Раді Вас бачити!

Ми ще довгенько сиділи на березі озера, сніг так і не переставав йти, значить воно скоро вкриється кригою, от би покататись на ковзанах. Тільки треба їх десь купити. 
- Єн, а ти в суботу вільний?
- Хочеш запросити на побачення? – примружився він, як великий лінивий кіт.
- Та ну тебе! – злегка штовхнула в плече друга. – В місто хочу, купити ковзани.
- Так в тебе подруги є, брат.
- Ти правий, попрошу Седрика. – якщо взагалі зможу його відловити але про це не скажу.
- Ти не образилась?
- Звісно ні. Ти і так мене сьогодні врятував, няньчишся…напевно нам і повертатись пора.
Ми зібрали наш пікнік і за десять хвилин опинились біля гуртожитку. Єн провів мене до кімнати, та кинувши «бувай» попрямував до своєї.
Пиріг я залишила в медпункті, тож дівчатам просто нічого не говорила, ні про карга, ні про озеро. Спокійніше спати будуть. Тим більше, тепер мені не так і страшно. В голові більше крутиться пікнік біля озера з вогнищем та біле духмяне вино.

Та дарма я думала приховати щось від подруг. Грім грянув рано вранці. Седрик сам з’явився в мою кімнату, навіть шукати не довелось.
- Ти нічого не хочеш мені розповісти? – ще з порога прогримів він. Його обличчя було біле, як стіна, а під оком красувався величезний синяк.
- Та ні.
- Ауріка! Якого карга ти подалась вечором в місто сама!? Ти хоч розумієш, що з тобою мало не сталось!?
- Ну знаєш! Мені немає з ким туди піти!
- А що сталось? З чого кіпіш? – запитала Жасмін. Навіть Берта виглянула з ванни на крик Седрика.
- Ця ідіотка вчора по дорозі в місто нарвалась на карга!
- О Зодіаки! – прошепотіла Жасмін.
- Ти в своєму розумі? Гуляти вечором за територією академії одна? – це вже Берта.
- Ну знаєте! – рявкнула я й собі, ну не знаю чим оправдатись. – Ви увесь час на побачення бігаєте. – кинула дівчатам. – А ти! Тебе я взагалі ніколи знайти не можу! Ти що, весь час у неї проводиш?
Брат запнувся, наче хотів щось вимовити…
- Ось бачиш…А на мене кричиш! В мене є свої потреби і я не можу увесь час відволікати інших. Взагалі, краще радій, що я жива. Якби не Єн, я б вже давно перетравилась в шлунку того карга. А зараз просто дай мені спокій, щоб я була адекватна на побутовій.
- Ауріка…
- Седрику, краще йди. Я більше нікуди сама не ходитиму. Купи мені ковзани.
Я протягла гаманець та брат так і не взявши грошей пішов.
Дівчата ще довго охали і навіть вислухали мою коротку розповідь.
Мені просто неймовірно пощастило, що потрібно було йти на заняття, інакше б вони випитали і про пікнік з Єном, а цю частину вечора я хотіла лишити тільки собі.
На побутовій Каріна не придиралась та і я не висувалась, тож заняття пройшло мирно. У нас ще кілька студентів змогли запалити світлячок, за що Стокс їх похвалила. А після пари попросила мене залишитись.
- Ауріка, якщо хочеш я можу відвести тебе в місто.
- Тебе Седрик попросив? – насупилась я.
- Ні, просто відчуваю себе трохи винною. Адже не зустрічайся твій брат зі мною, то міг би приділяти тобі більше часу. Та і програма в нього зараз досить насичена. Йому важко викроїти час на походи, а я вже викладаю, мені простіше.
- Я вдячна за пропозицію. Було б непогано. Та і ми могли би ближче познайомитись.
- Тоді до завтра? О дванадцятій.
- Добре.