Раді Вас бачити!

І я наважилась, підсунулась чуть ближче і торкнулась його губ. Від цього доторку мене наче струмом пронизало. І я відсахнулась з широко відкритими очима. Єн лежав навпроти і пильно дивися на мене. В його темно-зелених, майже чорних очах я потонула.
- Що ти робиш, Ауріко? – серйозним, але злегка сонним голосом заговорив Рейм.
- Нічого. – пропищала я, хоча від його голосу пробігли мурашки по всьому тілу. Так я не відчувала себе ніколи, хіба…хіба на балу. Кузина Вітті, яка обожнювала дорослі еротичні романи назвала б це бажанням. Таке я відчувала тоді, інколи просиналась від снів і зараз. Стало надто гаряче і його рука на моїй талії занадто важкою.
- Ауріко. Я вже не хлопчик, а мужчина і стосунки зі мною не обмежаться поцілунками. – прохрипів він і притис мене ще ближче. – Ти не знаєш, чого ти хочеш.
Я не знала. І навіть сказала б про це, та горло скував спазм. А Єн перекинув мене на спину і навис наді мною. Моя рука сама потягнулась до його обличчя і я торкнулась його, він поцілував мої пальчики. А потім поцілував мене, але вже не вкраденим поцілунком, а жадно. Так, що я майже не задихнулась – від бажання. Здається втратила розум, бо дозволяла йому цілувати мене і його рукам торкатись мене в самих заборонених місцях. Оголеного живота під светром, грудей, від чого я розпалювалась ще більше. І потягнулась до нього.
- Кх, кх. Я вам не завадив? – прозвучало від входу в будиночок.
Я ошаліло поглянула на Єна. Свідомість кольнуло від того, що все так закінчилось.
- Рейм. Я попереджав тебе. Щоб ти і близько не підходив до неї. – гаркнув Седрик. І як він нас тільки знайшов. Ми ж летіли сюди і слідів не лишилось.
- Варто було лишити її під льодом? – єхидно запитав мій…Єн.
- Не бачу тут льоду. А от ліжко і вас за досить непристойним для незаміжньої дівчини заняттям дуже навіть. Вийдемо на вулицю і поговоримо. А ти збирайся! – очі у Седрика гнівно блищали.
Єн змахом руки висушив свою куртку і накинув на плечі. Вони обоє мовчки вийшли на вулицю. А я вискочила з ліжка. Швидко застелила його. Оглянулась. Моя куртка мокро і одиноко лежала на табуретці. А на столі лежало кілька золотих. Більше, ніж коштувала ніч у найкращому готелі столиці.
А серце скував страх. Що там за старі рахунки між ними? Я вийшла тихенько на веранду, хлопців не було видно.
- Россі, я вже все давно відпустив. Може і тобі досить страждати за Люсі. – я виглянула з-за будиночка. Мій брат скривився наче від удару.
- Ти винен в її смерті. – прошипів він.
- Звісно. І у всіх смертях, які стаються. Я говорив тобі – перестрибни раз і подивись на власні очі. Я побачу наскільки ти легко відіб’єшся від ратрона. Думаєш я щасливий це згадувати. Але пройшло вже два роки. Ти маєш Каріну, так в чому справа? Люби і бережи її, а не тримаєшся чужих мертвих наречених!
- Звідки ти знаєш про Каріну?
- Про Стокс знають всі, хто не зовсім сліпий. І викладачі теж, що ж ти підставляєш так дівчину? А? – обличчя Єна я не бачила, але брата перекосило від злоби він замахнувся і був би вдарив Єна, коли б той не відхилився.
Вони накинулись одне на одного, а я кинулась їх розбороняти підскочивши в той момент, коли брат мало не запустив кульової в Єна.
- Седрик, стій! Досить вже! – прокричала їм.
- Россі, в тебе дуже розумна сестра. Навіть вона розуміє, що досить. В нас скорботу рік носять, а не все життя.
- Ти мало не знеславив мою сестру. – гаркнув Седрик і відтяг мене до себе.
- Та нічого б я їй не зробив. – Єн криво усміхнувся брату, а потім повернувся до мене. – Малютка Ауріка ще не готова до стосунків між чоловіком і жінкою, чи не так? А мене такі дівчата не цікавлять.
Його слова вилились на мене наче відро холодної води. Пальці і губи миттю похололи. Здається я вся зробилась льодинкою.
- Ти правий Рейм. – мій голос звучав наче збоку, такий же холодний, як і я. – Думаю, до стосунків, які обмежуються виключно роллю постільної грілки я не доросту ніколи. І це навіть добре, що інші тебе не цікавлять.
Перед моїми очима Єн відкрив портал і зник. Ми з Седриком лишились стояти перед будиночком. Мовчання порушив він.
- Здається, нам потрібно йти. Дівчата собі місця не знаходять.
- Моя куртка там, мокра ще. – холодно сказала я брату.
- Не варто тут грати ображену. – випалив він. – Ми тебе шукали більше ніж шість годин і там і досі йдуть пошуки. А ти тут розважаєшся з Реймом-молодшим. Ти при своєму розумі? – процідив мій колись улюблений брат.
- Як ніколи при своєму. – холодно відрізала я. – Його я захищати не збираюсь, але ти, цікаво за кого ти збирався його бити, за Каріну, мене, чи Люсі? А?Може тобі вже варто перехворіти і жити далі.
- Ауріка, ти забуваєшся. – гаркнув брат. Таким я його ніколи не бачила.
- Після того, як мало не втонула в крижаній воді – можу собі дозволити і забутись. Вважай, що я відморозила мозок.
Я пішла забрати куртку, а брат сплюнув зі злості на сніг.
- Висуши, раз четвертокурсник може, то і тобі вдасться. – буркнула я, говорити з Седриком не хотілось. Не знаю, чим міг закінчитись мій ранок, але точно приємніше ніж з його втручанням. Може я і була б останньою ідіоткою піддавшись Єну і жаліла потім ще тисячу раз, та інколи краще жаліти про зроблене.
- Що ж Рейм тобі курточки не висушив?
- Видихався рятуючи мене.
- Ну-ну, Рейм і видихався. Такого не буває.
Брат за мить висушив куртку, я вже встигла пристойно змерзнути, мене почало тріпати. Він приклав руку до мого лоба.
Летімо, тобі треба швидше до цілителів. У тебе жар.
Вперше брат левітував мене, але цього разу від польоту я не отримала жодного задоволення. Мені було по-справжньому погано. І найгірше, що і сьогоднішній день вихідний. Мені не уникнути думок, не уникнути розпитувань друзів і не сховатись на заняттях за підручниками.