Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
То був справді неймовірний успіх. Опинившись в оточенні співробітників та знайомих, я приймала від них вітання. Так, нам і цього разу вдалося втерти носа конкурентам, залишивши їх далеко позаду. І все це завдяки мені, як багато хто говорив. Втім, погодитися, що це тільки моя заслуга, я не могла, адже вважала, що заслуга, в першу чергу, належить всій компанії. А я хто? Звичайний собі дизайнер, нехай і талановитий, але все ж таки. Маленька піщинка, так би мовити.
- Дівчинко моя! Навіть уявити боюся, щоб ми без тебе робили. — промовила, міцно мене обійнявши Джоанна. Висока, струнка, з темно-каштановим, коротко підстриженим волоссям. Дивлячись на неї, на те, як вона зараз посміхається, навіть важко уявити, що її тут побоюються. Багато хто поза очі називає її стервом. Та я без всілякого перебільшення могла вважати їх з містером Стенлі своєю сім'єю. По-перше, через те, що вони виховали мене на рівні з Джеймсом та Крістін. І це не дивлячись на те, що мій покійний батько колись працював у їхньому будинку власним шофером Пітера Стенлі. Ну, а по-друге, так вже вийшло, що зовсім скоро я стану дружиною Джеймса.
- Ну, що ви, Джоанно, — зніяковіло відповіла я, — моєї заслуги тут зовсім мало.
- Ніколи не применшуй того, що належить тобі.
- Ірена, це було щось неймовірне! — поруч з нами опинилася Крістін, яка відразу ж кинулася мене обіймати та цілувати.
Дехто, хто не був близько знайомий із сім'єю Стенлі, вважали нас з Крістін рідними сестрами. Обидві блондинки, невисоко зросту та світлого кольору очима. От тільки у мене вони сіро-зелені, а у Крістін сіро-голубі.
- Тихіше! Не задави мою наречену, — промовив, опинившись поруч з нами Джеймс, — Я може, теж хочу обійняти її та поцілувати.
- Фі! Який же ти гидкий, Джеймсе.
- Сама така. Ірено, те, що ти створила цього разу, я навіть боюся назвати шедевром, бо воно вище за це.
- Джеймсе, але ж це не тільки моя заслуга, — промовила я, — а всієї нашої компанії.
- Господи, — вигукнула подруга, — ну як можна бути такою скромною! Та якби не твій талант, нашої компанії давно вже не було б.
- Крістін, я рада, що ти так думаєш, але завжди знайдеться хтось набагато талановитіший.
- Джеймс, ма, ну хоча б ви їй скажіть, — промовила Крістін поглянувши на Джоанну з братом.
- Я звісно можу сказати, — промовив Джеймс, — але ж ти не гірше за мене знаєш, наскільки Ірена вперта.
- Так, це її єдиний недолік, — підтвердила його слова Джоанна. — Гаразд, залишайтеся тут, а я піду до Пітера.
- Джеймсе, я так рада тебе бачити! — заверещала пишногруда блондинка, кинувшись на шию мого нареченого.
«Тільки її тут не вистачало», — промайнула в голові думка.
- Привіт, Бетті, — промовив тим часом Джеймс, злегка відсторонивши від себе дівчину.
- Тут так людно, що я ледь змогла тебе знайти. До речі, десь тут має бути й Макс. А! Ось де він! Гей! — вигукнула вона, махаючи при цьому руками.
Побачити тут Макса, який саме зараз пробирався до них крізь натовп, а тим більше його сестру, я очікувала менше за все.
- Ох, Крістін, чудова сукня! Вона так пасує до кольору твоїх очей.
- Дякую. Бетті, я вже почала хвилюватися, що ні тебе, ні Макса не буде.
- Ну, що ти! — махнула та рукою. — Ми з братом ні за яку ціну не пропустили б подібний захід.
