Раді Вас бачити!

Саме тому я ще в зодіакальній школі почала міняти колір очей. Майже всі хлопчики, до яких я відчувала хоча б найменшу симпатію хотіли дружити зі мною. І одного разу дівчата влаштували мені «темну». Повторення такого не хотілось. Тим більше магічних сил в мене тоді не було. А от магія роду була. Вона робила дітей ще милішими від звичайних. І, це був наш сімейний секрет. Ми давали клятву і не могли розповісти.
І ось зараз я влипла по повній. Ціла академія магічно обдарованих хлопців, здебільшого симпатичних. І фактично кожен, хто зустрінеться зі мною поглядом…Жах! Седрик давно вміє контролювати це, і потрібно, щоб він мене навчив. Негайно!
- Єн, це не ілюзія, а мій колір. У мого брата такий же.
- У родичів не обов’язково має бути однаковий колір очей.
- У моїх родичів обов’язково. – видала я ту інформацію, яку могла. – А ти часом не знаєш толкового мага, щоб міг поміняти назад. Бажано прямо сьогодні.
- Ти серйозно? – засміявся Єн. Таким відкритим його ще не бачила. Щоб там не було раніше та моя симпатія аж під нуль не стерлась. І підсвідомо він очевидно хотів мені подобатись. – Я знаю одного, але в нього черга на місяць вперед. Бачиш-но, робота з очима більш делікатна ніж ювелірна справа, а майстрів надто мало.
- Блін.
- Ти чого? – Він потріпав мене по плечу, а по спині наче пройшов ток. – Дуже гарний колір. Тобі пасує.
- Єн, зупинись, будь ласка. 
Я на тремтячих ногах піднялась з-за столу.
- Ти куди?
- Мені потрібно до брата, швидко. – прошепотіла ледве-ледве, але Єн почув.
- О, дивись і риба на живця йде.
Примружилась і повернулась в сторону куди показував Рейм-молодший.
І правда, до нашого столика наближався мій брат разом з Віктором. О ні, тільки не Віктор!
Я зажмурилась сильніше і впала назад в крісло.
- Кого це я бачу, мою маленьку сестричку і Рейма-молодшого? – останнє Седрик взагалі виплюнув. – Що ти тут робиш?
- Привіт братан, Ауріка. – підсів збоку Віктор.
- Седрик, в мене проблеми. – простогнала у відповідь брату.
- Що сталось? – його тон миттю змінився і став серйозним.
- Очі, Седрику. Закляття вийшло з дії.
- Так. На пари сьогодні не йдеш. В нас можна прогулювати, інколи. А зараз зажмурилась і вчепилась мені за руку.
Був забутий горшочок і кексик. А я міцно вчепилась в братову руку і зажмурившись натикалась на стільці та столи. Та все ж ми покинули їдальню.
Вже в коридорі Седрик зупинився.
- А чому ти не хочеш користуватись цим? – здивовано запитав він. – Ти ж дівчина.
Я відкрила очі і злюще подивилась на брата.
- Ти знаєш моє відношення.
- Ну я ж не ховаюсь.
- Ти вмієш це контролювати.
- Ти з часом також навчишся. – заперечив брат. – Головне, ти маєш тренуватись. І чим скоріше почнеш, тим краще.
Я вхопила брата за лікоть і відвела трохи в сторону.
- А тепер слухай, Седрику. Так вже сталось, що на балу я цілувалась з одним хлопцем і мені це сподобалось. Ну дуже сильно. – потупившись проговорила я, брат скривився.
- Хто він, я наб’ю йому морду. А потім, може і дякую скажу. – роздумуючи додав брат.
- Тоді я не знала хто це…
- Ти що п’яна була? Якщо це був Харден…
- Це точно не він.
- Хто? – процідив брат. – Ти ж вже в курсі, я бачу!
- А знаєш, я напевно не буду міняти колір очей назад. Як думаєш, наскільки швидко Єн затягне мене в ліжко під впливом чар?
Обличчя брата перекосило. І чого він так зївся на Рейма? 
- А ну ходімо.
Брат потягнув мене за руку від їдальні. Але вкінці я встигла оглянутись – біля дверей стояли шоковані Віктор і Єн. Особливо Єн.
- Слухай, міг сказати, що вона переодягалась в харсі. – почула я за спиною голос Єна.
- Так ти і не питав.