Раді Вас бачити!

Єн майже мовчки повів мене у якусь кав’ярню, завів нас в окрему відгороджену кімнатку, замовив гарячий шоколад і пиріг з заварним кремом.

-Ти хоч розумієш, що мене могло не виявитись поряд? – Просичав він, коли офіціант відійшов за нашим замовленням. – Він міг тебе просто зжерти! І ніхто навіть не знав би, куди ти поділась. Це просто удача, що я був у місті по справах і випадково побачив тебе.

Мене затрясло від думки, що все могло закінчитись саме так. Сльози покотились самі по собі.

-Перестань ридати. Ти жива і це головне. – Сказав, як відрізав Єн, мені аж перехопило подих. – Але ще раз я зустріну тебе одну, гуляючою вночі за межами академії… Випорю цим ременем.

-Чим, гик… Чим? – Гикнула з переляку, настільки серйозним був його тон.

-Оцим. – Він показав рукою на пасок, що тримав його штани. Я зглотнула. 

В дитинстві мені одного разу дісталось таким десять ударів. І не дарма. Довела одну з домашніх викладачок до нервового зриву своїми вибриками. І батько вирішив мене виховати. Відтоді я була вкрай чемна і обережна з людьми.

-Знайома річ, значить? – розуміюче усміхнувся хлопець і опустив светр ховаючи мій дитячий страх. А він же ж не жартує… чи жартує?

-Біля столиці ніколи не було каргів. – Промовила сама собі.

Офіціант приніс по великому шматку пирога і шоколад. Відсьорбнула з чашки і обпеклась. Гарячий ще. Хотіла відрізати шматок пирога, та виявилось, що однією рукою я не володію. А їсти такий великий шмат відразу просто негарно та й незручно.

Взяла ніж і почала штрикати пиріг, намагаючись відрізати однією рукою. Єн скептично оглянув цю картину.

-Можна, я допоможу? – Не чекаючи згоди він пересів ближче, підсунув мою миску і відрізав шматочок. Потім наколов на вилку і протяг до мого рота. – Спробуй. Пиріг тут просто неймовірний!

-А можна я сама? – Неохоче оглянула піднесену вилку. – Все ж я тільки одну руку зламала.

-А хочеш, щоб були дві? – Я вже думала він погрожує… - Так карг ще десь рискає, можеш ще з ним в перегони зіграти. Може і ногу зламаєш.

Відкрила рот і з’їла пиріг з виделки, густо почервонівши. Мені здавалось я вдавлюсь цим шматочком і якби не його божественний смак, так би і сталось. Та хвала шеф-кухарю, він мене врятував. Але не від сорому! Як добре, що ніхто цього не бачив! Єн згодував по малесенькому шматочку мені увесь кусень, причому насміхався над моєю соромливістю. В кінці я вже навіть звикла та пиріг закінчився і коли хлопець запропонував ще, я відмовилась. Мені і так було ніяково, не знала, як дивитись в очі після такого! Мене годували наче малюка, я ж вже доросла!

-Ось тут шоколад, витру. – Він потягся пальцями до моїх губ та я вчасно пацнула його руку.

-Сама впораюсь. – Облизнулась. – А тут пиріг з собою пакують?

-Думаю так, зараз запитаю.

З кафе ми вийшли з великим пакунком пирога. Я сита, і майже забула про пригоду на дорозі. І забула б, коли не темрява на вулиці. Та ми найняли екіпаж і відправились в академію.

Розслаблено відкинулась на сидіння. Дорогий же вийшов пиріжок. Навіть при тьмяному світлі в екіпажі і наявності супутника мене почало трясти. З підсвідомості виринали образи пащі з капаючою слиною. А потім не зовсім далеко почулось виття, страшне, аж душу пробрало. В мене кров відхлинула від обличчя і я закрилась здоровою рукою. Не хотілось, щоб про мої слабкості знав ще хтось.

-Ауріка? – Тихо пролунало в екіпажі. – Все в порядку.

-Ага. – Буркнула у відповідь.

Та Єн відвів мою руку від обличчя, а потім обняв мене.

-Не бійся, все буде добре. – Прошепотів він на вухо, а в мене з очей хлинули сльози. – Його вже спіймали. А ти зараз полікуєш руку і я тобі щось покажу. Але тільки тоді, коли не будеш плакати. Ну-ну. – Він погладив мене по спині і це зовсім не заспокоїло, я розм’якла ще більше. – Так, соплі треба витирати в хустинку, а не в мою куртку.

Хлопець витяг хусточку, витер моє обличчя, а потім сам же мене і висморкав. В голові промайнула думка, що якщо раніше я могла йому подобатись, то після такого він точно буде шарахатись від мене.

-Дивись, ми вже приїхали. Ходімо.