- Вибач, але ми можемо поговорити? — запитала я, злегка доторкнувшись до руки Крістін. Так чи інакше, а з присутністю цих двох, а особливо Бетті, потрібно було розібратися.
- Так, звичайно, — відповіла мені Крістін, — Ми ненадовго, — попередила вона і ми пішли.
Знайшовши місце якомога далі від зайвих очей та вух, я прямо запитала:
- Що тут роблять ці двоє? Гаразд, як би мені не хотілося не бачити Макса, але він тут працює. А Бетті? Вона, як тут опинилася?
- Ірена, прошу тебе, тільки не гнівайся, — тут же кинулася виправдовуватися переді мною Крістін. — Знаю, ви сильно не переносите один одного. Особливо ти й Бетті. Але, постарайся зрозуміти мене правильно, адже вона також моя подруга.
- І це означає, що я маю терпіти їх з Максом присутність? Господи, Крістін, невже ти не бачиш, як вона дивиться на Джеймса?! А ця її витівка, щойно?
- Тобі нема чого переживати. Всі вже й так знають, що зовсім скоро ти вийдеш заміж за мого брата.
- Крістін, — промовила я, — тобі не гірше за мене відомо, що Бетті ніколи не була байдужою до Джеймса. А якщо говорити більш відверто, то її в першу чергу цікавлять гроші, якими володіє компанія ваших батьків.
- Ти говориш так тільки тому, що не знаєш їх настільки добре, як ми з братом, — відповіла подруга. — Але повір, Бетті та Макс зовсім не такі, як ти про них думаєш.
Звісно, я не очікувала від Крістін іншої реакції.
- Вибач, — відповіла я, — але думати якось інакше, а особливо про цих двох, я не можу. І не збираюсь. Можеш повертатися до них.
- А ти?
- Попрошу Леона відвезти мене додому. Щось голова почала боліти.
- Але багато хто прийшов сюди заради тебе. Невже ти так просто все кинеш?, — здивувалася Крістін.
- Не думаю, що моя присутність є тут бажаною.
- Якби я знала, що тебе настільки засмутить присутність Бетті, то не запрошувала б її. Подумай, якщо ти зараз поїдеш, тут же почнуться плітки. Ірено, — продовжила між тим Крістін, — ми знаємо один одного з дитинства. Ти виросла разом з нами. Але повторю ще раз, Бетті також моя подруга.
- Я розумію, Крістін. Але мені боляче дивитися на те, як вона кидається на шию Джеймсу, особливо в моїй присутності.
- Мій брат любить тільки тебе, а до Бетті він ставиться як до сестри. Не більше, — намагалася заспокоїти мене Крістін.
- Джеймс, можливо і відноситься до неї, як до сестри. Але вона зовсім інакше до нього ставиться. Я ж бачу.
- Що ж, я зрозуміла, вмовити тебе не вдасться, — промовила Крістін. — Але подумай хоча б про Джеймса. Думаєш, йому буде приємно від того, що ти ось так раптово підеш?
- Не знаю Крістін.
- Не знаєш? Може, ще скажеш, що ти не впевнена в тому, що ви кохаєте один одного?
Чесно кажучи, я й сама неодноразово ставила собі подібне питання. Чи справді ми з Джеймсом кохаємо один одного? А що, якщо це лише примарна ілюзія, що будь-якої миті може зруйнуватися? Так, я чудово розуміла, що йти саме зараз, надто егоїстично з мого боку. Але, між тим, терпіти присутність сімейства Форс також не хочеться.
- Повинен сказати міс Стоун, ваш талант вдосконалюється з кожним разом, — поряд зі мною пролунав приємний оксамитовий голос, володаря якого можна було впізнати навіть із заплющеними очима. — А вам, тільки недавно виповнилося двадцять три, якщо я не помиляюся.
- Так, містере Дерен, мені справді днями виповнилося двадцять три, — відповіла я.
- Що ж, у такому разі прийміть мої вітання.
- Дякую.
- Дуже дивно бачити вас тут одну.
