Раді Вас бачити!

Наступного разу я прокинулась від шуму в палаті.
- Містер всезнайка не може це зцілити? – почувся голос Єна.
- Я не лікар, а дизайнер і музикант. Тим більше, якщо доктор Прад не зміг, то хто зможе…- голос в мого брата був втомлений. – Він говорив, що вона вже приходила в себе.
- Думаєш, йому привиділось? Ти ж робив сканування, сам бачив, аура майже відновилась. Ще трохи і навіть чаклувати зможе.
- Думаєш, не вигоріла, як решта?
-!Звісно ні. Жасмін же чаклує. І вона зможе – вона сильніша.
- Надіюсь. Якщо її магія пропаде, то це її вб’є. – від цих слів я, здається затамувала дихання.
- Здається, ти перебільшуєш.
- В неї магія пізно прокинулась і ніхто не мав надії, що вона взагалі піде навчатись хоч кудись. Батьки просто планували віддати заміж за якогось аристократа.
- Сподіваюсь, ці плани змінились? – глухо поцікавився Єн. – Я не віддам своєї дівчини нікому.
- Можеш заспокоїтись, Рейм. Зараз вона вільна сама вибирати. Хоча, якщо ти їм не сподобаєшся, то можуть і заборонити.
- А тобі заборонили женитись на Стокс?
- Я маю її представити по закінченню академії. Зараз ще рано. З тобою ж інша мова. Ти розумієш, що на Катар вони її не відпустять?
- Думав, вона сама може вирішувати, що робити.
- У вас надто небезпечно. І ти хочеш, щоб вона там жила? Думаю є більш гідні місця.
- Россі, небезпечно кругом. Ауріка і тут постійно умудряється вляпатись в неприємності: хлопці, карг, озеро, маги-викачувачі? Що ще потрібно, щоб довести, що їй тут так само небезпечно.
- Витримувати навали монстрів теж небезпечно.
- Жінки з ними не борються.
- А як же Люсінда?
- Я вже сотні раз говорив, що цього ніхто не міг передбачити. Сам замок захищений. Вона взагалі не мала виходити за захисний периметр. – розізлився Єн.
- Та зрозумів я, моя сестра теж не мала гуляти сама всі ті рази…І це я винен в деякій мірі.
- Тільки в деякій, не у всіх є брати і наречені. Та якби ти не злився і не заважав нам увесь час в неї був би точно такий самий перстень, як і в Жасмін.
- Ти серйозно? – здивувався брат.
- Більше ніж, мені здається, що моє ставлення до Ауріки було зрозумілим з самого початку.
- Ти що, просиш її руки?
- Звісно ні, ще надто рано. Хай академію закінчить для початку. Може, вона до того часу і не гляне в мою сторону.
- Ти дивний, варто боротись за своє.
- І це мені говорить людина, котра ще тиждень тому люто ненавиділа мене і ставила палки в колеса? Коли любиш – треба відпускати і давати свободу. Ти ж не заборониш Стокс викладати, як ви одружитесь?
- Ні, з чого б це?
- От і я про те ж, і я про теж…
Якби мені не хотілось почути більше, та мої хлопці замовкли.
Здається, пора прокидатись. І я розплющила очі. Єн сидів на моєму ліжку, а Седрик на стільці поруч.
- Привіт. – примружилась я. – Ви що, помирились?
-!В нас тимчасове перемир’я. – усміхнувся Седрик.
- Це він так думає. – перебив Єн. – Ти як?
- Що сказати-то. А як я маю бути? Просто, як було раніше я й не пам’ятаю. – пояснила я, а хлопці переглянулись.
- Сподіваюсь, наступного разу ти врахуєш мої попередження. – ще серйозніше додав Єн.
- Звідки нам було знати. Це ж була середина дня, і звичайна крамничка. Нас було двоє.
- Вам варто було дочекатись Віктора. – суворо додав Седрик.
- Якщо ви прийшли читати мораль, то не варто. Я тут мало не відправилась в потойбіччя…
- Добре. Ми тобі фруктів принесли. – Седрик кивнув в сторону стола, на якому красувалась величезна корзина.
- А батьки? Вони знають?
- Ні. Я вирішив не говорити їм. Інакше б вони тебе забрали звідси. Тато занадто переживає за тебе. Ти ж перша жінка в нашому роду за стільки часу. Та і мама переживала би. Проте, якщо захочеш, то зможеш розповісти їй сама. Вона приїде на чаклунський турнір.
- Я подумаю. Ти ж допоможеш підготуватись?
- Ауріка, тут така справа. – він винувато глянув на мене. - Чаклувати тобі ще тиждень точно не можна буде. А за тих два, що лишились, ти точно не встигнеш підготуватись.
- А я допоможу. Якщо хоче, хай бере участь. Це ж на рейтинг впливає і взагалі класно.
- Рейм, тобі б тільки кому боки нам’яти.
- Не бачу в цьому нічого поганого, тим більше причина офіційна. – він оскалився на всі тридцять два.
- Ти тому і в стражі пішов?
- О, ти вже знаєш? – примружився Єн. – Я хотів сам тобі сказати. Шкода, що ти дізналась при таких фігових обставинах. До тебе прийде наш старший на допит ввечері.
- Мені немає що йому сказати.
- Ти правда нічогісінько не пам’ятаєш? – здивувався брат. 
- Ні. Не знаю, чого так.
- Ну нічого, Жасмін вже і так багато розповіла. Цього і знайденого там досить, щоб посадити всіх. А може і смертельний вирок винесуть.
- Скільки було їх?
- П’ятеро, в тому числі і жінка. Ніякої солідарності до собі подібних.
- Ну що ж, я вас лишу? – Седрик підвівся і чмокнув мене у щоку.
А я від здивування аж рот роззявила. І це той Седрик, який мало не копняками гнав від мене Єна? Той, який влаштував з ним магічний поєдинок в гуртожитку? Ця альтернативна реальність явно мені до смаку.
Двері за Седриком закрились і ми лишились наодинці. Вперше не крадучи моментів і я навіть не встигла потрапити в неприємності. Єн взяв мене за руку.
- Ти й не уявляєш, що я відчув, коли Віктор прийшов до мене. Я так боявся, що вже все.
- Але ж все добре.
- Не будь тоді на Жасмін Вікторового персня, не будь її з тобою, все могло б закінчитись гірше. Всі ті магині – вони вигоріли. – його голос був глухий і в мене аж холодні мурашки по спині пробігли. – Я б тебе не знайшов так швидко. Ми досі взагалі нікого самі не знаходили. Тільки напівживі тіла по різних куточках міста. Так вони слід збивали. 
- З твоїх вуст це так страшно звучить. – прошепотіла я.
- Це і було страшно. Я бачив їх всіх – обезкровлені і обещещені, без магії. І здоров’я практично не відновити. Думаєш для них є далі життя?
Від його слів я похолола. Раніше все якось не сприймалось настільки серйозно.
- Цей перстень я маю подарувати нареченій. Я не пропоную тобі зараз заміж. Хіба сама захочеш. Адже тобі ще потрібно вчитись і жити, але я хочу захистити тебе. Цей артефакт захищає від магічного впливу і грає роль щита. Але тільки від магічного. – Він стяг перстень з пальця і натяг мені, той прямо на очах зменшився і став якраз по розміру. – Ніхто чужий його не побачить і не відчує. І, якщо з роками ти станеш байдужа до мене, то я тебе відпущу.
- А може, я не хочу, щоб ти мене відпускав? Ти про це не подумав?
- Я смів на це надіятись.
Він усміхнувся, а потім легенько поцілував мене в губи.