Раді Вас бачити!

-А що ж мені тоді говорити, коли почнуться реальні претензії?

-Можливо, кажи, те, що й мені першого разу. Про високі бали і неймовірний рівень сили. Може, прокатить…

-Можливо, - задумливо мовила Жасмін. – Тобі потрібно швидше натренуватись викликати світлячок. Краще вже на наступному занятті.

-Думаєш, мене так швидко розсекретять? – непевно запитала я.

-Ох, поступила ти цього року, так? З сивим волоссям…взагалі ти тут така одна. – констатувала Жасмін. – Все і так зрозуміло.

-Перспективи в мене не дуже.

-І ти навіть не уявляєш які…навряд чи більшість прийме це з радістю. Будуть заздрити, може і каверзи будуть. Аби не гірше.

Наступне заняття з Побутової магії мало бути вже через два дні. Седрикове закляття я тренувала цілий місяць перед вступною кампанією. Тут же було лише півтора дня…і то більшість з них потрібно було присвятити лекціям. На яких в мою сторону відверто косилися. Спокою мені вже не буде.

І увечері перед заняттям в мене нічого не виходило. Ладор злився, Берта сміялась і говорила, що ще нікому за два дні не вдавалося навчитися запалювати світлячок. Особливо без потрібної концентрації і формул.

-І що ж за концентрація має бути? – поцікавилась в неї.

-Все дуже просто, з пальців має виходити світло, енергія. І ти маєш відчувати щось схоже на поколювання голочкою і потік з цих місць тоненьких струмочків.

-Ну, твоє пояснення куди зрозуміліше за конспектне і формули.

Я простягнула руку напроти себе і закрила очі. Уявила, що пальці й справді поколює, аж поки не відчула це, а потім пустила по них потічки енергії, формуючи маленький згусток.

Зосередитись було досить легко. В кімнаті було тихо. Я навіть відкрила очі – на пальцях світився маленький світлячок розміром з наперсток. Друзі ошелешено спостерігали за мною. Особливо, Берта, якій не довелось бачити кульову блискавку.

-Ну, повториш це на занятті завтра і всі питання чому тебе взяли відразу відпадуть…

-Тільки з’являться нові, але їх будемо вирішувати в міру надходження.

Заняття ми розпочали як і минулого разу, з діалогу-опитування. Цього разу готових було більше. А я взагалі мовчала. Одногрупники ще мовчали, та відверто косилися на мене і здавалось що врешті ці питання вирвуться в когось. А може і звинувачення. Хоча Везен резонно підмітив, що я не займала нічийого місця.

Посеред заняття ми знову тренувались зробити світлячок. І перших хвилин десять в мене нічого не виходило. Здається я таки перенервувала. Та врешті отримавши кілька підбадьорливих слів від сусіда я таки його засвітила.

Про це здогадалася по захоплених охах і ахах, що пройшлись аудиторією.

-Студентка Россі? Можете пояснити, як ви це зробили? – викладачка хмурилась і здається трохи злилась.

-Ну, просто слідувала інструкції з конспекту. – покривила я душею, не говорити ж, що вона занадто по книжному все пояснює. Та й не допоможе це, Везен свого світлячка так і не засвітив.

-Думаю, вам варто зайти в деканат. Зараз же.

Вона відвернулась від мене і пішла до свого столу. Я ж непевно стала збирати речі під допитливими і заздрісними поглядами одногрупників. Здається, я довчилась. Чи довипендрювалась? І добре, що це бачила тільки наша група.

Нашим деканом також була жінка. Досить молода, як для цієї посади. Афіна Владна. Чистий маг вітру. Років сорока-сорока п’яти.

-Ну що ж, Ауріко, сідай. Хоча, причини для відвідин мене я не бачу.

-Викладачка з побутової магії направила мене до вас, оскільки в мене світлячок вийшло зробити.

-Що ж, ти мене не здивувала. – вона усміхнулась. – Звісно ж я усе знаю. Все-таки мені, як головній на факультеті повітря має бути відомо про кожного з моїх студентів якомога більше. Не переживай, я поговорю з Каріною. А ти займайся, я рада, що ти себе проявила і навіть так швидко. Але будь готова, що багато хто тобі заздритиме. В нас такого ще ніколи не траплялося. Останній такий же талановитий студент був років двісті тому…втім, два вдало виконані магічні закляття ще не говорять про талановитість. Поговоримо про це через кілька років, краще сім. А зараз йди, а то спізнишся на лікувальну магію. А це така річ, що потрібна кожному, як і побутова.

-Дякую. – пролепетала я, та вона вже займалася своїми справами і не звернула на мене жодної уваги.

Навіть дивно. Я очікувала, що мене тут мало не препаруватимуть, можливо відправлять в ректорат, чи ще щось подібне. А тут напівнадихаюча лекція.

-Мала, а ти що тут робиш? – зупинив мене брат у приймальні. – Перші дні і вже проблеми.

-Не те щоб…просто світлячок засвітила, а Стокс нервувати почала.

-Для першого курсу це круто. Більшість раніше весни взагалі нічого не може зробити. Рідко які екземпляри за два-три місяці. У вас немає ще звички до навантажень. 

-Я так і зрозуміла, ми всі спимо на медитації. А чому ти не приходиш?

-Ну, я якби…

-В контрах з Жасмін? – примружилась я.

-Типу того. Вона хотіла заміж, кохання і все таке. А мене цікавить наука, кар’єра. Просто ніколи. В тебе все добре?

-Не дуже…- прошепотіла я. – Один хлопець впізнав мене. З відбору. І тепер усі косяться. Не знаю чого чекати.

-Не переживай. Якщо щось, звертайся до мене. – брат похлопав по плечу. – І взагалі, сьогодні ти довела, що тебе не дарма взяли.

-А якщо нічого не вийде більше?

-Якщо ти кульову блискавку осилила за місяць…- ледве стримуючи сміх сказав брат.

-На комісію це не вплинуло.

-Ага, їм просто мову відняло. Ректор поділився. Гаразд, розходимось, бо перерва закінчується. 

Я чмокнула брата в щоку і помчалась. На душі стало легше. Хай собі косяться.