- Дивно? Це чому ж? — запитала я, поглянувши на нього.
- Як я встиг побачити, ваш наречений доволі не погано проводить час у компанії інших людей, тоді, як повинен бути поруч з вами. Чи я не правий?
- Містер Дерен, ось що я вам скажу. Як і з ким Джеймс проводить час, вас абсолютно не повинно хвилювати.
- І все ж я б добре подумав на вашому місці. Тільки не треба поспішати з відповіддю.
Взявши в офіціанта з таці келих з шампанським та відсалютувавши мені ним, залишив мене одну.
- Не встиг нас Дерен поманити пальчиком, як ми вже готові бігти за ним на задніх лапках і виляти хвостиком, — роздався у мене за спиною глузливий голос.
- Помиляєшся Макс, ні за ким на задніх лапах, а тим більше виляючи хвостом, я не бігаю, — відповіла я, навіть не повернувшись у бік співрозмовника.
- Можливо, Джеймс і повірить в цю нісенітницю, але тільки не я, — відповів на мої слова Форс.
- Слухай, чому б тобі не піти до сестри й не дати мені спокій?
- Хм… Сподіваєшся, що я тебе послухаюсь? — схопивши несподівано мене за руку, Макс розгорнув обличчям до себе. — Навіть не віриться, що ти була колись гидким каченям.
- Якщо це все, що ти хотів мені сказати, то будь добрий, відпусти мою руку, — попросила я.
- А що, коли я цього не хочу?
Недовго думаючи, я зігнула ногу та заїхала йому прямісінько в пах.
- Сука, — прошипів він крізь зуби, зігнувшись навпіл, — я тобі це ще пригадаю.
Що він там ще говорив, я вже не чула, бо була досить-таки далеко. Знайшовши між тим Джеймса, Крістін, а також і Бетті, я вирішила відразу ж до них приєднатися.
- Вирішила побути трохи на вулиці, — відповіла я на питання Джеймса стосовно своєї відсутності.
- Ось бачиш, — звернулася до нього Бетті, — а ти переживав, що вона поїхала. Щось Макс кудись зник. Піду, пошукаю його.
Як тільки вона пішла, я полегшено зітхнула.
- Вибач, — промовив до мене Джеймс, — я не знав, що вона тут буде. Макс нічого не говорив.
- Зі мною все гаразд, як бачиш, — посміхнулася я, — Нічого страшного не сталося.
- Ти ж через Бетті пішла? Тільки не кажи, що це не так.
- Що ж, не брехатиму. Я і справді пішла через неї.
- Навіть не розумію, як вона могла тут опинитися. Запрошення, я їй точно не надсилав. Макс, сподіваюся, також, — говорячи це, Джеймс поглянув на сестру.
- Послухайте, я пропоную… випити по келиху шампанського, — поспішно промовила Крістін, помітивши офіціанта з тацею, який направлявся саме у нашу сторону.
- Ти будеш? — запитав у мене Джеймс.
- Дякую, але я не люблю. Ви ж знаєте.
- Що ж, якщо так, то я сама вип'ю, — промовила Крістін і, покликавши офіціанта, тут же взяла з таці келих зі шампанським.
- Знаєш, можливо, це не дуже слушний момент, — тим часом звернувся до мене Джеймс, — але я б хотів, щоб ця, — він дістав з кишені невелику оксамитову коробочку і відкрив її, — каблучка завжди була з тобою, як символ моєї любові до тебе.
То був справді неймовірний успіх. Опинившись в оточенні співробітників та знайомих, я приймала від них вітання. Так, нам і цього разу вдалося втерти носа конкурентам, залишивши їх далеко позаду. І все це завдяки мені, як багато хто говорив. Втім, погодитися, що це тільки моя заслуга, я не могла, адже вважала, що заслуга, в першу чергу, належить всій компанії. А я хто? Звичайний собі дизайнер, нехай і талановитий, але все ж таки. Маленька піщинка, так би мовити.
