Раді Вас бачити!

Тепер мої думки крутились навколо того, що серед нас є студенти з іншого виміру…хто? В моїй групі точно відпадають Маріанна та Ладор. Ладор спадкоємець, а от дівчина навряд чи б вела себе так нахабно будучи не звідси. І не Яра. Хоча, хто зна. Потрібно запитати Седрика, коли зустрінемось. 
А ще мене займало викладання тут. Після розповіді Берти я більше стала спостерігати за викладачами. Вони дійсно без особливого напору подавали знання. Ніби намагаючись заплутати ще більше. В школі було просто. Все пояснювали так, щоб кожен зміг зрозуміти. А тут – навпаки. І головне, що ті хто дійсно щось розуміли – вели себе, як еліта. Особливо старші курси, починаючи з четвертого. До четвертого зазвичай дотягувала тільки половина групи. Тепер я розумію чому. І розумію чому нам ставлять фізичні заняття перед медитацією. Частину нас, більшу причому, мріють сплавити ще на першому курсі.
Сьогодні знову була побутова магія і я показала вищий пілотаж – зміну кольору світлячка. Навчилась на два кольори, та показала лише один, щоб не надто травмувати викладачку. На щастя цього разу вона не відправила мене в деканат. І на тому їй дяка.
Камонаран так і не перестав мене переслідувати. Хоча, робив це менш відкрито. Часто підловлював у коридорі і шепотів погрози, здебільшого інтимного змісту. Ладор, навпаки, ніби намагався мене захистити. Між ними зав’язалось щось схоже на протистояння і до кінця першого навчального місяця я вже не була певна, чи вони сваряться через мене, чи просто заради спортивної цікавості.
В кінці місяця я вперше добігла крос до кінця уроку, щоправда зробила я це п’ятою в нашій групі, та радує, що це не найгірший результат. І навіть на медитації потім не заснула, а справді працювала над собою.
А ще навчилась таки робити водяну сферу – розміром із середнє яблуко. Кип’ятити її і перетворювати в лід. Дівчата мені навіть заздрили.
На кінець місяця в АЗ запланована вечірка. Це щомісячна подія – адже дитятка багатіїв мають колись розслаблятись. Так говорив комендант прибиральниці, а я безсовісно підслухала. 
І скажу чесно, розслаблятись мені не хотілось. Ці вечірки зазвичай тематичні і потрібно готувати костюм. А бажаючі можуть виступити на сцені. Звісно ж всіх чекають танці та фуршет.
Міна ще два тижні тому почала готуватись. Хоча, як сказала Берта, немає до чого. Тема «Прощай літо» - банальна і є кожного року. Вона планувала одягнути минулорічне плаття, все одно ніхто його не пам’ятає. Занадто вже багато цих вечорів і самих студентів майже півтисячі. А ще й викладачі при бажанні участь беруть.
- Тільки не кажи, що в тебе досі плаття немає. – Жасмін відкрила мою частину шафки і стала перебирати речі. – Жодне з них не годиться для вечірки.
- Міна, я нікуди не піду. Мене зараз більше цікавить, як опанувати повітряну сферу. Вологу з повітря витягнути простіше. А тут потрібно тільки леткі сполуки і без випарів.
- Ти мене вбиваєш. – Простогнала дівчина і захлопнула шафку. – Берта погано на тебе впливає. Скільки вчитись можна. Он скільки біля тебе хлопців крутиться, краще б почала з кимось зустрічатись.
Міна, які хлопці, ти зараз про що? – здивувалась чесно кажучи.
- Камонаран, Ладор. Йей, два принци, кожен гарний по-своєму. Розумні, раз сюди потрапили, та ще й магічно обдаровані. А ти знаєш, що в таких пар можливість отримати дар в дітей зростає.
- Ох, Берта, врятуй мене.
- Ауріко, я можу й образитись. Переживаєш тут за неї, а вона…- Жасмін насупилась і взяла на полиці книгу. А потім сіла читати за стіл.
- Ти вже вибач, але мені це не потрібно. Мені тільки вісімнадцять. Вважаю, що я надто юна для стосунків. Мене цікавить в першу чергу академія. Хочу гідно її закінчити, можливо навіть якусь хорошу роботу знайду.
- Ну-ну. – скептично хмикнула Жасмін.
- Ти можеш собі думати що хочеш, та ще пів року тому в мене і в думках не було АЗ. І якби не мій брат хто зна, щоб було б зі мною. Мої найнереальніші мрії збулись. А хлопці, про яких ти так часто говориш, що вони? Їх багато, а магія одна.
- Ти якась дивна. Я в академію хотіла відколи сила проявилась, з років восьми.
- То-то. А в мене тільки пів року тому. Для всіх це виявилось величезним сюрпризом і ударом.
- Гаразд, сюрприз то-так, а удар чому? Не раді були bf? – зацікавилась дівчина, а я зрозуміла, що знову обмовилась.
- Та ні, раді. Просто ніхто вже не чекав дива. – викрутилась перед нею. – Сила зазвичай так пізно не проявляється.
- Є таке. Гаразд, спробую тебе не діставати. Просто я така є, якщо щось – вибачай. Просто нагадай, коли почну перегинати палку.
