Раді Вас бачити!

Міна і справді почала таскати мене по магазинах. Ейфорія в її очах не гасла і здається я теж трохи заразилась. А потім вона і візничого відпустила. Ми ж змінили п’ять магазинів один біля одного, тож йому тут нічого робити окрім як стирчати і сумувати.
В одному з них я прикупила білосніжний кашеміровий светр, який оголював одне плече і додавав мені не то стервозності, не то романтичності. Подруга авторитетно заявила, що тут все вирішить макіяж.
І ось ми в магазинчику про який мені розповідала Жасмін. На вигляд дорогий, хоча на вітринах звичайнісінькі моделі, котрі можна зустріти кругом, просто тканина якісніша.
Та Міна потягла мене прямо до прилавка, де розраховувалась якась старенька дама.
- Доброго дня! – не вагаючись звернулась моя подруга до жінки, що стояла поряд з продавщицею. А потім протягнула їй кругленьку плоску штучку.
- Раді вітати вас, ходімо за мною. – просіяла жіночка і повела нас коридором у глиб.
Коридор був темний, але швидко закінчився. З нього ми потрапили у залу, де все сяяло кришталем і лампами-квітами. По всіх стінах красувались вивішені на вішаках вироби.
- Рада представити вам нову колекцію Ванесси Коннен. – продавець провела рукою вказуючи на вітрини. – Розглядайте, вибирайте. Все можна примірити у спеціальних кімнатах. 
- Дуже дякуємо, ми покличемо вас, коли захочемо приміряти щось. – усміхнулась Міна.
А потім взяла мене попід руку і потягнула до перших виробів.
Від побаченого в мене наступив моральний шок. Все, що я бачила було зовсім не схоже на те, що ми звикли носити. 
- А що це? – тицьнула я пальцем на незрозумілий мереживний трикутничок, а Жасмін захихикала.
- Це замість панталонів чи шортиків…
- Ти серйозно? – в мене здається запалали вуха.
-Дуже навіть.
- Дивний бюстгальтер.
- Пробачте, що перериваю. Він на поролоні. Збільшує об’єм грудей і, в такому тепліше. – сказавши це продавщиця знову відступила в сторону.
Ми продовжили нашу екскурсію. Всюди були розвішані найдикіші і вкрай вульгарні на мою думку набори спіднього. Все в основному з мережива, з бантиками чи дрібними кристалами для краси, були і варіанти з тканини, які відрізнялись або кольором, або ж красивим рисунком. А ще маса таких речей, як нічні сорочки, які сорочками так і не назвеш, спідні корсети, панчохи і пояси. 
Все було красиво, неймовірно красиво але й занадто, як для мене. Жасмін здається також втратила дар мови. Але ненадовго.
- Я чула, що вона з якогось іншого світу, ну, дизайнер. – Зашепотіла вона мені на вухо. – І ось таке в них не ексклюзив, а носять всі і вважається цілком пристойним.
- Ти щось вибрала? Бо якщо ні, то йдемо звідси. Це занадто для мене. – прошепотіла подрузі.
- Ти що! Отримати запрошення у цей магазин дуже важко! Я і так в однієї знайомої позичила, без нього сюди не пускають і я обов’язково щось придбаю! І ти також.
Жасмін вибрала собі кілька варіантів, а потім спробувала вибрати і мені, але тут я встала на диби. Ще за мене хтось не вирішував, яку білизну носити! Врешті-решт купувати її ніхто не заставляє – приміряю кілька комплектів простіше і кілька «екстравагантних». Просто, щоб уявляти, як це буде.
Продавець позаносила вибрані нами комплекти в кабінки з дзеркалами, попередньо показавши, що дзеркала не в стіні, а від’єднанні. До чого це, не маю уявлення.
Приміряла я все, що взяла і навіть те, що донесла на свій розсуд продавець.
І здається дійсно потрапила в інший світ. Вся білизна була зручна. Без зав’язок і тканина приємно тягнулась, а потім втягувалась назад. Це звісно могла бути магія. А мереживо виглядало вище всяких похвал!
Я намагалась судити відверто, чи подобається воно мені, та в голові все поставало питання, чи сподобається Єну? Якими він очима подивиться на це? Мої шортики він сприйняв адекватно…а це, думаю він буде вражений і не тільки.
Я взяла десять наборів! Десять. Причому більша частина з них була така, що від однієї думки я вже червоніла, як буряк. І ціна мене мало не вбила – десять золотих. За все звісно. Та все рівно, це ж цілих десять золотих. 
Зарплата прибиральниці десь три за місяць! В моїх батьків були гроші, та я мало не вмерла від думки про таке марнотратство. Єдине, що мене тішило, що заробила я їх сама, за послуги моделі Асвадор давав мені по п’ять золотих. І це я тільки по кілька годин стояла двічі на тиждень. Здається, батьки б пишались і мною. Не тільки братом.
Продавщиця, після оплати вручила мені ще два запрошення у їх крамницю. Одне мені, а інше тому, кому побажаю віддати. Але обов’язково прогресивному. Звісно ж, Міні. Свого то в неї немає.
Наші покупки прямо з крамниці мали доставити в академію, то ж вийшли ми звідти з порожніми руками і гаманцями.
- Ну ти і розійшлася. – засміялась Жасмін. – А перед тим втікати думала.
- Ти сама не краща. – подруга взяла тільки п’ять речей, і то тільки тому, що грошей малувато взяла.
- Ой. ой. А в тобі вони знайшли постійну клієнтку.
- Не таку вже й постійну. Те потрібно зносити.
- А як же новинки? А там ще такі пенюарчики були, а панчохи? Нам потрібно повернутись. Ми не приміряли жодних панчіх. – на обличчі Міни з’явилась справжня паніка.
- Хей. Ти забула? Вони не дають міряти панчіх, бо ті надто тонкі.
- Точно. Значить придбаю наступного разу.
Ми вже повернули на наступну вулицю.
- О, диви. – подруга потягла мене за руку. – Це ж антикварний магазин. Тут продають всілякі кльові штучки. Глянемо щось нашим на подарунок?
- І що ти їм збираєшся подарувати? Тут певно якийсь мотлох.
- Не кажи. Інколи серед такого мотлоху можна знайти безцінні книги, артефакти, чи просто красиві речі. Ходімо.
Всередині було не так світло, як на вулиці. Лампа постійно мигала. Але все ж товар було видно. Він лежав у найрізноманітніших місцях, перемішуючись один з одним. Тут було все: і різні статуетки, і книги, і канцелярія і посуд з меблями, зброя і шкатулки, старі годинники, які як один цокали в унісон. Це зачаровувало чи не більше, ніж в попередньому місці.
Десь із задніх дверей до нас вигулькнув старенький продавець.
- Чим можу допомогти юним міс? Шукаєте щось конкретно, чи на що око впаде?
- Швидше, на що око впаде. – усміхнулась Жасмін.
- Ну, тоді дивіться, а я буду розповідати вам про річ, яка сподобається. У всіх речей є своя історія. І я завжди цікавлюсь ними.
- І що, ви про все-все пам’ятаєте? – не змогла стримати здивування я.
- Звісно ні, тільки про найкраще, особливе. Є речі, які просто приносять до мене, бо набридли. А є ті, які шкодують віддати, та доводиться.
Старенький ще щось говорив, але в мене в голові щось загуло. Я почула біля себе глухий звук удару, але повернути голову вже не змогла. А потім все померкло…