- Дівчинко моя! Навіть уявити боюся, щоб ми без тебе робили. — промовила, міцно мене обійнявши Джоанна. Висока, струнка, з темно-каштановим, коротко підстриженим волоссям. Дивлячись на неї, на те, як вона зараз посміхається, навіть важко уявити, що її тут побоюються. Багато хто поза очі називає її стервом. Та я без всілякого перебільшення могла вважати їх з містером Стенлі своєю сім'єю. По-перше, через те, що вони виховали мене на рівні з Джеймсом та Крістін. І це не дивлячись на те, що мій покійний батько колись працював у їхньому будинку власним шофером Пітера Стенлі. Ну, а по-друге, так вже вийшло, що зовсім скоро я стану дружиною Джеймса.
- Ну, що ви, Джоанно, — зніяковіло відповіла я, — моєї заслуги тут зовсім мало.
- Ніколи не применшуй того, що належить тобі.
- Ірена, це було щось неймовірне! — поруч з нами опинилася Крістін, яка відразу ж кинулася мене обіймати та цілувати.
Дехто, хто не був близько знайомий із сім'єю Стенлі, вважали нас з Крістін рідними сестрами. Обидві блондинки, невисоко зросту та світлого кольору очима. От тільки у мене вони сіро-зелені, а у Крістін сіро-голубі.
- Тихіше! Не задави мою наречену, — промовив, опинившись поруч з нами Джеймс, — Я може, теж хочу обійняти її та поцілувати.
- Фі! Який же ти гидкий, Джеймсе.
- Сама така. Ірено, те, що ти створила цього разу, я навіть боюся назвати шедевром, бо воно вище за це.
- Джеймсе, але ж це не тільки моя заслуга, — промовила я, — а всієї нашої компанії.
- Господи, — вигукнула подруга, — ну як можна бути такою скромною! Та якби не твій талант, нашої компанії давно вже не було б.
- Крістін, я рада, що ти так думаєш, але завжди знайдеться хтось набагато талановитіший.
- Джеймс, ма, ну хоча б ви їй скажіть, — промовила Крістін поглянувши на Джоанну з братом.
- Я звісно можу сказати, — промовив Джеймс, — але ж ти не гірше за мене знаєш, наскільки Ірена вперта.
- Так, це її єдиний недолік, — підтвердила його слова Джоанна. — Гаразд, залишайтеся тут, а я піду до Пітера.
- Джеймсе, я так рада тебе бачити! — заверещала пишногруда блондинка, кинувшись на шию мого нареченого.
«Тільки її тут не вистачало», — промайнула в голові думка.
- Привіт, Бетті, — промовив тим часом Джеймс, злегка відсторонивши від себе дівчину.
- Тут так людно, що я ледь змогла тебе знайти. До речі, десь тут має бути й Макс. А! Ось де він! Гей! — вигукнула вона, махаючи при цьому руками.
Побачити тут Макса, який саме зараз пробирався до них крізь натовп, а тим більше його сестру, я очікувала менше за все.
- Ох, Крістін, чудова сукня! Вона так пасує до кольору твоїх очей.
- Дякую. Бетті, я вже почала хвилюватися, що ні тебе, ні Макса не буде.
- Ну, що ти! — махнула та рукою. — Ми з братом ні за яку ціну не пропустили б подібний захід.
- Вибач, але ми можемо поговорити? — запитала я, злегка доторкнувшись до руки Крістін. Так чи інакше, а з присутністю цих двох, а особливо Бетті, потрібно було розібратися.
- Так, звичайно, — відповіла мені Крістін, — Ми ненадовго, — попередила вона і ми пішли.
Знайшовши місце якомога далі від зайвих очей та вух, я прямо запитала:
- Що тут роблять ці двоє? Гаразд, як би мені не хотілося не бачити Макса, але він тут працює. А Бетті? Вона, як тут опинилася?
