Раді Вас бачити!

Всю дорогу до нашої лави Єн зупинявся і ніжно цілував мене. Його наче підмінили і я не вірила в те, що відбувається. Віктор колись говорив, що Єн закоханий і на нього мій погляд не подіє. Але він вів себе наче він діяв по всіх пунктах. Виходить, закоханий він був у мене, а спадання ілюзії послужило каталізатором. Інакше він мені б не сказав ніколи. І все через Седрика! Та я не могла злитись на нього. В такому стані злитись просто неможливо. Зараз просто хотілось бути щасливою.
Він присів на лавку і притягнув мене до себе на руки.
А потім знову поцілував, так само ніжно і обережно, як і раніше. Не дозволяючи собі нічого зайвого, але все одно цей момент був найінтимнішим за все моє життя. Щось за межею реальності.
Не уявляю скільки ми так сиділи і він покривав моє обличчя і руки поцілунками. Здавалось ніч буде тривати вічно, а він безкінечно шепотітиме ніжні слова на вушко.
- Здається, нам пора. Вечірка закінчилась, подруги знову тебе хватяться. – з жалем в голосі проговорив мені у волосся хлопець. 
- Скільки тобі років? – поцікавилась в нього.
- Двадцять два. А що таке?
- Просто цікаво. – я підвелась з його рук і одразу стало прохолодно. – А коли в тебе день народження?
- А навіщо тобі? – примружившись, наче великий кіт, запитав Єн.
- Може, я хочу знати на той випадок, якщо захочу тебе привітати. – фиркнула. – Але, якщо це таємниця, то можеш не говорити.
- З привітаннями ти запізнилась більше, ніж на два місяці. Я народився в останній день козерога.
- Тоді зрозуміло, чому ти такий. – видала я і дременула в сторону гуртожитку. Не знаю, що керувало мною. Просто здавалось, що мої слова не сподобаються Єну.
Він нагнав мене біля самих дверей. І спіймав за руку.
- Ти куди? Я хотів тебе провести. – дається він зовсім не злився.
- Справді?
- Звісно.
Ми піднялись і пішли коридором у гуртожиток куспидів. Увесь час Єн не відпускав моєї руки і це здавалось чимось нереальним. А що, коли нас хтось побачить? Хоча, про що це я? чи не я хотіла ще зовсім недавно, щоб цей хлопець був безроздільно зі мною. 
- Я прийшла. – констатувала факт, зупиняючись біля дверей моєї кімнати.
Ми обоє зупинились і Єн знову поцілував мене. А потім став біля мене на коліна, обнявши за ноги.
- Ти що робиш? – прошипіла йому. – Нас же можуть побачити. Ану встань.
- Пробач мене ще раз. – він уткнувсь в мої коліна і я мало не повалилась назад, якби не стіна.
- Здається, ми вже про це поговорили.
- Ти не сказала, що вибачаєш мене. – він підвів на мене очі. – Так що, яке твоє рішення? Я хочу почути це.
- Негайно встань. Сюди хтось іде. – я намагалась підвести його. – Єн.
- Ти диви, чи це не мій брат? Єн ти взявся за розум нарешті? – Віктор разом з Жасмін вже стояли біля нас. Жасмін хитро усміхалась, а от реакцію Віктора я зрозуміти не могла.
Єн зміряв його злим поглядом. А потім обернувся до мене.
- Так що ти скажеш?
- Гаразд. Ти прощений. Я тебе вибачаю, тільки встань.
Єн кивнув і підвівся під офігіваючий погляд його брата.
- Вважай, що ти мене здивував. – сказав йому Віктор. І поклав руку на плече. – Я радий, що ти повернувся.
На якусь мить я залюбувалась братами Рейм. Обидва високі, чорноволосі і гарні. Чимось схожі, але все ж кожен по-своєму особливий. Цих кілька секунд нас з Жасмін для них просто не існувало, вони вели якийсь свій німий діалог. А потім Єн притягнув мене за руку до себе і чари розвіялись.
- Брат, хочу представити тобі мою офіційну дівчину, Ауріка. – Віктор засміявся.
- Радий познайомитись. – він підморгнув мені. – Раз ми зберігаємо формальності, то я також хочу представити. Жасмін, моя наречена.
Єн взагалі присвиснув і здивовано зупинив погляд на браті. Він і правда не знав? Вони вже майже місяць, як обмінялись першими обітницями!
- Вітаю! Радий за тебе! За вас! Хороший вибір.
Я перевела погляд на Жасмін, яка стояла практично не дихаючи, поки Єн не одобрив її. Дивно, чи не так? Не думала, що їй таке важливе одобрення молодшого брата. Я звела брови, а вона тільки кліпнула очима, мовляв – потім.
- Думаю, дівчатам вже пора спати. – взяв слово Віктор. – А нам варто поговорити. Думаю, в тебе це зробити найкраще.
- Згоден. Ауріка. – Єн повернувся до мене, закриваючи від друзів. – Ми ж зможемо завтра прогулятись? – кивнула мимоволі, його погляд просто заворожував. А потім він знову поцілував мене, так само ніжно. Тільки зовсім коротко, аж шкода стало. Придушила видих розчарування, а він тільки розуміюче усміхнувся. – Солодких снів.
- І тобі.
Хлопці не чекаючи попрямували в сторону кімнати Єна, а ми з Жасмін ввалились в свою.
Берта вже спала, тож ми намагались вести себе якомога тихіше.
Міна потягла мене у ванну кімнату і закрила за нами двері.
- Швидко розповідай. – напівшепотом затараторила подруга, в неї від цікавості горіли очі. А може і не від цікавості… - Всі бачили, як він викрадав тебе із вечірки. Твій брат бісився, і обіцяв його каструвати.
Я закотила очі. Седрик був невиправний. Мені звісно приємно, що він турбується про мене і все таке. Та інколи міг би спитати мене, чи воно мені потрібне.
- Здається ми помирились. – видавила і так очевидну інформацію.
- Звісно помирились! Він тебе представив офіційною дівчиною.
- Тільки забув мені про це сказати. – констатувала те, що найбільше мене вибило з колії.
- Ой, ніби ти цього не хотіла. – відмахнулась Жасмін. – Я так за тебе рада. - Вона тісно обняла мене. Якийсь день обіймів! – А ви хоч цілувались? Ну крім того разу в коридорі.
- Звісно. Увесь вечір. – призналась я подрузі і густо почервоніла. Таки він правий, я ще не зовсім доросла, коли навіть при згадці про поцілунки мене охоплює сум’яття. Та це нічого, головне, що тепер все має бути добре.