Раді Вас бачити!

Поки я це думала переді мною відкрились двері і з’явилась дівчина в банному халаті з рушником на голові.
- Привіт. Я до вас жити.
Мене окинули оцінюючим поглядом. Здається, що одобрили…
- Якщо жити, то могла б відразу заходити.
- Жасмін, ти б подумала, що це Віктор і вона отримала б…
- До речі, я Жасмін, третій курс.
- Я Берта, п’ятий.
- Ауріка, новенька. – представилась я все ще стоячи за порогом.
- Та заходь вже, а то протяг робиш. Бачиш я мокра!
Дівчина шарпнула мене за руку в кімнату і захлопнула двері. А я мало не заорала з несподіванки носом. Оце прийом. Здається з ними буде жити «дуже весело».
- Не соромся, розкладайся. – повела рукою Берта. Вона була блондинкою, справжньою, із блакитними очима і невеличким правильним личком.
Жасмін була кароока, десь з мене зростом. Під рушником волосся не було видно.
- Тобі доведеться пофарбуватись в рудий. – самовпевнено заявила Жасмін, дьоргнувши мене за хвостик. – Ти не вписуєшся в нашу тріаду. Аделаїда була руда.
- Красити волосся не буду. – категорично мовила я відскочивши в сторону.
- Вона і так виглядає досить оригінально. – хмикнула Берта. – Ти вже без образ – твоє ліжко буде під стіною. Переїдеш на моє, як я закінчу.
- Я б не була така впевнена, що хтось з нас взагалі закінчить.
Жасмін гепнулась на своє ліжко.
Їхні ліжка були біля вікна, а моє за Бертиним, через тумбочку. За ліжком Жасмін була шафа на три відділення.
- Твоє ліве відділення. – махнула рукою Берта. – І в нас є власна ванна з туалетом. Не ах ти, та краще, ніж загальні душові.
- До речі, ти як новенька маєш щось купити в кімнату. – обрадувала мене Жасмін. – Потрібен килим, і нові фіранки. Можеш вибрати сама.
- А якщо вона фігню вибере?
Я завмерла, одягаючи білизну на ліжко. Та вони безпардонні взагалі!
- Яка різниця! Ти все одно заміж вийдеш і виїдеш від нас в місто.
- З Віктором все закінчено. Ти ж знаєш.
- Думаєш? Гадаю, ви ще помиритесь. У вас таке часто.
Поки вони вели перепалку я встигла застелити постіль і розкласти речі на полицях. На вішаки повісила свої нечисленні плаття. Навряд чи їх тут хтось побачить, та не ходити ж голою під мантією.
Коли я закінчувала мене насторожила тишина, що наступила в кімнаті. Я оглянулась. Мої сусідки безцеремонно оглядали мене зі своїх ліжок. Наче звіра в зоопарку.
- Щось не так? – я задерла носа, а вони переглянулись і засміялись. – З чого вам смішно?
Відверто кажучи, було страшенно не зручно. Мені наче помиї вилили на голову. Це потім я звикла до дівчат і ми подружились, а тоді я сприймала їхню поведінку, як насмішку.
- Ти така мила і кумедна. – відсміявшись заявила Берта. – Розкажи про себе. Звідки ти? Хто? Що любиш? Чому без улюблених дрібничок приїхала?
Тільки тоді я помітила вазони на вікнах, картини над ліжками. Веселе жабеня на столику Жасмін і справжнісіньку квітку-монстра у Берти.
- По-справжньому улюбленою в мене є тільки Лакі, моя собака. Навряд чи б ви були в захваті від сумісного проживання.
- М-да. Твоя частини стіни виглядає так самотньо. 
- Треба хоч підручники на полицю покласти. Підеш в бібліотеку завтра. – вирішила за мене Жасмін. – Не переживай, підручників вистачить. Тобі вже лежить підібраний комплект. Тільки забрати. Але сьогодні підуть майже всі. Що буде!
- Ага. Так звідки ти?
- З Вертарета. Ми там останні років десять живемо. Раніше ми жили взагалі в Рівеї. Як в брата проявився дар, то переїхали поближче. Я була мала, тож мені було легко адаптуватись. Люблю танцювати і рибалити. А ще дивитись, як мій брат чаклує.
- Твій брат також з даром? – здивувалась Берта і пильніше поглянула на мене. – А він де навчається?
- Так тут і навчається. – непевно видала їм не таку вже й секретну інформацію.
Берта сіла на своєму ліжку і по-новому стала розглядати мене.
-Ти ж сестра Седрика. – майже упевнено видала вона. Ну і звісно була права. 
Ми були дуже схожі одне на одного. Волосся, очі, їх розріз, абрис губ і колір шкіри. А ще ми відрізнялись від більшості – в нас було волосся попелястого сіруватого кольору і фіолетовий колір очей. Таке траплялось вкрай рідко. І, я ходила до мага, щоб міняти колір очей на сірий – примха, та я так менше вирізнялась (якраз обновила закляття перед поїздкою в академію). І, найгірше, що чия б кров не вливалась в наш рід всі діти народжувались такими. Принаймні по чоловічій лінії. Бабуся колись казала, що це родова магія і ми колись були великими князями, десь так дві тисячі років тому. Можливо, це була правда, та з таким ніхто рахуватись не буде. Часи міняються, люди…люди ні. І ті, хто не мають влади і грошей нічого не вирішують.
- Вітаю. Ти вгадала.
- Передай своєму брату, що він козел. – донеслось від Жасмін. Опа! А мій братик не такий вже й святий…
- Міна, досить вже. Ви розійшлись ще минулого року. І не треба було за ним бігати.
Дико було чути, як дівчата обговорюють мого брата. Ще й в такому контексті.
- Без образ, та я займу нейтральну позицію.
- Ауріка, викинь з голови. – махнула рукою Берта. – В Міни головна проблема – вона хоче вийти заміж до кінця навчання, тож бігає за хлопцями.
- Ні за ким я не бігаю. – фиркнула Жасмін.
- Бігає, бігає. І впевнена, що ми всі теж за цим сюди з’явились.
- Особисто я сюди з’явилась, щоб вчитись. І це просто неймовірно.
- А які стихії?
- В мене? Повітря-вода, вогонь. А у вас? – щасливо випалила їм.
- Здається, ми попали…- простогнала Берта. Але не пояснила чому. – В мене вогонь-земля, земля. Я стрілець, два дні до козерога, козерог - асцендент. А у Міни земля-повітря, повітря, вона телець, п’ять днів до близнюків, асцендент в водолії. А в тебе скільки до води? І які знаки?
- Я родилась рівно в північ. Терези-скорпіон, з Овном.
- Може, не все так і погано. – Вирішила Берта.