- Ірена, прошу тебе, тільки не гнівайся, — тут же кинулася виправдовуватися переді мною Крістін. — Знаю, ви сильно не переносите один одного. Особливо ти й Бетті. Але, постарайся зрозуміти мене правильно, адже вона також моя подруга.
- І це означає, що я маю терпіти їх з Максом присутність? Господи, Крістін, невже ти не бачиш, як вона дивиться на Джеймса?! А ця її витівка, щойно?
- Тобі нема чого переживати. Всі вже й так знають, що зовсім скоро ти вийдеш заміж за мого брата.
- Крістін, — промовила я, — тобі не гірше за мене відомо, що Бетті ніколи не була байдужою до Джеймса. А якщо говорити більш відверто, то її в першу чергу цікавлять гроші, якими володіє компанія ваших батьків.
- Ти говориш так тільки тому, що не знаєш їх настільки добре, як ми з братом, — відповіла подруга. — Але повір, Бетті та Макс зовсім не такі, як ти про них думаєш.
Звісно, я не очікувала від Крістін іншої реакції.
- Вибач, — відповіла я, — але думати якось інакше, а особливо про цих двох, я не можу. І не збираюсь. Можеш повертатися до них.
- А ти?
- Попрошу Леона відвезти мене додому. Щось голова почала боліти.
- Але багато хто прийшов сюди заради тебе. Невже ти так просто все кинеш?, — здивувалася Крістін.
- Не думаю, що моя присутність є тут бажаною.
- Якби я знала, що тебе настільки засмутить присутність Бетті, то не запрошувала б її. Подумай, якщо ти зараз поїдеш, тут же почнуться плітки. Ірено, — продовжила між тим Крістін, — ми знаємо один одного з дитинства. Ти виросла разом з нами. Але повторю ще раз, Бетті також моя подруга.
- Я розумію, Крістін. Але мені боляче дивитися на те, як вона кидається на шию Джеймсу, особливо в моїй присутності.
- Мій брат любить тільки тебе, а до Бетті він ставиться як до сестри. Не більше, — намагалася заспокоїти мене Крістін.
- Джеймс, можливо і відноситься до неї, як до сестри. Але вона зовсім інакше до нього ставиться. Я ж бачу.
- Що ж, я зрозуміла, вмовити тебе не вдасться, — промовила Крістін. — Але подумай хоча б про Джеймса. Думаєш, йому буде приємно від того, що ти ось так раптово підеш?
- Не знаю Крістін.
- Не знаєш? Може, ще скажеш, що ти не впевнена в тому, що ви кохаєте один одного?
Чесно кажучи, я й сама неодноразово ставила собі подібне питання. Чи справді ми з Джеймсом кохаємо один одного? А що, якщо це лише примарна ілюзія, що будь-якої миті може зруйнуватися? Так, я чудово розуміла, що йти саме зараз, надто егоїстично з мого боку. Але, між тим, терпіти присутність сімейства Форс також не хочеться.
- Повинен сказати міс Стоун, ваш талант вдосконалюється з кожним разом, — поряд зі мною пролунав приємний оксамитовий голос, володаря якого можна було впізнати навіть із заплющеними очима. — А вам, тільки недавно виповнилося двадцять три, якщо я не помиляюся.
- Так, містере Дерен, мені справді днями виповнилося двадцять три, — відповіла я.
- Що ж, у такому разі прийміть мої вітання.
- Дякую.
- Дуже дивно бачити вас тут одну.
- Дивно? Це чому ж? — запитала я, поглянувши на нього.
- Як я встиг побачити, ваш наречений доволі не погано проводить час у компанії інших людей, тоді, як повинен бути поруч з вами. Чи я не правий?
- Містер Дерен, ось що я вам скажу. Як і з ким Джеймс проводить час, вас абсолютно не повинно хвилювати.
- І все ж я б добре подумав на вашому місці. Тільки не треба поспішати з відповіддю.
