Раді Вас бачити!

Він присів на якусь секунд, а потім я опинилась перекинута через плече. І як я не лупцювала його по спині він зупинятись не збирався.
Думаю, гірше бути не могло. Тепер вся академії теревенитиме про те, як виносили з залу молодшу сестру Седрика Россі. І найгірше, що брат на все це дивився зі сцени.
Єн виніс мене прямо в парк. Добре, що посиденьки і дискотеку робили на першому поверсі. 
Тільки-но опинившись на ногах я рвонула в гуртожиток. Але він зупинив мене на півдорозі.
- Пусти. – прошипіла йому прямо в обличчя.
- Якби ти не хотіла йти сюди, могла спробувати вдарити в мене чимось. 
- Просто не дійшло. – в мої руці налилась вогняна сфера.
- Можеш мене бити. Я не буду захищатись. Думаю, це буде по заслугах. Давай же, Ауріко.
- Не чесно бити того, хто не захищається. В мене просто не піднімалась рука і сфера погасла.
- Я не хочу мати з тобою нічого спільного. – вже цілком серйозно сказала йому я. – Не варто мене діставати, і закохуватись не варто. Я хочу свободи, навкруги занадто багато гарних хлопців. Біля мене ушивається цілих два наслідних принци. Гідна партія для дочки торговця із старовинного роду.
- Два принца? – глухо повторив Єн. – Багато гарних хлопців, значить? Ну як так? Захищаєш її, рятуєш, переживаєш чи не вляпалась в чергову історію і чи встигнеш вчасно. – він відпустив мою руку. – Можеш іти, я тебе не тримаю. Ти вільна робити те, що ти хочеш.
- Захищаєш і рятуєш значить? А від себе ти пробував мене врятувати? Як ти взагалі так можеш? Спочатку рятуєш, цілуєш, а потім насміхаєшся. Навіщо тобі переживати за мене, в тебе була дівчина, про її почуття ти подумав? І ти ще смієш пред’являти мені претензії!
Злість поглинула мене і я накинулась на нього гамселячи кулаками. Хотілось завдати йому такого ж болю, як він мені тоді. Та він майже одразу зловив мої руки у свої.
- Ти ніби замерзла тоді на озері...
- А замерзла виключно від твоїх слів. – випалила я і відразу ж пошкодувала про це. Він не вартий такої відвертості.
- Я не хотів ставати між тобою і братом. Вам не потрібно сваритись.
- Не тобі вирішувати, що мені потрібно. – просичала я і спробувала вирватись. Але він не відпустив – завтра будуть синці на зап’ястках.
- Ауріка, а я не говорив, що в тебе неймовірно сексуальне плаття? Відколи ти зайшла в ньому в зал увесь час уявляв, як зніматиму його. – його слова розізлили мене. Я позадкувала, та він не відпускав мене, а ступав слідом. – Кожного, хто запрошував тебе танцювати я готовий був вбити. Ти так чарівно сміялась з ними. З ними всіма.
- З тобою я теж сміялась. – заперечила я.
- Тільки раз, я пам’ятаю.
Я теж пам’ятала пікнік біля озера. І як мені хотілось би назвати Єна одержимим, я не могла. Тому що була такою ж, я пам’ятала все. Нашу першу зустріч у парку і всі наступні. Смачне вино і витерту фарбу з волосся. Ті рази, що ми зустрічались в столовій і бал. Все здавалось пронеслось слайд-шоу у моїй голові.
В мені бились два одинакові почуття: перше – втекти, адже не хотілось чути знову тих же слів, знову обпектись, а друге – притиснутись ближче і вдихнути його запах, за яким я так скучила.
Ще один крок і я опинилась між ним і деревом.
А потім він нахилився і поцілував мене. Ніжно-ніжно, наче я була чимось неймовірно цінним і бажаним. Від такої ніжності моє горло звів спазм і по щоці стекла сльозинка.
- Не потрібно плакати. – він поцілував мою сльозу, а потім відпустив руки. – Я не хочу, щоб ти плакала через мене. І ні до чого не збираюсь примушувати. Можеш йти.
Мої руки безсило впали вниз. А Єн стояв осторонь, даючи зробити вибір. Але, хіба він в мене є? 
Його пальці злегка підняли мою голову і він знову поцілував мене так само ніжно, і я відповіла. Так солодко і щемно мені не було ще ніколи. Я стала цукром в чашці гарячого чаю і розтанула, більше не відчуваючи себе. Більше не вагаючись погладила його по щоці. Значить, тепер точно мій? Мені не вірилось і я насолоджувалась моментом. А що, коли це все ненадовго і скінчиться з новим світанком, як і тоді. Мені буде ще важче. Навряд чи я колись комусь повірю. І йому тим більше.
В гіллі озвалась якась пташка і я відсторонилась.
- Тобі погано? Холодно? – прошепотів Єн на вухо, а потім накинув на плечі свій піджак, залишившись у футболці. – Прогуляємось? Тут є лавки, трохи далі.
- Я знаю. Ти не змерзнеш? – футболка була надто підозрілим одягом для кінця березня.
- Якщо ти грітимеш мене своїми поцілунками, тоді точно ні. Скоріше мені стане жарко і захочеться її скинути.
Від думок про оголеного Єна в мене почервоніли щоки, але на мене падала його тінь, тому він цього не помітив. І взагалі вкінці зими парк нарешті освітлили магічними вогнями і тепер не доводилось гуляти в темноті. І ходити було практично не страшно.