Раді Вас бачити!

Ага, взяли! Мало того, що не хотіли навіть слухати, то ще й відбуваю покарання.

А мести вулицю потрібно було вже з п’ятої ранку! І так ще сім днів. Що може бути гірше!?

А могло – тепер я точно знала, що в мене не слабкий потенціал, радар чітко показав, що я досить сильна і мене б допустили до другого туру. Але без довбаного сертифіката сподіватися немає на що.

Дивно, що мене і до комісії допустили. Якби батько не приплатив секретарці, то нічого б не було.

Зі злості я вдвічі швидше справилася із даною мені роботою і розвалилася на лавочці.

Навколо мене кружляли все ті ж невеселі думки. Мені вісімнадцять…Саме з такого віку беруть вчитися в Академію Зодіаків – найпрестижніший навчальний заклад країни. Сюди приїздять навіть із закордону. Чому тільки сто місць? Вони могли взяти на навчання взагалі всіх – нас не так уже й багато. Брат говорив, що вони не розрізнять на своїх і закордонних. Конкурс шалений. І на кожну стихію тільки по двадцять п’ять людей. Беруть тільки розумних, сильних і талановитих…І,якщо таких немає – можуть не взяти нікого! Тобто, хай яка я сильна – все одно мусила б здати тест не менше ніж на дев’яносто балів зі ста, щоб потрапити.

А потім обов’язкова співбесіда, під час якої також можуть відсіяти.

Років десять тому на вогненну стихію був ажіотаж і довелося влаштувати четвертий тур – біг з перешкодами. Всіх, хто не ввійшов у перших двадцять п’ять учасників просто відсіяли. Запропонували прийти ще раз.

Та ось тільки таких шансів потрапити на навчання було тільки три. Якщо ти пролітав тричі – все, АЗ тобі не світив. Були ще й інші заклади – два училища і кілька вищих шкіл для простих магів, але й туди брали не всіх.

А після заборони несанкціонованих чарів, багато тих, хто так і не отримав знань просто віддавали силу назад у купель Зодіаків, добровільно.

Як на мене з однієї сторони – це жорстоко, а з іншої – завдати комусь шкоди неконтрольованим викидом сили ще гірше. Тільки от мені не хотілося повертати силу… тільки от, напевне, доведеться.

-Мала, я тобі їсти приніс! – Завалився біля мене Седрик. – Мама бульйон передала. І пончики. А я купив каву.

-Їсти на вулиці – дурний тон. – Безапеляційно заявила йому, а в животі забурчало.

-Ач яка. Тітонька Роуз тобі весь мозок промила, відвикай, студенти їдять де хочуть і коли хочуть.

-Седрик! – Сердито буркнула я витягуючи термос бульйону з корзинки. – Ти ж знаєш, що мені це не світить. В найоптимальнішому варіанті мене могли б взяти у вищу школу, та це нереально. Можливо, якби моя сила проявилася раніше, з татуюваннями, як у всіх то, ми могли б звернутися кудись, а так… - я сьорбнула бульйону, щоб не жалітися і далі. Як мене не гризла б образа на життя, він не винен. Брат і так зробив все можливе, щоб підготувати мене. Думаю, що могла б пройти всі етапи – навіть четвертий.

- У мене для тебе лист. – Він протягнув мені білосніжний конверт з дорогого паперу з вензелями Академії – чотирма стихіями. 

-Напевне, відмова. – Вдавано байдуже мовила я.

-Вони не присилають відмов, мала. – З усмішкою сказав він. – Не маю уявлення про що він, та навряд…

Не слухаючи його я тремтячими руками почала розривати конверт. А він не давався.

- Просто подуй на нього. – Врятував мене брат.

За мить я вже витягла блакитний папір і розгорнула.

-…міс Россі, раді вітати вас із переходом до другого туру відбору…О боже мій! Зодіаки! Седрик, я в другому турі!

Я накинулася на брата обнімаючи його, розлила на лавку бульйон, але мені було все одно. Мені дали шанс. І це неймовірно.

