Раді Вас бачити!

І так, сьогодні в нас перші бої. Тільки в нашій групі. Та мені все одно страшно. Ладор навпаки радий. Він давно мріяв спробувати себе у магічному поєдинку. І не тільки. Всі ми хотіли перейти до бойових мистецтв по-справжньому, але Ліман Гайн продовжував заставляти нас бігати, а тепер ще й додався біг від карга, в темряві. По-одному. Інші ж вивчали бойові прийоми в той час.
- Готова? – запитав мене друг. Я бачила, що він мало не підстрибує з нетерпіння. – Швидше б почалось.
Я тільки усміхнулась нетерпінню Ладора.
Сьогодні я вперше розставлю вас у пари і ви будете відробляти удари магією. Оскільки щит більшість з вас взагалі не освоїло, вам лишається тільки ухилятись. Свої щити я на вас ставити не буду. Хай всі ваші опіки, подряпини і синяки будуть вам наукою і стимулом, щоб швидше навчитись будувати щит. – Рефін Гатор, викладач бойової магії обвів нас суворим поглядом. – Теорію ви вже знаєте, тож я чекаю від вас хоча б якихось результатів. Важлива не лише атака, а й захист. Мій предмет, як я багато разів говорив це комбінація бойових мистецтв і стихійної магії. В бою магія має стати частиною вас. А зараз розділимось на пари…
Мені дісталась Маріанна Раолі. Ще з початку першого курсу вона досить вороже ставилась до мене. Вважала себе найкращою і більш достойною, проте з часом дещо здала позиції. Ну не схожа вона була на людину, що затаїлась і очікує моменту, коли покаже всім свої вміння. Вона володіла стихіями повітря і землі. Впринципі мала б бути сильнішою за мене, та я була неправильним куспидом. 
- Запустиш в мене кульовою? – скривилась Раолі.
- Звісно ні. Її я прибережу до екзаменів. Шкода твого личка. – усміхнулась я суперниці.
- Досить розмов. – перебив нас викладач. – Починайте.
Як могла швидко поставила щит. І тоді з пальців Маріанни зірвалась земляна сфера і повільно полетіла в мене.
- Россі, ти не хочеш відійти з траєкторії удару? – заусміхався викладач. – Забруднишся ж…
- Містере Гатор, я просто хочу випробувати щит.
- В тебе вийшло побудувати щит? – здивувався викладач. – Більшість до кінця другого курсу не може його зробити.
- Він слабкуватий. – грудка запущена Раолі нарешті долетіла до мого щита, вдарилась і розсипалась. – Але такий удар він вже витримує.
- Впринципі, те що ти його зробила – похвально. Думаю, що це заняття я тобі зарахую.
Викладач пішов до іншої пари.
- Ой, досить випендрюватись. – психанула одногрупниця. – Россі така, Россі сяка.
Я розізлилась і запустила у відповідь таку ж земляну сферу. Тільки з розгону. Вона зі всієї сили влупила в плече дівчині і та відлетіла і впала.
- Ти ненормальна, чи що? – закричала вона.
- Міс Раолі, попрошу! Міс Россі тільки виконує завдання. Вона не винувата в тому, що ви не хочете працювати над собою. Якщо вас так сильно болить плече – можете відправлятись до цілителів. – Він повернувся до мене. – Ауріко. Думаю, ми підберемо вам когось достойнішого. Ладор.
- Блін. Тільки не Ладор. Ми ж не будемо атакувати одне одного в повну силу. Так не чесно!
- Ауріко, зберись. – Хлопець стояв напроти мене. – Ми зараз не на полігоні на екзамені. Та уяви, що перед тобою Камонаран. Щоб ти зробила?
Я не роздумуючи запустила кульову, а Везен ухилився.
- Клас. Саме цього я від тебе й чекаю. А то Агір такий суперник, що плакати хочеться. – В мою сторону полетіла вогняна сфера і я ухилилась.
Тренування з Ладором перевершило всі мої сподівання. Мій щит витримав три його удари. А потім він облив мене водою і навіть підпалив штанину. А я не лишилась винною і добре дала здачі, випалила на кофті пристойну діру блискавкою і кілька разів облила водяними сферами.
До кінця заняття ми були мокрі, обсмалені, задихані і вкрай задоволені. Давненько мені не було так добре. Ми не грали у піддавки, а змагались на повну силу.
- Це було класно. – усміхнувся Ладор і потис мені руку. Зловила себе на тому, що також посміхаюсь другу. Вперше забувши всі мої печалі. – Йдемо в столову?
- В цьому вигляді? – засумнівалась я, за останніх два тижні я встигла звикнути до нового іміджу, а зараз на мені були спортивні обтягуючі лосини пропалені знизу і такий же джемпер. Волосся розтріпалось. Тільки макіяж був на висоті. Агнесс допомогла купити найкращі засоби для макіяжу і вони так просто не розпливались. Їх могла взяти тільки кислота, ну і спеціальний засіб для зняття косметики.
- Ти класно виглядаєш. – Ладор потягнув мене за руку. – Тебе взагалі не впізнати останнім часом. Де та ляклива миленька дівчина, що я її знаю.
- Хм? Ти про кого? – ми обоє засміялись.
- Виглядай ти з самого початку так, я б прибив Камонарана і сам би запропонував тобі багато чого.
Ти неможливий! От Мікаеллі запропонуєш. – штурхнула його під бік.
- Так я вже. – зашепотів друг.
- Здається я була про тебе кращої думки.
- Вона погодилась.
- Гаразд. Я була кращої думки про неї.
- Ти мені подруга чи хто? – награно запротестував Везен.
І ми обоє голосно засміялись. Це в нашій групі звикли до наших смішків, а в столовій стала мертва тиша. Під неї ми підійшли до роздачі і вибрали страви?
- В академії траур? Чого так тихо? – голосним шепотом прямо на вухо спитав мене Ладор.
- Цілком можливо. По почутті гумору?