Раді Вас бачити!

Не знаю, як інші, а я рвонула так, наче за мною гнався не один карг, а двадцять. Позаду чулись писки і крики. Ліман кричав цілителям, щоб когось забрали з полоси, а я вже промчалась до середини. І коли? Адже точно перескочила через п’ять жердин, лінію з колес і грязьову яму з пеньками. Я точно знала, що за мною біжить Везен. І Яра. Вони були найшвидшими в групі. Та мене гнав страх і я не збиралась зупинятись. Тут на моїй стороні удача. І може я й неправильно чинила, та завдання рятувати ближніх нам не давали. Навряд чи Ліман дозволить, щоб комусь по-справжньому нашкодили. Тут вчаться діти королів і князів, можновладців і багачів. Яким би він магом не був – його зітруть у порох. Це я вже додумала, коли долала останню перешкоду, з колод, які хитались в різні сторони.
Зробивши останні кроки, я відчула, як за мою замикається захисне поле. Значить, я була права. Впала на сніг і відхекуючись спостерігала, як карг намагається догнати Агіра. Він зазвичай біг останнім і не дуже старався. Та зараз і він намагався втекти.
Викладач підійшов до мене.
- Вітаю. В тебе чудово вийшло.
- Ви садист. – видала я, мене навіть не трясло від страху, хоча очікувала що при зустрічі з цим звіром справді здам.
- Сприйму це за комплімент. А ось і Яра з Ладором. Молодці. Удвоє швидше, за звичайний час бігу. – він похлопав в долоні. – Що ж, думаю, моя практика варта того, щоб застосовуватись. І ви Россі, дуже похвально. Навіть не злякались.
- Звісно! – видавила я. – Вам начхати на почуття інших. На те, що в реальному житті все не так.
- Россі, ви забуваєтесь. Те, що ви вижили тоді, просто чудо.
- Це не чудо. Це левітація!
- Ось бачите. А поки ви не навчились левітувати, будемо вчитись втікати.
- Що ви хочете довести? Ваш метод нічого не дасть. Тут день, нас багато. Я ж була одна і в темряві.
- Що ж, Россі, чи ми не маги! Буде вам біг в одиночку в ночі. – усміхнувся викладач.
- Ауріка, я тебе приб’ю раніше. – прошипіла Яра. – Та і коли 03a це ти від карга втікала, може розкажеш…
- І мене можеш прибити. – додав Ладор. – Щось не тягне в ночі бігати від монстрів. 
- А може, ви нікому не скажете? – я подумала, що охочих мене прибити назбирається ціла академія. – І я ваша боржниця. А про карга розповім, як усі зберуться. Навіщо повторювати кілька разів. – Я зробила жалісливу пичку.
Наші почали вивалюватись з полоси.
Ладор з Ярою переглянулись. І хлопець усміхнувся.
Гаразд, ми згодні.
- Россі! – гаркнула Маріанна. – А ти не могла прибити цього монстра? Чи він тебе? – вона впала біля мене, задихаючись від швидкого бігу. – Впринципі, я згодна на будь-який з варіантів.
- І як ти зустрілась з каргом біля столиці? – Ладор склав руки на грудях.
- О…Агіра здається в лікарське крило забрали. – ми провели поглядом однокурсника. А потім Фей обернувся до мене. – Розказуй.
- Ну, все було ще місяців два-три тому…- і я розповіла про свою втечу від карга. Нарешті ця історія стала надбанням натовпу. І щось мені здається, що до кінця дня всі знатимуть про мої пригоди. А ще про те, що Єн Рейм не такий вже й небезпечний. Врешті-решт він врятував тоді моє життя. І щось мені здається, що будь на моєму місці хтось інший він вчинив би так само. Тільки не було б озера, одкровень і танців зі сніжинками. Він би не почав зустрічатись з тією блондинкою…хоча, хто його знає. Може, вони вже тоді зустрічались. Адже він нічого мені не пропонував і не звертав уваги як на дівчину.
Я стрепенулась, ми вже були на півдорозі до гуртожитків. Однокурсники буйно обговорювали мої пригоди і пеняли, що я так довго приховувала від них правду. Дехто стогнав, що в нього повно синяків. Кілька наших забрали цілителі. До Агіра карг таки добрався, вкусив за ногу.
Хоча, добре, що все так. Будь тоді на моєму місці хтось інший, все могло б закінчитись гірше. Краще втікати від карга по полосі перешкод, ніж посеред ночі в полі. Тут є кому допомогти і він точно тебе не роздере. Хоча опік Агіру гарантований. Можливо він тоді виправиться.