Раді Вас бачити!

Перших дві пари я прогуляла. Вперше! На першій вирішувала питання з братом, а на другій – набиралась сміливості з’явитись на решті пар.
Не скажу, що вона в мене з’явилась. Просто діватись нікуди, вчитись то треба!
Виглянула в коридор гуртожитку – нікого. Тож ризикнула і подалась в головний корпус, де проходили заняття. Якраз встигну на другу пару. Швидко пробігла парком, щоб не замерзнути. На вулиці почалась хуртовина і грозила замести нас по саму огорожу. 
Несміло зайшла в корпус і тут же потрапила у потік студентів.
Так, зосередься. Це все лише люди. Люди. Люди. Цю мантру я повторяла і повторяла – всю дорогу до аудиторії, де мали займатись наші. Вони якраз заходили.
- Привіт. – обернувся до мене Ладор і весело всміхнувся. А в мене впало серце. – Ти чого прогулюєш? Ілюзія спала? – відмітив він.
- Привіт. Того і прогулювала. Думала швиденько все виправлю, а тут хоч магічна академія, а нікого путящого немає.
- Ти що, це потрібно вчитись у майстра. В академії викладають тільки основи.
Ладор вів себе як завжди і я полегшено видихнула, аж тепер відчуваючи, що моя спина мокра. Друга втрачати мені не хотілось. А решта на щастя уваги на мене не звернула. В нас частенько когось не було. Особливо останнім часом прогулювала Маріанна. А жаль. Хороша б вийшла магиня.
Як не дивно, та всі пари пройшли практично без проблем. Я просиділа їх за партою аудиторії. А на БМ заглядати мені в очі у наших хлопців просто було ніколи. Ми спершу бігли свої круги, а потім займались вже вивченням бойових мистецтв. Ліман Гайн вкінці уроку нас зібрав і порадував:
- Раніше ми тренувались в полегшеному режимі. Але всі врешті підтягнулись хоча б до мінімального рівня. Тож тепер ми будемо тренуватись більш серйозно. Кругів буде тільки п’ять. Звичайних. Потім буде біг з перешкодами. І я приготував вам сюрприз. Довго обдумавши рада університету дала на нього дозвіл і ми вже завтра будемо пробувати цей спосіб з першокурсниками. Агір Корн, вам варто підтягнутись, а то бігаєте гірше дівчат. Яра, Ауріка – добре. Всі вільні.
- Що за сюрприз він нам готує? – зашепотіла Яра. У Лімана Гайна був дуже тонкий слух. – Думаєш, щось небезпечне.
- Уявлення не маю. Та і звідки мені знати. – пожала я плечима.
- Тобі йде фіолетовий. – усміхнулась дівчина. – Це ж твій справжній колір? – я кивнула. – Ми здогадались. У твого брата такі ж очі. – вона мрійливо примружилась.
- Тільки не кажи, що він тобі подобається. – запротестувала я, а в Яри округлились очі.
- Ну, він нормальний. Але, щоб так, то ні.
Здається я роблюсь параноїком. Треба звикнути і заспокоїтись.