кімнатах. Вже і мене почало пробирати. Під гуртожитком Камо зупинив мене.

- Чому ти зупинився? – здивувалась я. – Ходімо, бо холодно.

- Хочу дещо зробити. Просто я навряд чи це зможу потім, коли не зроблю зараз.

- Менше полеміки! Холодно ж!

Камонаран мене поцілував. Ніжно і приємно, а головне швидко відступив потім.

- І що це було? – поцікавилась в нього.

- Ну так це…

- Всім говорю – не хочу ні з ким зустрічатись.

- Так ми і не зустрічались.

Я розвернулась і пішла в гуртожиток. В холі вже було набагато тепліше. Камо догнав мене і поцілував ще раз, тільки по іншому пристрасно. Хоча, це для нього, мабуть, мало бути пристрасно. Я стояла, вертіла язиком і мені було страшенно нудно. Чомусь не було жодного відклику. Порівняла з поцілунком на балу – ну ніяко!

- Ти вже закінчив?

- Напевно.

- Тоді я піду. Краще б ми були друзями. Все таки цілуєшся ти не дуже, а ще й принц.

У Камонарана на мою тираду відвисла щелепа, а я в свою чергу поспішила зникнути з його благородних очей.