Раді Вас бачити!

- Ти це куди так крадешся? – перестрів мене в парку Камонаран.
- А що, не видно? – потрясла ковзанами йому перед носом.
- Як сказати. Може, ти їх вкрала. В тебе вигляд людини, яка явно не хоче спалитись. – весело добив він мене.
Вхопила його за лікоть і потягла за собою, поставивши з тієї сторони, що й гуртожитки. Наше вікно виходило саме на парк.
- Ти що це робиш? – спробував пручатись принц, та я вчепилась стальною хваткою.
- Тобі ніхто не казав, що парком під вечір ходити самому не можна, тут маніяки бродять. От я тебе піймала, зараз заведу в якісь кущики, обберу до нитки.
- Справді? Я згоден. – розслабився хлопець.
- Камо, ти самий не серйозний принц, якого я знаю. – відчитала його.
- Звідки ти знаєш, що я принц?
- Ворога треба знати в обличчя, Камонаран.
Він різко загальмував, а ми саме минали бібліотеку.
- Значить, я тобі ворог? – і стільки образи в голосі, що в мене мало очі на лоб не полізли.
- Допустимо, спочатку ти вів себе саме так. – Розвернулась і попрямувала до воріт, мій екіпаж вже зачекався.
- Ковзанка в іншу сторону! – гукнув мені мій колишній ворог.
- Я знаю, я їду на іншу. – за кілька кроків він догнав мене.
- Тоді, я їду з тобою.
- І, будеш вести себе нормально?
- Мені здавалось, що я вів себе відносно тебе останнім часом дуже навіть адекватно. Навіть на новорічному балі не підходив.
- І, ким же я була на новорічному балі?
- Метеликом? – вже менш впевнено мовив принц.
- А ти? Піратом?
- Як ти здогадалась!
- Так половина переодяглась піратами. Ніякої фантазії.
Камо насупився але промовчав. А я зовсім не була проти його компанії. Тепер він мені не страшний. По іспитах я ввійшла в першу п’ятірку за рейтингом, була четвертою, а він тільки восьмим. А з екзамену по магії стихій перше місце було за мною на всіх факультетах.

Озеро було таке ж неймовірне. І не таке. Тепер це була величезна крижана пустеля. Кінець його практично не було видно, і думаю, що повністю воно не замерзає. Ялини навколо були присипані інеєм, який наче тріщав. Цей тиждень був одним з найморозніших, тому я ризикнула з’явитись сюди.
Ковзани я одягнула ще в екіпажі. Камо свої не взяв, але зрозумів, що зробив дурницю, коли побачив наскільки тут красиво. Проклигала трохи від нашого транспорту і опинилась на крижаній гладі. Провалитись не боялась. Конюх говорив раніше, що тут на метрів п’ятдесят в даль глибина по коліно і влітку всі ходять купатись, та і в ширину досить мілько. Тож швидше всього в цій частині озеро промерзло наскрізь.
Послала кілька світлячків над льодом. Вже трохи сутеніло, але хай будуть і відштовхнулась. Їхати одній просто неймовірно, захоплює. Тут не було нікого на кого можна було б наштовхнутись і я каталась від щирого серця, згадуючи все, що вчили мене колись вчителі. От натренуюсь і зможу заморожувати ковзанку влітку…
- Ауріко! – почула з берега і зупинилась, а потім повернулась і поїхала до Камо. – Ти класно катаєшся. Але, я вже трохи змерз…
- Ти ж маг вогню! – здивувалась заяві хлопця.
- Звісно, а от візничий – ні, і він збирається їхати поки не підчепив бронхіту чи ще чого гіршого.
- Ясно. – похнюпилась я, мені то було жарко, аж щоки пашіли. – Ходімо. Можливо, мені пощастить і я ще колись сюди потраплю.
- Обов’язково, а зараз пожалій візничого.
Як могла швидко дошкандибала до екіпажу, а роззувалась вже в середині, коли їхали. Видно конюх і справді змерз. Потрібно буде заплатити йому більше.
Запалила кілька світлячків, щоб зашнурувати чоботи. Та і в екіпажі видніше.
Не дарма в тебе четверте місце. Я п’ять штук за раз не вмію, тільки один. – заздрісно протягнув Камонаран.
- А так вмієш? – я не ворушачи руками змінила колір в усіх світлячків причому одразу і кожен на різний.
- Не дарма тебе взяли тоді відразу. Здається мені, що навіть на другому курсі так ніхто не вміє.
- Можливо, але ти чув, щоб хоч хтось зі світлячками дуель виграв?
- Ні, але дивлячись на тебе я не певен, що це неможливо. 
Він потягнувся рукою до одного зі світлячків і торкнувся його. Поки він це робив, червоний я непомітно підмінила вогняною сферою і Камо не очікуючи підлості тицьнув і в нього пальцем.
- Ой! Ти що, знущаєшся? – задмухав він на палець.
- Це за те, що погрожував мені в парку тоді.
- Я вже забув давно.
- А я ні, і бачиш брату не пожалілась.
- Після того, як Єн просвітив мене хто ти, я довгенько чекав, що Россі намилить мені зад. Та він не йшов і не йшов. Навіть уваги не звертав на мене, а от воно в чому справа…Здається я тебе конкретно недооцінив.
Мені на це було відповісти нічого, тож промовчала і до самої академії ми їхали мовчки. Потім Камонаран розплатився з візничим, а я окремо. Тож навіть якщо він захворіє буде мати гроші на ліки. 
Як не дивно, але по дорозі в гуртожиток нам навіть траплялись студенти. А холод був кусючий. Куди їх несе серед канікул, сиділи б в теплих кімнатах. Вже і мене почало пробирати. Під гуртожитком Камо зупинив мене.
- Чому ти зупинився? – здивувалась я. – Ходімо, бо холодно.
- Хочу дещо зробити. Просто я навряд чи це зможу потім, коли не зроблю зараз.
- Менше полеміки! Холодно ж!
Камонаран мене поцілував. Ніжно і приємно, а головне швидко відступив потім.
- І що це було? – поцікавилась в нього.
- Ну так це…
- Всім говорю – не хочу ні з ким зустрічатись.
- Так ми і не зустрічались.
Я розвернулась і пішла в гуртожиток. В холі вже було набагато тепліше. Камо догнав мене і поцілував ще раз, тільки по іншому пристрасно. Хоча, це для нього, мабуть, мало бути пристрасно. Я стояла, вертіла язиком і мені було страшенно нудно. Чомусь не було жодного відклику. Порівняла з поцілунком на балу – ну ніяко!
- Ти вже закінчив?
- Напевно.
- Тоді я піду. Краще б ми були друзями. Все таки цілуєшся ти не дуже, а ще й принц.
У Камонарана на мою тираду відвисла щелепа, а я в свою чергу поспішила зникнути з його благородних очей.