Раді Вас бачити!

Коли ми вже сиділи і розпивали чай в двері постукали. Відкрила звісно Жасмін. До мене впринципі ніхто прийти і не мав, окрім брата. Та на його відвідини я вже не сподівалась. Здається, в нього тут своє життя. Добре, що й так допоміг підготуватись і вступити. А тут я справлю.
- Привіт. Я до Ауріки, вона є. – почула я з коридору уже знайомий голос.
- А ти хто такий?
- Одногрупник…
- Россі, тут до тебе, впустити?
- Та впускай. – я навіть розсміялась. Мені було незвично, що я так швидко завела друга. А може, то нас об’єднала спільна таємниця. 
- Везен радісно влетів в кімнату.
- О, ви чаюєте? А можна і мені?
- Так і знала. – перекривила його Жасмін. – Ви, хлопці, тільки й ходите до дівчат, щоб поживитись чимось смачненьким. Ні, самі б щось хоч коли приносили.
- Не питання. Принесу. Тільки іншим разом.
- Ну-ну, всі ви приносите іншим разом. – причитала Міна наливаючи гостю чай. Ладор всівся на табуретці і вже хрумав печиво.
- Слухай, а давай разом готуватись до занять? – випалив він в перерві між печивом. – Ти така крута, що я впевнений, що разом ми всі сім курсів, як насіння злущимо.
- По-моєму, ти перебільшуєш.
- Ну не кажи, в мене тільки дев’яносто один бал із тесту, в Маріанни дев’яносто п’ять, ні в кого, окрім тебе, більше дев’яноста п’яти немає.
- Ну і що? Могли попастись просто ті питання, що ти не знав, а знала саме я…
- Але ж знала, і мої джерела говорять, що тільки в двох першокурсників такий високий бал за тест, а сотні ні в кого.
- Ну, мій брат колись сотню отримав.
- Навряд чи він захоче зі мною готуватись. А хто він? Хоча, Седрик Россі, чи не так? Цьогорічний випускник? Чув, чув!
- Ти такий меркантильний. – розсміялась я. – Мені чомусь здавалось, що ми суперники.
- Так тут немає ніяких змагань. – втрутилась Жасмін, простягаючи чашку Ладору. – Всі вчаться за знання, а не за першість. Хоча першим бути теж круто. Але якщо ти помилився, то спитають більше.
- От бачиш…
- Мені потрібно подумати.
- Невже тобі не потрібні соратники? Той пацан з вогневиків вже почав свою кампанію проти тебе. По кутках шепчуться про дівчину з сивим волоссям.
- Блін…
- А про що шепчуться? – питливо розглядає нас Міна. – Про що я ще не знаю?
- А вона не в курсі? – підморгує хлопець.
- От засада. Тепер від дівчат мені не відкараскатись. Допитаються ж, а не скажу, то образяться і все. Тільки з чого почати. Кота в мішку не втаїш.
- Ну…е-е-е…я та сама дівчина.
- Що за «та сама»? – не зрозуміла Міна.
- Це її взяли вчитись прямо на співбесіді. – Радує сусідку Везен, Міна кілька хвилин сидить з розкритим ротом. – От бачиш, а ти боялась.
- Ні, ну не може такого бути. – Хитає головою сусідка. – Ти ж нічим не відрізняєшся…
Звісно, відразу, як зроблю татушки в місті на вихідних, то перестану відрізнятись.
Дівчина все ще шукає в мені щось особливе. А потім задає найтупіше питання.
- Це за протекції Седрика тебе взяли? - Ми з Ладором поперхнулись чаєм. – А що такого?
- Жасмін, він простий студент, нічого не вирішує…
- Ага, я от син глави держави і то не з першого разу сюди потрапив. – Тепер вже ми з подругою сидимо з круглими від подиву очима. – в нас прямо вечір одкровень. - Тільки нікому ні слова, я ще женитись найближчі сім років не планую.
Ми з Жасмін розсміялись.
- Що ж, ми вияснили майже все, окрім того, чому тебе прийняли так поспішно…- підсумувала сусідка.
- Все просто, я показала їм один фокус…щоправда він не сильно їх здивував. Та й ректор попередив, якщо не вчитимусь, то випруть…
- І що за фокус? Покажеш? – загорілись очі в хлопця.
- Якось не хочеться тратитись на ремонт…- простогнала я, батьки мене вб’ють за додаткові витрати.
- Якщо щось піде не так, я візьму вину на себе і оплачу. – кинув Везен, Міна глянула на нього вже по-іншому. – Давай.
Я вийшла на середину кімнати, знову сплеснула руками і розтягнула їх, формуючи блакитний згусток енергії. У друзів в прямому сенсі повідкривались роти. Ще кілька секунд я протрималась, а потім звела руки назад, гасячи шар.
- Ну ти й крута! Це ж закляття шостого курсу – кульова блискавка. Половина курсу відсіюється, бо не може його опанувати! – затараторила Жасмін, її очі блищали якось несамовито.
- Щось не помітила, як вступала, щоб на когось з комісії це враження справило? А от відпрацювати тиждень виправних робіт за несанкціоновану магію довелось.
- Та ти бунтарка! – усміхнулась Жасмін. – Тепер розумію, чого Берта тебе одразу в свої записала, а я бач не розгледіла.
- А ти ще щось таке вмієш? – поцікавився між іншим Везен.
- Взагалі, ні. Ми з братом розучили це спеціально для вступу.
- Який же ажіотаж буде, коли це потрапить в маси… 
- Цьому не можна потрапляти в маси. – заперечив хлопець. – Інакше всі вступники, щоб вплинути на комісію почнуть вчитись чар незаконно, а це будуть і постійно забиті в’язниці впринципі невинними підлітками і нещасні випадки, від невміння користуватись магією. Не всім щастить на братів геніїв, так як Ауріці, щоб при потребі встигли погасити неконтрольований спалах. – На брата-генія Міна фиркнула. – Жасмін, які б у тебе не були упередження на рахунок Россі, я чув, що він мало не геній. Тим більше на сьомому курсі лишилось якихось десять студентів і це вже говорить само за себе.
- Я знаю. Це особисте.
Ладор тільки кивнув. За цим монологом вигулькнув майбутній лідер країни, який чітко визначив пріоритети та розставив точки на «і». Тепер мій геніальний план, що б прикритись закляттям здавався повним абсурдом. А відкритись повністю я не могла. Мені здавалось, що тоді мене захоче роздягнути кожен особисто, щоб перевірити, чи дійсно це правда.