Взявши в офіціанта з таці келих з шампанським та відсалютувавши мені ним, залишив мене одну.
- Не встиг нас Дерен поманити пальчиком, як ми вже готові бігти за ним на задніх лапках і виляти хвостиком, — роздався у мене за спиною глузливий голос.
- Помиляєшся Макс, ні за ким на задніх лапах, а тим більше виляючи хвостом, я не бігаю, — відповіла я, навіть не повернувшись у бік співрозмовника.
- Можливо, Джеймс і повірить в цю нісенітницю, але тільки не я, — відповів на мої слова Форс.
- Слухай, чому б тобі не піти до сестри й не дати мені спокій?
- Хм… Сподіваєшся, що я тебе послухаюсь? — схопивши несподівано мене за руку, Макс розгорнув обличчям до себе. — Навіть не віриться, що ти була колись гидким каченям.
- Якщо це все, що ти хотів мені сказати, то будь добрий, відпусти мою руку, — попросила я.
- А що, коли я цього не хочу?
Недовго думаючи, я зігнула ногу та заїхала йому прямісінько в пах.
- Сука, — прошипів він крізь зуби, зігнувшись навпіл, — я тобі це ще пригадаю.
Що він там ще говорив, я вже не чула, бо була досить-таки далеко. Знайшовши між тим Джеймса, Крістін, а також і Бетті, я вирішила відразу ж до них приєднатися.
- Вирішила побути трохи на вулиці, — відповіла я на питання Джеймса стосовно своєї відсутності.
- Ось бачиш, — звернулася до нього Бетті, — а ти переживав, що вона поїхала. Щось Макс кудись зник. Піду, пошукаю його.
Як тільки вона пішла, я полегшено зітхнула.
- Вибач, — промовив до мене Джеймс, — я не знав, що вона тут буде. Макс нічого не говорив.
- Зі мною все гаразд, як бачиш, — посміхнулася я, — Нічого страшного не сталося.
- Ти ж через Бетті пішла? Тільки не кажи, що це не так.
- Що ж, не брехатиму. Я і справді пішла через неї.
- Навіть не розумію, як вона могла тут опинитися. Запрошення, я їй точно не надсилав. Макс, сподіваюся, також, — говорячи це, Джеймс поглянув на сестру.
- Послухайте, я пропоную… випити по келиху шампанського, — поспішно промовила Крістін, помітивши офіціанта з тацею, який направлявся саме у нашу сторону.
- Ти будеш? — запитав у мене Джеймс.
- Дякую, але я не люблю. Ви ж знаєте.
- Що ж, якщо так, то я сама вип'ю, — промовила Крістін і, покликавши офіціанта, тут же взяла з таці келих зі шампанським.
- Знаєш, можливо, це не дуже слушний момент, — тим часом звернувся до мене Джеймс, — але я б хотів, щоб ця, — він дістав з кишені невелику оксамитову коробочку і відкрив її, — каблучка завжди була з тобою, як символ моєї любові до тебе.
То був справді неймовірний успіх. Опинившись в оточенні співробітників та знайомих, я приймала від них вітання. Так, нам і цього разу вдалося втерти носа конкурентам, залишивши їх далеко позаду. І все це завдяки мені, як багато хто говорив. Втім, погодитися, що це тільки моя заслуга, я не могла, адже вважала, що заслуга, в першу чергу, належить всій компанії. А я хто? Звичайний собі дизайнер, нехай і талановитий, але все ж таки. Маленька піщинка, так би мовити.
- Дівчинко моя! Навіть уявити боюся, щоб ми без тебе робили. — промовила, міцно мене обійнявши Джоанна. Висока, струнка, з темно-каштановим, коротко підстриженим волоссям. Дивлячись на неї, на те, як вона зараз посміхається, навіть важко уявити, що її тут побоюються. Багато хто поза очі називає її стервом. Та я без всілякого перебільшення могла вважати їх з містером Стенлі своєю сім'єю. По-перше, через те, що вони виховали мене на рівні з Джеймсом та Крістін. І це не дивлячись на те, що мій покійний батько колись працював у їхньому будинку власним шофером Пітера Стенлі. Ну, а по-друге, так вже вийшло, що зовсім скоро я стану дружиною Джеймса.