Кивнула їй і ми обидві заглибились в читання. 
І здавалось би між нами конфлікт вичерпаний і мені вже не варто чекати проблем, та прийшли вони з іншого боку. З самого суботнього ранку Берта вигнала мене за платтям. Як виявилось – для першого курсу такі тематичні вечірки обов’язкові. Застогнала в своїх думках, це ж треба – мене чекає дев’ять таких!
Та робити нічого. Мусила йти до Седрика в гуртожиток повітря. Поправді і туди було боязно йти, а відвідувати місто самій тим більше. А що коли Камонаран не залишив своїх дурних думок.
На щастя, братову кімнату я відшукала досить швидко.
Стук у двері і мені майже одразу відкрили. Та не Седрик. Досить симпатичний хлопець і явно не першокурсник. Їх я вже вивчила в обличчя, адже відвідую усі чотири магії стихій.
- Седрика можна?
- Ні, а ти хто така? – грубо перебив мене хлопець, який спочатку здавався досить милим.
- Сестра я його, сестра.
- Коли в нього день народження?
- Сьомого лютого, асцендент овен. Тобі ще й імена батьків та їх дані потрібні?
- Та ладно, я тобі вірю. Це по приколу. Він зараз в бібліотеці.
- Ясно. – похнюпилась я, Ладор ще зранку мав їхати в місто тож він мені не допоможе. А ще когось просити навіть не хочеться. В дівчат взагалі спа-процедури перед вечіркою. А це я так зрозуміла, на увесь день.
- До речі, я Віктор. – протягнув мені руку співрозмовник.
- Ауріка. – на автоматі потисла. – Ти той самий?
- Який той самий? – не зрозумів мене хлопець.
- Ну, той що інопланетянин і колишній Берти? – ляпнула те, що крутилось на язику. Ах язик – ворог мій, все видасть…
- А ти звідки знаєш? – здивувався співрозмовник, а потім розсміявся. – Ви, перваки, так і лізете поперек себе. 
- Ну не кажи. – таке відношення мене трохи розізлило. – Ніхто нікуди не лізе. Самі себе видаєте. Знаєш, щось я заговорилась з тобою, піду брата пошукаю.
Я вже навіть встигла відійти до сусідніх дверей, коли вони відкрились і звідти вилетів мій старий знайомий, Єн. На щастя ми не стикнулись.
- О! привіт! Пташка. Сама літаєш?
- Ти її знаєш? – здивувався Віктор.
- Так пташку тільки ліниві не знають. – усміхнувся, на всі тридцять два Єн, потім підхопив мене під лікоть. – Ходімо, проведу. А то тут брат Камонарана живе…
- Я думала…
- В нього є рідний брат, пташка. А ти я так бачу свого шукаєш? Чи на побачення до Віктора прибігла?
Я озирнулась, Віктор стояв у дверях з відкритим ротом, а Єн вже активно тяг мене на вихід з гуртожитку.
- Так, негайно зупинись. Не треба мене проводити!
Зі всієї сили шарпнула руку і таки відскочила.
- Ей, ти чого? Мені здалось, що ти вже йдеш. – здивувався він
- Йду, але без тебе. Віриш, чи ні, а я сама можу дати собі раду.
- Та невже? – засунув руки в кишені хлопець. – Пташка відростила кігтики. Покажеш? Чи так нічого й не навчилась, світлячком мене хоч налякаєш?
Сконцентрувалась і стала збирати позаду нього водяну сферу, охолодила до плюс одного і опустила на голову. Сфера плюхнулась йому на голову з ляскотом, а холодна вода потекла по волоссі. За кілька секунд його обличчя стало злим, а потім вже здивованим. Я ніби в сні спостерігала, як Єн рукою щупає волосся, а потім підносить її до очей.
- Визнаю, ти мене зробила. – виніс він вердикт, змахнув рукою над головою і вона миттєво висохла. – Та навряд чи ця примочка допоможе тобі серед групи хлопців. Та і швидкість підкачує.
- В мене ще є, - гордо підняла підборіддя.
- Навіть так? – здивувався він. – Продемонструєш?
- Навряд. Вони не такі безболісні.
- Значить, брешеш. Я таки тебе проведу. – він встиг ступити тільки крок, як я вже сформувала кульову блискавку і запустила її. Вперше між іншим запустила. Сама злякалась і дала драпака.
Гнала я так до самої бібліотеки. Навіть на БМ так не бігаю!
Седрика таки там знайшла. І він погодився відвести мене в місто. А ще посміявся, коли я розказала, що певно покалічила Єна. Як виявилось він найкращий студент четвертого курсу і якоюсь кульовою блискавкою його не проймеш. Тож я полегшено видихнула і зі спокійною душею відправилась по магазинах.
Брат посміюючись назвав мене блискавкою. І потім вибрав плаття під колір тієї ж блискавки. Пояснив тим, що з неї все в академії почалось. Викладачі і друзі зрозуміють. Погодилась, блакитно-біле плаття, яке переливалось і наче сяяло зсередини мені було до лиця. Щоправда морально вбила його ціна. Та Седрик пожав плечима і сказав – бери, адже це дебют. 
Не дуже люблю плаття, а от брата дуже!