Раді Вас бачити!

Дівчата також зайнялись переодяганням. Берта була у красивому блакитному платті і масці. Нічого особливого, я б сказала. Міна одягла золотисте в підлогу, з такими ж крильцями, короною і маскою. До її чорного волосся все дуже личило.

Перше, що я одягнула колготки. На вигляд звичайного тілесного кольору. Тоді я не одягала їх, бо не вистачало часу. А далі чоботи. Вони були вище коліна, чорні, замшеві коротко стрижені. Міна увесь час косилась на мене.

А потім те, що платтям і не назвеш. Виглядало воно і правда, як тряпочка. І пошите на вид із двох однакових квадратних шматків полотна. Та коли одягаєш, воно трансформувалось в обтягуючий корсет, знизу спадало легесенькими хвильками і переливалось чорним золотом.

- Забираю свої слова на рахунок Асвадора назад. – Пробурмотіла Берта. – Тільки ти не находиш його непристойно коротким? По моєму так одягаються тільки дівчата легкої поведінки. І то дуже вже легкої.

- Костюм одобрив Седрик, і не забувай, що це лише карнавал. – сказала я у свій захист, хоча довжина «плаття», яка не доходила до чобіт для мене теж була неприпустима в звичайному житті.

- А знаєш, вона права…ніхто не очікуватиме, що вона може видягнутись так! – стала на мій захист Міна. – Одягай вже маску.

І я таки вдягла вдруге непримітну на вигляд маску, яка відразу практично приклеїлась до обличчя, поміняла колір волосся, очей і навіть губ і стала в тон плаття.

Берта присвиснула.

- Я б тебе тепер не впізнала, чи це ти? – засміялась Жасмін. – По моєму ця жагуча лялечка з іншого виміру. А ще спецефекти будуть?

- Можливо…я не в курсі.

- Здається мені, що тут всі здогадаються хто ти?

- Це ж чому?

- Россі, це ж плаття від Асвадора.

- Це не плаття…як бачиш. Зовсім не плаття.

Першою на бал пішла Берта. За нею зайшов Енріко.

Ми ж Жасмін планували піти удвох, хоча наші костюми категорично відрізнялись. Майже, як день і ніч. Я вся чорна, з темним волоссям, яке спадає аж до пояса, а Міна – золота. Правда в неї також чорне волосся, але не скажу, що їй не пасує.

- Коли підемо? – спитала подругу.

- Мені здається, варто з’явитись трохи пізніше…

- Думаєш? А якже ректор?

- Так він говоритиме свою зазвичай коротку промову десь через годину, коли всі зберуться. Ми точно встигнемо.

- В мене мандраж, не можу чекати. – видала Міні.

- І з чого б, там є хтось, хто тобі подобається і хочеш справити враження?

- Ні. – подумавши відповіла їй. – Скоріше враження взагалі. Та і хочеться зал побачити, костюми інших. Можливо, навіть вдасться з кимось потанцювати.

- А ти не думала про це, коли планувала одягнути кітель…

- Думала, перетанцюю з усіма дівчатами.

- Ми засміялись. 

А в двері постукали.

- Ти когось чекаєш? – уточнила Міна.

- Звісно ні, мене ніхто не запрошував. 

- А Ладор?

- В нього є дівчина з вогневиків. Тож це точно не він. Піду відкрию.

На порозі стояв Седрик, а позаду терся Віктор. Якби я не знала, що це теоретично міг бути мій брат, то навряд чи впізнала б, Седрик переодягся у великого білого зайця (навіть очі були не фіолетові а червоні, жах!), а от Віктор був Віктором тільки в масці. 

- Седрик, ти хочеш розлякати всіх своїх фанаток?

- Ти що! Я переодягнусь на виступ. Давай зберігатимемо моє інкогніто.

- А ти хто? – видав Віктор витріщивши на мене очі, які повільно опустились вниз. – Не хилий костюмчик. - Харсі, значить?

- Харсі? – перепитала хлопця?

- Звісно, темні дріади в нашому світі. Тільки шостий курс в курсі. Тож, навряд чи хтось здогадається хто ти? - До речі, а хто ти, ми знайомі? – на повному серйозі видав він. А я засміялась.

- Чарівна незнайомка. Можна, Харсі.

- Седрик, я йду на бал з нею.

- З нею йду на бал я, - сказав, як відрізав брат. Віктор подивився на Седрика. – Ти не впізнав мою сестру?

- Вона твоя сестра... – офігів Віктор. Щелепа в нього відвалилась вдруге. – Та ти приколюєшся. Твоя сестра скромна і…

- Хлопці, закінчуймо базар і йдемо на бал. Ви ж за нами зайшли? – вийшла до нас Жасмін, яка вже зачекалась мене.

- Лади, я йду з феєю. – кинув Седрику Віктор.

- Віктор Рейм, ти міг і нормальний костюм придумати. Уяви, що подумає Берта, коли нас побачить.

- Мені здавалось, що вона мене давно кинула і щасливо проводить час з іншим. Тож я маю право хоча б на вигляд особистого життя.

- Ти серйозно? – закотила очі подруга. – Я тебе через тиждень бачила з іншою дівчиною. Так що не треба прибіднятись.

- Ну знаєш, мені потрібно ж хоч якось задовольняти свої чоловічі потреби. На жаль, твоя подруга цьому ніяк не сприяла.

- Тепер ясно, чого вона тебе кинула.