Раді Вас бачити!

Предмети і розклад з них на цей семестр в нас практично не помінявся. Принаймні в мене. Додали уроки математики і магічного бачення. Тож тепер я була завантажена більш ніж достатньо. Навіть не уявляла, коли їздитиму до Асвадора. 
А ще, Міна таки взнала про костюм Єна. Адмірал. Цього я боялась чи не найбільше. Тим більше, як виявилось, харсі їх місцеві темні дріади і про них знають навіть діти…
Був би це якийсь незнайомий старшокурсник і все було б по іншому. А зараз я боролась з собою, щоб не шукати його у натовпі поглядом і в цьому була проблема. Величезна проблема. Я не закохуюсь в заборонених хлопців. Я взагалі в них не закохуюсь!
Рішення якось прийшло само собою, тільки от спитати було боязко. Та і кого про таке спитаєш, хіба бібліотекаря. Але спочатку пішла до каталогу і відшукала всі книги, які могли б бути по заданій темі. Тільки три на всю бібліотеку. Тепер справа була за малим – запитати про них в бібліотекаря.
- Це заборонений фонд і видається тільки з дозволу викладачів, або ректора. Та й навіщо тобі відворотне закляття? Дістає хто? – здивувався бібліотекар.
- Це мені, я не хочу закохуватись.
- Так ось, дитино, що я тобі скажу. Такі закляття придумані поки, щоб відвернути від себе увагу небажаної людини. Але, якщо ти закохаєшся в когось, це закляття повинен приводити в дію саме він. Є ще такі, що протидіють привороту. Тут вже інша справа…хоча, скоріш настойка і ви скоро її вчитимете. Якщо тебе приворожили, звернись до ректора і тобі видадуть антидот.
- Дякую вам за допомогу. – щиро але сумно якось вийшло.
- Та дарма. Які б не були почуття, їх краще пережити. Знайди щось добре в цьому. Інколи люди і від гіршого задоволення отримують.
- Це страшенно заважає вчитись. – зізналась я бібліотекарю. Він був досить старенький, тож думаю, що можна.
- Дитя, ти й так найкраща на першому курсі, тож куди далі. Може Зодіаки хочуть показати тобі інші сторони життя. 
- Можливо. До побачення.
На моє місце підійшов якийсь хлопець, а я поспішила покинути бібліотеку ні з чим.

- Берта, а ти не знаєш заклинань, що стабілізують почуття?
Сусідка хитро подивилась на мене.
- Ти що закохалась?
- Не сказала б, просто непотрібна мені симпатія. Як виявилось відворотне закляття має читати сам об’єкт симпатії, а мені це не подобається, не хочу афішувати свої почуття.
- Ясно. А жаль. Ходили б на побачення парочками. – примружилась дівчина. – Не так ми й подобались одне одному. Я про Віктора і мене. Тож жалю і ілюзій в мене немає. А на рахунок твого питання, можливо зілля якесь можна. Або артефакт. Знаєш що, я виясню про зілля, а ти займись артефактами. Може є якісь примочки, що тимчасово блокують все, або стабілізують. Ми ще не дійшли до такого. Тим більше, в нас відносна градація по дисциплінах тільки з шостого курсу. 
- Ок. Дякую.
- Дарма, краще б насолоджувалась.
- Якби ти взнала хто він, ти б так не думала.
- Хто зна?
З моїм бажанням позбутись небажаних почуттів я почала займатись ще більше, перелопатила купу артефакторських книг і таки знайшла браслет, що врівноважував. Використовували такий на душевно хворих, які були досить нестабільними. Правда і зробити його було дуже важко. Він виготовлявся майже місяць і з досить дорогих матеріалів. Місяць – довго.
Хоча, прислухавшись до себе я зрозуміла – гонитва за способами притуплення почуттів просто стерла їх. 
Так, був бал і хлопець в костюмі, був пристрасний поцілунок, але це як туман високо в горах, а ти дивишся на нього за сотні кілометрів. Ти його бачиш, але зовсім не відчуваєш який він холодний і вогкий.Ранок не передвіщав нічого поганого. Як завжди я прокинулась і пішла у ванну. Берти вже не було. А Міна ще спала.
- Жасмін. В тебе сьогодні перша пара. Вставай! – гукнула я подрузі, яка й не повела вухом. – Жасмін у вас практикум з ілюзії!
- Ага! Вже йду. 
Вона гулко гепнула з ліжка на підлогу. Це був її спосіб точно прокинутись, коли ну зовсім вставати не хотілось. А я підхопила сумку і пішла на пари. 
Останнім часом в корпус я добиралась сама або з однокурсниками. Ладор майже завжди супроводжував Мікаеллу. Здається він взагалі втратив голову. Хоч би довчився, а то буде неповноцінний князь. Дехто навіть тріпався, що ми зустрічались і він мене кинув заради неї, а потім що я його. Хоча навряд чи хтось в це вірив, принаймні наші однокурсники і друзі правду знали. Не те, щоб Везен був мені несимпатичний. Скоріше – навпаки, та от як хлопця я його взагалі не сприймала. А от він мене як дівчину сприймав, щоправда не був такий настирний, як Камонаран, тож ми і подружились.
Першою вісточкою, що не все в порядку був хлопець із сусідньої кімнати, що спіткнувся при моєму виді. Та тоді я не надала цьому суттєвого значення. І побігла далі.
Перед парою хотілось перекусити, тож забігла в їдальню. Вхопила два сандвічі і гарячий шоколад. Народу було досить багато. Маги люблять попоїсти. І правильно. Доставила горщечок з тушеними овочами і м’ясом, а ще мариновані грибочки. Стоп. В мені просто більше не вміститься. А ще он той кексик. От тепер все.
Повернулась до залу. Всі столики виявились зайняті. Всі! Щоправда практично будь куди можна було підсісти. А он і місця багато. Щоправда того, хто сидів за столом я впізнала одразу. Сподіваюсь, реагуватиму нормально.
- Можна?
Єн підняв очі від своєї порції. І застиг.
- Тут можна присісти, чи зайнято?
- Що? – стрепенувся він і зажмурився. – Звісно, сідай.
Я присіла збоку і відкрила мій горщечок, з нього повалила пара і такий запах, що вже ним можна було наїстись.
І я прийнялась за овочі з грибочками, закушуючи сандвічем.
- Навіщо ти змінила колір очей? – прозвучало з боку.
- Надаю перевагу непомітності.
- Тобто фіолетовий, ти вважаєш непомітним? – прозвучало глухо у відповідь.
- Фіолетовий? – прошепотіла сама собі. Паскудно. Я забула за заняттями обновити закляття і тепер моя райдужка, як у брата. Але свою магію на відміну від нього я не контролюю. 
Так вже сталось, що наша зовнішність фактично генетичний експеримент предків, які прагнули продовжити рід навіки. Нібито нічого особливого в нас не було. Просто ми привертали увагу протилежної статі. Могли свідомо, а могли й ні. І поки навчишся це контролювати, було важкувато.