Раді Вас бачити!

Хоча мій брат геній і розклав мені все по поличках я робила всі маніпуляції напівсліпу. Мій магічний зір не встигав за моїми вміннями. Він прокидався повільно, як і у всіх інших. От Ладор на відміну від мене бачив всі плетіння, що робив. Може тому, йому і виходило так легко працювати з формулами. Проте, чим більше я користувалась магією і вчилась, тим чіткіше робились образи перед очима. Седрик сварився, що я мало медитую, але коли!? Вони забирали увесь мій час і медитувати я могла тільки дрихнучи в ліжку, принаймні всі мої починання з медитації саме цим і закінчувались.
- Все, закінчуй на сьогодні. Потім тебе ще Міна з Віктором потренують, а зараз на обід.
Я полегшено видихнула і поспішила зникнути з перед Седрикових очей, а то не дай Зодіаки передумає.
Їдальня знаходилась під гуртожитком води і я поспішила туди. Сподіваючись ні з ким знайомим не зустрітись і нормально поїсти.
Правда єдине, що мені пощастило в їдальні зробити самій – набрати їжі. А сьогодні в меню було тушане м’ясце якоїсь нежирної птиці, кілька видів салатів і каш. М’ясця я набрала цілу гору, і салату, повністю проігнорувавши каші. А ще взяла морквяного хліба. Це була нова страва в нашому меню і хотілось спробувати.
Зайняла вільний столик біля вікна. Недалечко росли засипані снігом ялини і маленькі сосни, приємний краєвид для трапези.
- Привіт? До тебе можна? – не чекаючи відповіді Рейм-молодший присів на сусіднє крісло. - Приємного апетиту. Я тобі взяв компот, помітив, що ти забула.
- Сподіваюсь, це не прелюдія до ще одного тренування.
- Звісно, ні. З чого б це? – здивувався хлопець.
- Тоді, дякую.
І стала мовчки їсти. Половину порції вклала за хвилин п’ять, а вона подвійна!
- Ти що чаклувала?
- Ні би то ти не знаєш? – скорчила жалісливу гримасу.
- А що я можу знати…
- Всі просто рвуться зробити з мене супержінку. Навіть твій брат підключився, тож скоро я переплюну навіть ректора.
- Дара Коліна навіть мій батько не може перемогти. А з своїм і твоїм братом я не спілкуюсь. Тож нічого про їх плани не знаю.
- А що ви не поділили? – тут вже настала моя черга дивуватись. – Зі своїм братом я поговорила вже давно.
- Думаєш, якщо ти поговорила з братом, то між нами зав’яжеться дружба? Справа не в тобі. Ми давно в контрах.
- Це ж чому?
- А це ще рано знати маленьким пташкам.
Єн знову приділив увагу їжі, але я чомусь не відірвала погляд від нього. В цього хлопця було темне злегка розпатлане волосся. Але четвертий курс ще не вчить магічні раси…проте сьомий вчить. Цікаво, якого кольору в нього очі. Треба подивитись. І він підняв голову, ніби відчувши, що я вивчаю його. Очі в нього були каро-зелені. І здається моє серце впало. Хоча, лишається тільки один шанс – костюм. Але запитати зараз – видати себе.
- Зі мною щось не так?
- Що? Ні, просто задумалась. – зробила вигляд, що нічого не розумію і почала їсти. Він знизав плечима і зайнявся своєю порцією.

Після їдальні я ціленаправленно пішла шукати Жасмін. Останнім часом вони постійно були разом з Віктором. Впринципі, шукала я їх не довго, спочатку зайшла до нас, де чаювала Берта і Енріко.
- Жасмін з Віктором. – кинула Берта і продовжила мило воркувати зі своїм хлопцем.
Значить. Встигли поговорити і це радує. А я пішла до свого брата. Він виявився в себе і Віктор з Жасмін також. І як спитати? Тут же брат! Він вб’є Єна, якщо це виявиться він і закриє мене під замок, хто б не виявився мій адмірал взагалі.
- Міна? Ти мені потрібна. – подруга повела бровою, але повагавшись вийшла за мною в коридор.
- Щось сталось? – вже серйозно запитала вона.
Оглянулась по сторонах, ніби нікого.
- Жасмін, ти повинна спитати Віктора, який костюм на балу був у його брата. – прошепотіла я з мольбою дивлячись у очі подрузі.
- Думаєш, це він?
- Не знаю, він темненький і очі зелені…
- Тобі так сподобалось з ним? – не втрималась Жасмін.
- Чесно кажучи, так. Але саме тому, хто б він не був я планую його обминати стороною. Це занадто для мене. 
- Добре, я все зроблю.
- Але не видай мене.
- Ти що! Таємниця – це ж так неймовірно.
- Судячи, що про цю таємницю знаємо ми і Харден це вже повноцінна новина. А Арбезон міг розтриндіти ще комусь.
- Це навряд. Швидше всього він уявляє себе на місці адмірала…якщо він щось і розказував, то тільки цю версію. Та я ще нічого не чула. Ходи до нас, чай пити.
- А ви мене вчити не будете?
- Та ні, просто посидимо.