Раді Вас бачити!

Єн майже мовчки повів мене у якусь кав’ярню, завів нас в окрему відгороджену кімнатку, замовив гарячий шоколад і пиріг з заварним кремом.
- Ти хоч розумієш, що мене могло не виявитись поряд? – просичав він, коли офіціант відійшов за нашим замовленням. – Він міг тебе просто зжерти! І ніхто навіть не знав би куди ти поділась. Це просто удача, що я був у місті по справах і випадково побачив тебе.
Мене затрясло від думки, що все могло закінчитись саме так. Сльози покотились самі по собі.
- Перестань ридати. Ти жива і це головне. – сказав, як відрізав Єн, мені аж перехопило подих. – Але, ще раз я зустріну тебе одну, гуляючою вночі за межами академії…випорю цим ременем.
- Чим, гик…чим? – гикнула з переляку, настільки серйозним був його тон.
- Оцим. – він показав рукою на пасок, що тримав його штани. Я зглотнула. 
В дитинстві мені одного разу дісталось таким десять ударів. І не дарма. Довела одну з домашніх викладачок до нервового зриву своїми вибриками. І батько вирішив мене виховати. Відтоді я була вкрай чемна і обережна з людьми.
- Знайома річ, значить? – розуміюче усміхнувся хлопець і опустив светр ховаючи мій дитячий страх. А він же ж не жартує…чи жартує?
- Біля столиці ніколи не було каргів. – промовила сама собі.
Офіціант приніс по великому шматку пирога і шоколад. Відсьорбнула з чашки і обпеклась. Гарячий ще. Хотіла відрізати шматок пирога, та виявилось, що однією рукою я не володію. А їсти такий великий шмат відразу просто негарно та і не зручно.
Взяла ніж і почала штрикати пиріг, намагаючись відрізати однією рукою. Єн скептично оглянув цю картину.
- Можна, я допоможу? – не чекаючи згоди він пересів ближче, підсунув мою миску і відрізав шматочок. Потім наколов на вилку і протяг до мого рота. – Спробуй. Пиріг тут просто неймовірний!
- А можна я сама? – нехотя оглянула піднесену вилку. – Все ж я тільки одну руку зламала.
- А хочеш, щоб були дві? – я вже думала він погрожує… - Так карг ще десь рискає, можеш ще з ним в перегони зіграти. Може і ногу зламаєш.
Відкрила рот і з’їла пиріг з виделки, густо почервонівши. Мені здавалось я вдавлюсь цим шматочком і якби не його божественний смак, так би і сталось. Та хвала шеф-повару, він мене врятував. Але не від сорому! Як добре, що ніхто цього не бачив! Єн згодував по малесенькому шматочку мені увесь кусень, причому насміхався над моєю соромливістю. В кінці я вже навіть звикла, та пиріг закінчився і коли хлопець запропонував ще я відмовилась. Мені і так було ніяково, не знала, як дивитись в очі після такого! Мене годували наче малюка, я ж вже доросла!
- Ось тут шоколад, витру. – він потягся пальцями до моїх губ та я вчасно пацнула його руку.
- Сама впораюсь. – облизнулась. – А тут пиріг з собою пакують?
- Думаю так, зараз запитаю.
З кафе ми вийшли з великим пакунком пирога. Я сита і майже забула про пригоду на дорозі. І забула б, коли не темрява на вулиці. Та ми найняли екіпаж і відправились в академію.
Розслаблено відкинулась на сидіння. Дорогий же вийшов пиріжок. Навіть при тьмяному світлі в екіпажі і наявності супутника мене почало трясти. З підсвідомості виринали образи пащі з капаючою слиною. А потім не зовсім далеко почулось виття, страшне, аж душу пробрало. В мене кров відхлинула від обличчя і я закрилась здоровою рукою. Не хотілось, щоб про мої слабкості знав ще хтось.
- Ауріка? – тихо пролунало в екіпажі. – Все в порядку?
- Ага. – буркнула у відповідь.
Та Єн відвів мою руку від обличчя, а потім обняв мене.
- Не бійся, все буде добре. – прошепотів він на вухо, а в мене з очей хлинули сльози. – Його вже спіймали. А ти зараз полікуєш руку і я тобі щось покажу. Але тільки тоді, коли не будеш плакати. Ну-ну. – він погладив мене по спині і це зовсім не заспокоїло, я розм’якла ще більше. – Так, соплі треба витирати в хустинку, а не в мою куртку.
Хлопець витяг хусточку, витер моє обличчя, а потім сам же мене і висморкав. В голові промайнула думка, що якщо раніше я могла йому подобатись, то після такого він точно буде шарахатись від мене.
- Дивись, ми вже приїхали. Ходімо.