Раді Вас бачити!

Дорогу в бібліотеку знайшла сама. Невеличку чергу за підручниками все-таки застала. І все б нічого, якби за спиною не опинилось ще кілька осіб.

-Це вона…- почувся шепіт за спиною.

-Так це ти та особа, що стала студенткою відразу по співбесіді? – пролунало протяжно в мою спину.

Я оглянулась. Позаду стояло троє хлопців. Один з яких по всіх параметрах виглядав першокурсником.

-Здається, ви обізнались. – спробувала вивернутись я, та першокурсник не дав.

-Не ламайся. Я стояв в черзі після тебе. 

Здається, мені крити нічим.

-Ви точно обізнались. Мені, як і вам, стало відомо про вступ зі списку, вивішеного через тиждень. – І це правда, я ходила переконатись, що мене таки взяли. І браслет на руці не міраж.

-Камо, здається, ти і правда помилився. – старшокурсник поклав моєму опоненту руку на плече. – Вибачай його, просто це звучить занадто неймовірно. Хіба приймають прямо на співбесіді?

-Звідки мені знати. Я вступала тільки раз. О, моя черга.

Я майже з чистою душею відвернулась від хлопців. А дарма. З цього моменту все і покотилось. І момент не винен. Винна я сама – була занадто у захваті і трясла своїм браслетом перед всіма. Ідіотка. Забула, що брехня завжди спливає, і від того буває тільки гірше.

В перший навчальний день нас зібрали перед головним корпусом академії. Благо – погода була неймовірна. Приємно пригрівало сонечко, співали пташечки і помірно віяв вітерець. Та я не обманювалась цим. Академія знаходилась на тій широті, що я жила останні десять років і тепло в нас бувало не більше двох тижнів від першого навчального дня.

Ректором академії виявився той старенький маг землі, котрий приймав у мене співбесіду – містер Дар Колін. На превелике задоволення моє і інших присутніх він був лаконічний і стислий. Його промова тривала не більше семи хвилин. А далі нас розігнали по аудиторіях для вступного заняття.

Мене взяла під своє крило Дарія Вермар, з факультету повітря. З нею я також була знайома зі співбесіди…Ще б пак, потрібно бути зовсім без пам’яті, щоб забути таке приниження. Та я зціпила зуби і мовчки пішла з нашим курсом. Врешті-решт, вона жінка, і навряд чи побачила там багато цікавого для себе.

Нас вступило двадцять чотири. Не двадцять п’ять. Що в черговий раз доводило плітки про академію – беруть найкращих. І я одна з них? Неймовірно. 

Озирнулася в сторону і побачила брата, помахала йому рукою і мало не відстала від групи. Відколи ми приїхали бачитися нам не доводилося. Невже дізнався з ким я живу? Ох, він і так знає, номер кімнати він чув прекрасно.

Сьогодні я вперше ввійшла в стіни головного корпусу. І виглядав він шикарно. Новенький ремонт, вітражі, колони, лавочки вздовж коридорів і місця відпочинку. Відразу згадалась фраза коменданта, про студентів-шкідників. Багато ж маги шкодять…Здається навчання тут обходиться дорожче, ніж пишуть у прайсах.

Дарія пропустила всіх до аудиторії, а потім закривши двері пішла до кафедри.

-Вітаю, ви пройшли всі випробування і потрапили сюди. Значить, ви – найкращі. Але, найкращі абітурієнти. Швидше всього більшість із вас не закінчить академію. Звісно, для мене буде честю випустити вас усіх з сьомого курсу. Та, на жаль, як показала практика, такого не буває. За всі роки, що існує академія близько сімдесяти п’яти відсотків студентів відсіюються з навчання. Закінчують лише найкращі з найкращих. 

Не біда, якщо ви не довчитеся. Вам видадуть сертифікат про закінчення тих курсів, що ви пройшли. Він також відкриває багато дверей. Та все ж, важливі не дипломи чи сертифікати, а знання і вміння, що ви отримаєте.

Бачу, що дехто не дуже серйозно до цього ставиться – справа ваша. Та ваш диплом без знань нічого не вартуватиме, після першої перевірки.

Я буду вашим куратором всі сім років навчання. Якщо у вас виникатимуть якісь питання, буду рада допомогти. 

У кожного з вас буде свій розклад навчання, щоб ви могли охопити всі предмети, які вам необхідні. З кожного предмета будуть екзамени і дуелі. Потрібно набрати мінімально-допустимі бали, щоб лишитись в академії. Думаю, у вас це вдасться. Питання.

-А як ми знатимемо свій розклад?

-Все дуже просто, після закінчення лекції я видам вам спеціальний артефакт. З однієї сторони буде ваш розклад на всі п’ять днів навчання. З іншої ви зможете написати мені, а я вам відповісти. Артефакти іменні, ніхто чужий скористатися ними не зможе. Ще?

-Хіба можливо скласти індивідуальний розклад для стількох студентів?

-Побачите. Все досить просто. Ви будете навчатися не тільки зі своїми одногрупниками, а й зі студентами з інших факультетів.

-Скажіть, а що буде, коли ми всією групою закінчимо академію? – це вже я.

-Взагалі, такого не станеться. Вимоги в нас високі. Плюс дівчата часто виходять заміж і покидають навчання.

-Та все ж?

-Ви ввійдете в історію. Викладачам дають винагороди. Грошові і переводять на вищий викладацький ступінь. Та такого ще не було.

-Скажіть, ходять плітки, що цього року студентку прийняли прямо на співбесіді? Це так? Хто вона? – запитала одна з дівчат на першій парті.

Дарія глянула на мене, та я похитала головою, що «ні».

-Це дійсно так. Хоча про особу студентки сказати не можу, це конфіденційна інформація.

-А ви її бачили? Чому її прийняли саме так?

-Бачила. Це рішення ректора. І, цю студентку прийняли б і так, вона показала високий рівень знань і сили.

-А..?

-Ця інформація конфіденційна. Будуть ще якісь питання?

На щастя наступні питання були не про мене.

Опитування продовжувалось ще з півгодини. Мої одногрупники були досить розумні, кмітливі і не боялися виділятися. Буде важко конкурувати з такими. Але я впораюся.