Раді Вас бачити!

Бал ...
Збиратись ми почали ще рано вранці. Зачіски, манікюр, педикюр і епіляція. Все це було заплановано в дівчат завчасно і ми відправились по салонах. Мені зробили лише злегка хвилясте волосся. Дівчатам довго чаклували над зовнішнім виглядом.
За порадою Асвадора мені не робили макіяж. Та і з фото я добре пам’ятаю, що там мій вигляд кардинально змінився. 
Жасмін правда скоса дивилась на те, що я не роблю макіяж, а сиджу і гортаю книги з його варіантами.
- Тільки не кажи, що ти не плануєш йти…- прошипіла подруга мені на вухо.
- Звісно я піду.
- Тільки в чому? – підсіла з іншої сторони Берта.
- Ми заїдемо в одне місце по дорозі перед балом. Там і костюм заберу.
- Значить. Це не плаття? – Здивувалась Міна.
- Не сказала б, що плаття. Та йдемо ми на бал-карнавал. Директор ясно виразився, що всі мають одягнути якісь костюми і маски. Він ні словом не обмовився, що в костюмі обов’язкове плаття.
- Ну ти і язва. – скорчила личко Берта. – Ти може моряком переодягнутись вирішила?
Мало не поперхнулась чаєм, що якраз надпивала з чашки. Це ж треба було так вгадати мої попередні думки.
- На жаль, ні, мій брат був проти. І мене переконав.
- І правильно, нічого дівчатам в чоловічих костюмах на балу шастати.
Під вечір, закінчивши зі всіма процедурами ми поїхали за костюмами. Дівчата замовляли плаття у кравчинь в місті, а мені потрібно було забрати костюм в Асвадора. Він би і раніше його видав, та тримати в гуртожитку такі речі немає де. В наші скромні шафки стільки речей не поміститься. А от знімати особисті апартаменти в мене немає за що. Та і дивлячись на Седрика – якщо він з нормальною роботою живе разом з хлопцями, то і я потерплю. Тим більше, що не сильно я і терплю. Тільки коли Міна розстається з черговим кавалером. На щастя в Берти з Енріко все добре.
Дівчата насіли на мене ще в екіпажі. Дуже вже їм хотілось побачити мій костюм. Та Асвадор їх в святая святих не пустив. Вони, як звичайні клієнти сиділи в залі і чекали, щоправда недовго. Коли майстер побачив, що прийшла я він привітався і махнув рукою асистентці, яка відразу ж і винесла мій костюм. В білій упаковці, зачаклованій. А в екіпажі я не хотіла його відкривати. Не думаю, що майстер міг підсунути щось інше.
Він і не підсунув. Плаття дівчат я бачила ще в салонах. Тож вони покидавши їх на ліжка обступили мене.
- Показуй вже. – в Жасмін тряслись руки, та і Берта  пристукували ногою від нетерпіння. – Сподіваюсь, що ти щось нормальне вибирала і Асвадор не витрачав свого часу на мундири.
Нарешті розпакувала одяг з чохла.
- А що це за тряпочка? – здивувалась Берта, на її обличчі відобразилось розчарування. – Мені варто розчаровуватись в Асвадорі?
- Не думаю…- засміялась я, - Щось мені здається, що не розчаруєшся. Тим більше це костюм, а не плаття.
- А це, що? Чоботи?
- Угу. Майстер обіцяв, що мене не впізнає ніхто, тож я йду остання.
- Отакої, а з ким піду я? – округлила очі Міна. – Ти забула, що я недавно посварилась з моїм останнім хлопцем і мені просто ні з ким йти на бал.
- Знаю. Та по-моєму. Це стереотипи. Просто буде виглядати досить дивно, коли ми прийдемо разом, повір.
- Нічого не знаю, одягайся.