Раді Вас бачити!

Вже і не дивно ходити самій. Я частенько повертаюсь з бібліотеки після її закриття. Не всі підручники видають на руки, і з деякими доводиться працювати на місці. Помітила, що не так уже й багато народу засиджується в бібліотеці. Дивно, з таким жорстким відбором це зовсім мало.

Піднялась по сходах на наш поверх. 

-Привіт. – усміхнувся Єн. Він розслаблено сидів на підвіконні в коридорі.

-Привіт. – здивувалась я, з чого б це він тут сидів. Там вечірка… але це не моя справа, я направилась до себе в кімнату. Добре, що тут недалечко.

Поки діставала ключі з сумочки, хлопець знову підійшов до мене, здивовано оглянулась на нього.

-Шикарно виглядаєш. – окинув мене поглядом. – Прогуляємось?

-Хм? Ти ж в курсі, що я не збираюсь ні з ким зустрічатись до кінця навчання в академії? – видала я, а потім мене кинуло в жар. Дурепа! Це ж треба так зганьбитися, він і не пропонував зустрічатися, чого було лізти!?

-Якби я хотів, щоб ти була моєю дівчиною, ми б вже давно зустрічалися, - примружившись задумливо мовив він. – Просто самому набридло, а тусити не хочеться.

-Туси…що?

-Тусити – означає танцювати, відпочивати з друзями, у це слово входить широкий спектр відпочивальних заходів.

-Гаразд, ходімо, а то самій сидіти в кімнаті не хочеться.

Закинула ключі в сумочку і вчепилася за підставлений лікоть.

Ми пішли гуляти у парк, що відділяв гуртожитки від решти території академії. На вулиці було трохи прохолодно, та це було відчутно по руках, які лишились без рукавичок. Плаття, як і попереднє, було з терморегуляцією. А взута я була в легенькі черевички, також зачакловані від холоду. Купила на минулому тижні – батьки вислали трохи грошей на честь іменин.

На диво, погода була тиха, вітру практично не було. На небі мерехтіли зорі і наше дихання вилітало хмаринками з ротів.

Навіть почала спеціально видувати, пробуючи зробити якісь фігурки. 

-Чому ти не на вечірці? – вирішила запитати.

-А ти? - Звісно, Єн ніколи не відповідає на питання! В темноті почувся смішок. – Тобі не страшно йти гуляти в темряву з майже незнайомим хлопцем?

-А тобі не страшно гуляти зі мною?

-А що, варто боятися?

-Хочеш перевірити?

-Ні. Хочеш, я тобі щось покажу?

-Так нічого ж не видно.

-Тільки не пищи, а то охорона прибіжить.

Він підхопив мене ззаду, і ми шугонули вгору. Змогла вдихнути тільки тоді, коли опинились вище за АЗ.

-Ух ти! – Навколо відкривався неймовірний вид: вдалині сіяло місто тисячами вогнів, а знизу трохи яскравіше сяяла академія. – І як довго ти можеш так…літати?

-До десяти хвилин. 

-І на якому курсі цього вчать?

-На сьомому, мала. На сьомому.

Ми ще хвилинку повисіли, а потім він зробив коло над академією і приземлився в тому ж парку.

-А тепер опиши, що ти відчуваєш, коли злітаєш і літаєш… - затараторила ледве ставши ногами на тверду землю. – Це було неймовірно.

-Це відчувається, наче твоє тіло втрачає вагу і ти піднімаєшся вгору, на тебе більше нічого не тисне, а керування відбувається силою думки.

-Єн, ти просто чудо! – видала хлопцю.