Раді Вас бачити!

На кожне таке заняття я збиралась майже, як на побачення. Та і чому ні? Ще зовсім недавно я могла втратити своє здоров’я, магію, навіть життя. Тож зараз я просто намагалась ним насолоджуватись. І мені хотілось ним насолоджуватись, та мій же хлопець мало сприяв цьому. Бачила б це «свята» Берта заплакала б з радощів. Та він цілував мене тільки у щічку при зустрічі і при прощанні. І все! Ми просто вчились. Всі дві-три години. Жодних погроз, які він озвучував раніше здійснити не намагався, хоча завадити нам ніхто не міг, адже він жив сам. Лише раз до нас забрів Седрик, якому тоді було треба везти мене до Асвадора, а я зовсім забула, ось і все. Навіть образливо було. 
Але сьогодні мене збирала Жасмін. Наші покупки все ж добрались тоді додому, тож вона заставила одягнути той светрик. А ще чорні шкіряні лосини. Взагалі шикарно дивилось. Що було під ними краще й не питайте. Фарбувала мене теж Жасмін під їдкі коментарі Берти. І чого вона так в’їлась на нас, ми ж нічого поганого їй не робимо? Заздрить, чи що? А було б ще чому…

Єн зустрів мене як і завжди, поцілуйчиком в щічку. Бр-р-р. А де його поцілунки, що заставлять забувати про саму себе і задихатись від пристрасті? Чи поки я спала мого хлопця підмінили?
- Сідай. Що сьогодні повторюватимемо?
- Артефакти, думаю. Ми їх ще не догнали. Точніше я.
На стіл виклала два конспекти – мій і Ладора, а ще артефакторику для першого курсу. А потім пакет з булочками, що захватила в столовій.
- Щось не схоже на навчання.
- Думала, що ми чаю поп’ємо разом. Завтра вихідний все ж, тож якщо щось дожену пізніше, то не страшно. – я пожала плечима. Мені і справді хотілось чогось цікавішого, ніж просто зубріння разом. Й досі згадувалась наша вечеря в кафе, де він годував мене, і пікнік на озері – він там сміявся. Він і зараз час від часу усміхається, але так хочеться, щоб хоч трохи частіше. Його усмішка заворожує і час завмирає навколо.
- Давай. В мене є дуже смачний. Якщо тобі хотілось чаю, ти могла б і раніше сказати.
- Взагалі то ти тут господар і раз ти мене не пригощаєш, то я не можу вимагати.
- Ти моя дівчина і вільна робити тут все, що хочеш.
Чайник він не знайшов, а от чашки були. Відкривши вікно він притягнув воду з повітря і налив у чашки. Закип’ятив і заварив чай. Все це зайняло не більше двох хвилин, а я заворожено спостерігала за виваженими рухами і тим наскільки все точно і швидко у нього виходить.
- Сам чай, хай заварюється без магії, він так кращий.
- Не хочеш прогулятись в парку?
- Не впевнений. Я б відпочив, містер Гайн з нас сьогодні всі сили видушив, ніби ми в нього вже на війні. А завтра я на чергуванні на увесь день.
- Тобі подобається?
- Дуже. Так я можу запобігати багатьом злочинам, а ще є куди вигнати зайву силу і злість.
- Але ж ти зовсім не злий. Сильний звісно, але не злий.
Я підійшла зовсім близько. На столику парував чай.
- Ну що, почаюємо? – усміхнувся Єн.