- Ну, що ви, Джоанно, — зніяковіло відповіла я, — моєї заслуги тут зовсім мало.
- Ніколи не применшуй того, що належить тобі.
- Ірена, це було щось неймовірне! — поруч з нами опинилася Крістін, яка відразу ж кинулася мене обіймати та цілувати.
Дехто, хто не був близько знайомий із сім'єю Стенлі, вважали нас з Крістін рідними сестрами. Обидві блондинки, невисоко зросту та світлого кольору очима. От тільки у мене вони сіро-зелені, а у Крістін сіро-голубі.
- Тихіше! Не задави мою наречену, — промовив, опинившись поруч з нами Джеймс, — Я може, теж хочу обійняти її та поцілувати.
- Фі! Який же ти гидкий, Джеймсе.
- Сама така. Ірено, те, що ти створила цього разу, я навіть боюся назвати шедевром, бо воно вище за це.
- Джеймсе, але ж це не тільки моя заслуга, — промовила я, — а всієї нашої компанії.
- Господи, — вигукнула подруга, — ну як можна бути такою скромною! Та якби не твій талант, нашої компанії давно вже не було б.
- Крістін, я рада, що ти так думаєш, але завжди знайдеться хтось набагато талановитіший.
- Джеймс, ма, ну хоча б ви їй скажіть, — промовила Крістін поглянувши на Джоанну з братом.
- Я звісно можу сказати, — промовив Джеймс, — але ж ти не гірше за мене знаєш, наскільки Ірена вперта.
- Так, це її єдиний недолік, — підтвердила його слова Джоанна. — Гаразд, залишайтеся тут, а я піду до Пітера.
- Джеймсе, я так рада тебе бачити! — заверещала пишногруда блондинка, кинувшись на шию мого нареченого.
«Тільки її тут не вистачало», — промайнула в голові думка.
- Привіт, Бетті, — промовив тим часом Джеймс, злегка відсторонивши від себе дівчину.
- Тут так людно, що я ледь змогла тебе знайти. До речі, десь тут має бути й Макс. А! Ось де він! Гей! — вигукнула вона, махаючи при цьому руками.
Побачити тут Макса, який саме зараз пробирався до них крізь натовп, а тим більше його сестру, я очікувала менше за все.
- Ох, Крістін, чудова сукня! Вона так пасує до кольору твоїх очей.
- Дякую. Бетті, я вже почала хвилюватися, що ні тебе, ні Макса не буде.
- Ну, що ти! — махнула та рукою. — Ми з братом ні за яку ціну не пропустили б подібний захід.
- Вибач, але ми можемо поговорити? — запитала я, злегка доторкнувшись до руки Крістін. Так чи інакше, а з присутністю цих двох, а особливо Бетті, потрібно було розібратися.
- Так, звичайно, — відповіла мені Крістін, — Ми ненадовго, — попередила вона і ми пішли.
Знайшовши місце якомога далі від зайвих очей та вух, я прямо запитала:
- Що тут роблять ці двоє? Гаразд, як би мені не хотілося не бачити Макса, але він тут працює. А Бетті? Вона, як тут опинилася?
- Ірена, прошу тебе, тільки не гнівайся, — тут же кинулася виправдовуватися переді мною Крістін. — Знаю, ви сильно не переносите один одного. Особливо ти й Бетті. Але, постарайся зрозуміти мене правильно, адже вона також моя подруга.
- І це означає, що я маю терпіти їх з Максом присутність? Господи, Крістін, невже ти не бачиш, як вона дивиться на Джеймса?! А ця її витівка, щойно?
