Раді Вас бачити!

З цієї події пройшов тиждень, та мої хлопці так і не помирились. Я ходила зла і мріяла їх повбивати. Жасмін навіть Віктора підключила у нелегкій справі їх примирення. Та поки все було марно.
Хоча в мене і без них вистачало турбот. Через місяць мав відбутись турнір з бойової магії і цього року дозволили брати участь навіть першому курсу. Хоча, про що це я? не дозволили, а зробили обов’язковим. Щоправда брати участь всім з групи було необов’язковим, це ж не екзамени. Хоча, перемога в турнірі зараховувалась, як здача одразу трьох предметів – магії стихії, бойової та бойових мистецтв. Хоча це світило тільки найкращим. Даремних ілюзій ніхто не малював.
З першого курсу мало бути по п’ять обов’язкових учасників з групи. Але в нас набралось семеро. Адже кожен вже за участь отримував додаткові бали до рейтингу. А він міг врятувати вкінці року.
В обов’язкову п’ятірку включила Везена, мене, Ремез, Фітца, та Невейського. Лада Катон та Карл Гарнашр вписались самі. Інші побоялись, незважаючи на запевнення Міра Авергона в тому, що нам не будуть ставити суперників старше третього курсу. Хоча, між нами і третім курсом лежала величезна прірва. 
Підготовку до турніру ми включили в загальні заняття по підтягненню відстаючих. Інколи нас навідувала Дарія Вермар і давала досить корисні підказки, виправляла чи навіть сама бралась тренувати декого з нас. Щоправда я цієї честі не заслужила, але це не завдавало мені жалю. Я і так залишила позаду більшість своїх одногрупників.
Сьогодні я знову бачилась в їдальні з Єном. Він сидів за два столика від мене і замість того, щоб їсти сніданок їв очима мене. Та я намагалась лишатись непохитною.
З Седриком взагалі демонстративно не розмовляла і до Асвадора останні рази добиралась сама. Дизайнер тільки підсміювався з мене і брата, але нічого мені не говорив.
Ситуація затягувалась і це нервувало. Мені не подобалось бути посвареною з братом. І, я хотіла знову обняти Єна. Ці два бажання були майже рівносильні.
Тож замість того, d2 щоб уважно слухати викладачку побутової магії я роздумувала над тим, як розрубати вузол, котрий я не могла розв’язати. 
- Россі, здається ви займаєтесь на моїй парі сьогодні всім, тільки не побутовою магією. – зупинилась біля мене Стокс і підняла абсолютно пустуючий конспект.
- Вибачте. Такого більше не повториться. Я все перепишу.
- Мені все одно, ви пишете це не для мене, а для себе. Варто попрацювати зараз, а не витрачати вільний час.
- Я зрозуміла вас. – кивнула я, а потім мене осінило. Ось до кого потрібно звернутись. Каріна єдина, хто зараз по-справжньому може вплинути на Седрика. – Міс Стокс, в мене є кілька питань, ви не змогли б приділити мені час після заняття?
Вона здивовано окинула мене поглядом. Ну не стали ми подругами, хоча й не сварились більше.
- Гаразд, я вас вислухаю. А зараз приступимо до відпрацювання закляття сушки одягу. Як я вже говорила – випарувати воду мало, важливо зберегти структуру і зовнішній вигляд тканини, саме тому ми використовуємо не просте нагрівання чи кип’ятіння, а спеціальну формулу. З часом ви навчитесь сушити не тільки одяг, а й зачіски. Одразу попереджу – це закляття для волосся не підходить, тож не зіпсуйте його. Хто бажає, може спробувати здати свої хвости. Пробуємо розподілити потоки і висушити носовички.
Все ж Стокс була хорошою викладачкою. І відносно доброю, адже більшість нас нещадно гнобило. Чого тільки коштував карг Лімана Гайна і майже щоденні сутички і відробітки ударів у Рефіна Гатора. А практика, яка почалась з цілительства взагалі була жахлива – нас двічі возили у міський морг і ми вивчали органи прямо на розчленованих екземплярах. І мало хто витримував це все. Скажу, що я не була в числі терплячих.