-Я ж казав. – Задоволено пробурмотів брат, коли я його відпустила. – Ти там всіх порвеш.

Через тиждень, коли закінчилася перша хвиля вступної кампанії нас викликали здавати письмовий тест. Вдома мене готували всі. Тож я сподівалася, що не дуже погано його здам. Мінімальний прохідний бал на співбесіду дев’яносто. Не мало й небагато. Всі хто з меншими балами відразу ж могли відправлятися шукати щастя в іншому місці.

На вході показала лист-запрошення на тест. І сіла за першу парту. Списувати я не збиралася – звідки мені знати, що спитають цього разу. Тож готувалася чесно. В нашому місті назбиралося аж восьмеро. На кожен регіон була своя комісія. І всіх відібраних вже після тесту відправляли в саму Академію на співбесіду.

Було трохи боязно. І поки чекали початку, і поки роздавали запечатані конверти з питаннями. А потім все змінилось зосередженістю. Я з маніакальним завзяттям вирішувала задачі і головоломки, відповідала на тестові і інші питання. І, як виявилось, впоралась першою. Ще раз перевірила свої потуги і вирішила здавати.

-Міс Россі, ви впевнені, що більше нічого не хочете написати, чи переробити? – Здивовано оглянула мене молода асистентка.

-Ні, дякую. Навряд чи видам щось більш розумне.

-Ну, як хочете. Та дарма, ви могли б хоча б із вдячності, що вам дозволили брати участь попрацювати краще.

-Я вдячна, повірте. А коли будуть результати?

-Через годину. Підходьте і вже будете знати напевне.

Я подякувала і пішла в кафе напроти Міської Ради. Саме там проводився конкурс. Замовила собі гарячий шоколад і тістечко. Ням-ням. 

Просто насолоджувалась смаком їжі і виглядом з вікна не думаючи про майбутні перспективи. Про те, що могла погано написати тест. Про те, що мене могло очікувати в такому випадку. Через хвилин десять до мене приєдналась одна з дівчат, що писали тест.

-Можна?

Я кивнула і вона присіла з чаєм і тортиком.

-Марі. – Представилась вона. – Чекаєш результатів?

-Типу того. Вони б звісно і листом прийшли, та навіщо нервувати зайвий час?

-А чого на тебе асистентка напала?

-Та так, нічого особистого. Я її хлопця відбила. – Зовсім не соромлячись збрехала дівчині. Не варто всім знати про мою інакшість.

-Ну тоді зрозуміло. – Кивнула вона і замовкла.

На щастя далі дурних питань не лунало. Ми пили мовчки.

-І так, міс Ауріка Россі – дев’яносто дев’ять балів. – З широко відкритими очима видала вона мені сертифікат і запрошення на співбесіду. Седрик був правий. Всіх порву.

З нашого міста не пройшов більше ніхто.

Співбесіда була у липні. Вкінці. На цей раз я встигала. Десять років тому ми переїхали поближче. І добиратись довелось тільки тиждень.

Забула сказати – Академія Зодіаків була побудована неподалік від Центруму, нашої столиці і того славнозвісного міста де розташовувалась обитель Зодіаків. Це я вперше відвідаю це місце. Супроводжуватиме мене батько. Міг би і Седрик, та в нього останні канікули – далі сьомий курс і робота. В мене не вистачило б совісті забрати його останні вільні деньки. Батько ж переклав більшість робочих справ на свого компаньйона вирушив разом зі мною. Мама з братом наговорили купу теплих слів. Та мені все одно було страшнувато.

Напевно, краще б ми бігали на дистанції – це я пройду легко. Навряд чи більшість готується до такого. Але мене чекала співбесіда і щось мені підказує, що я не уникну питань про мої здібності.

Спочатку ми думали, що можна було б сказати, що сертифікат загубився чи щось подібне. Та що як вони вирішать перевірити архів, або ж просто мої татуювання. Татуювання яких немає.