І якщо гороскоп ми могли порахувати, то ілюзії поки не виходили взагалі ні в кого. Та й жоден з нас не зумів зачаклувати ні одного путящого артефакта. А спочатку все здавалось досить непоганим.
Після заняття я затрималась, попросивши Ладора з Ярою мене не чекати. Стокс могла б піти, та чекала тільки мене.
- В чому справа, Ауріко? – запитала вона, в її словах була проста людська цікавість.
- Ви не могли б мені допомогти? – випалила одним махом.
- Говори мені на «ти», ми ж наодинці. – усміхнулась вона. – Що такого сталось, що ти прийшла аж до мене?
- Справа в Седрику. Тільки ти можеш вплинути на нього. Я дуже хочу, щоб він помирився з Єном. 
- Я спробую з ним поговорити. Але не обіцяю, що він мене послухає. Ти ж знаєш свого брата, він щось собі як придумає, то йому важко вибити це з голови. Не скажу, що одобряю твій вибір, та серцю не накажеш.
- Єн зовсім не поганий.
- Я і не кажу, що він поганий. Просто з квадратами важко, в них надто багато протиріч.
- Я теж квадрат.
- Саме про це я й хочу сказати. Два квадрати. Вам важко буде справлятись. Хоча, в житті і не таке буває. Думаю, ти повинна впоратись.
- Дякую. Все таки добре, що мій брат обрав саме тебе.
На цьому ми розійшлись. Хоча я не була певна, що їй вдасться добитись від брата зрушень. Та спроба зроблена.

Жасмін пообіцяла відвідати зі мною обитель Зодіаків і завести до майстра татуювань. Тож ми прокинулись рано вранці.
Екіпаж нам найняв Віктор, оскільки з Седриком я вже кілька тижнів нормально не розмовляла. Він і обіцяв нас знайти після обіду, як ми закінчимо зі всіма справами і відвести на каруселі. Завдяки тому, що весна була досить тепла їх вже відкрили і всі бажаючі, звісно, не безкоштовно, могли покататись.
Я мало не тремтіла від хвилювання. Вперше в житті я мала відвідати обитель. В мене було десяток запитань на які я мріяла отримати відповідь і вони постійно роїлись в голові. Жасмін сама вибрала мені одяг, моє плаття від Асвадора із золотистими листочками. Вона вважала, що в обитель потрібно одягатись достойно. Зазвичай туди несли якісь дари, тож ми мали купити фрукти і квіти на ринку.
На відміну від мене Жасмін була така, як зазвичай. Її зовсім не хвилювала наша поїздка.
- Досить трястись. – Твердо сказала вона мені, коли ми всілись в екіпаж. – Це просто черговий храм. Нічого особливого. Розслабся.
- Але розслабитись не вдалось. Ні по дорозі, ні коли ми купили неймовірно дорогущі золотисті бразі, котрі привозять з далекого півдня. Ні тоді, коли вибирали квіти. Міна однозначно зупинилась на білосніжних ліліях. 
Та найстрашніше мені стало, коли ми нарешті під’їхали до величезних воріт обителі. Вони були відриті навстіж і туди сюди снували люди. Всі вони йшли по викладеній каменем дорозі, яка вела до величезного храму, який був досить далеко.
- Ну що ж, далі підемо пішки. – констатувала Міна. – Екіпажам туди не можна. Це ж свята земля. Взагалі сюди рекомендують заходити босими, принаймні, коли погода відповідає.
Я тільки потисла плечима і вибралась з екіпажу. А потім взяла в подруги кошики з бразі і ліліями. Жасмін ще давала якісь настанови візничому, коли я несміло переступила ворота обителі Зодіаків. Але нічого при цьому не відчула. Дивно? Якщо це свята земля, то чому тут немає якогось магічного фону? Навіть в академії він присутній.