- Тобі нема чого переживати. Всі вже й так знають, що зовсім скоро ти вийдеш заміж за мого брата.
- Крістін, — промовила я, — тобі не гірше за мене відомо, що Бетті ніколи не була байдужою до Джеймса. А якщо говорити більш відверто, то її в першу чергу цікавлять гроші, якими володіє компанія ваших батьків.
- Ти говориш так тільки тому, що не знаєш їх настільки добре, як ми з братом, — відповіла подруга. — Але повір, Бетті та Макс зовсім не такі, як ти про них думаєш.
Звісно, я не очікувала від Крістін іншої реакції.
- Вибач, — відповіла я, — але думати якось інакше, а особливо про цих двох, я не можу. І не збираюсь. Можеш повертатися до них.
- А ти?
- Попрошу Леона відвезти мене додому. Щось голова почала боліти.
- Але багато хто прийшов сюди заради тебе. Невже ти так просто все кинеш?, — здивувалася Крістін.
- Не думаю, що моя присутність є тут бажаною.
- Якби я знала, що тебе настільки засмутить присутність Бетті, то не запрошувала б її. Подумай, якщо ти зараз поїдеш, тут же почнуться плітки. Ірено, — продовжила між тим Крістін, — ми знаємо один одного з дитинства. Ти виросла разом з нами. Але повторю ще раз, Бетті також моя подруга.
- Я розумію, Крістін. Але мені боляче дивитися на те, як вона кидається на шию Джеймсу, особливо в моїй присутності.
- Мій брат любить тільки тебе, а до Бетті він ставиться як до сестри. Не більше, — намагалася заспокоїти мене Крістін.
- Джеймс, можливо і відноситься до неї, як до сестри. Але вона зовсім інакше до нього ставиться. Я ж бачу.
- Що ж, я зрозуміла, вмовити тебе не вдасться, — промовила Крістін. — Але подумай хоча б про Джеймса. Думаєш, йому буде приємно від того, що ти ось так раптово підеш?
- Не знаю Крістін.
- Не знаєш? Може, ще скажеш, що ти не впевнена в тому, що ви кохаєте один одного?
Чесно кажучи, я й сама неодноразово ставила собі подібне питання. Чи справді ми з Джеймсом кохаємо один одного? А що, якщо це лише примарна ілюзія, що будь-якої миті може зруйнуватися? Так, я чудово розуміла, що йти саме зараз, надто егоїстично з мого боку. Але, між тим, терпіти присутність сімейства Форс також не хочеться.
- Повинен сказати міс Стоун, ваш талант вдосконалюється з кожним разом, — поряд зі мною пролунав приємний оксамитовий голос, володаря якого можна було впізнати навіть із заплющеними очима. — А вам, тільки недавно виповнилося двадцять три, якщо я не помиляюся.
- Так, містере Дерен, мені справді днями виповнилося двадцять три, — відповіла я.
- Що ж, у такому разі прийміть мої вітання.
- Дякую.
- Дуже дивно бачити вас тут одну.
- Дивно? Це чому ж? — запитала я, поглянувши на нього.
- Як я встиг побачити, ваш наречений доволі не погано проводить час у компанії інших людей, тоді, як повинен бути поруч з вами. Чи я не правий?
- Містер Дерен, ось що я вам скажу. Як і з ким Джеймс проводить час, вас абсолютно не повинно хвилювати.
- І все ж я б добре подумав на вашому місці. Тільки не треба поспішати з відповіддю.
Взявши в офіціанта з таці келих з шампанським та відсалютувавши мені ним, залишив мене одну.
- Не встиг нас Дерен поманити пальчиком, як ми вже готові бігти за ним на задніх лапках і виляти хвостиком, — роздався у мене за спиною глузливий голос.
- Помиляєшся Макс, ні за ким на задніх лапах, а тим більше виляючи хвостом, я не бігаю, — відповіла я, навіть не повернувшись у бік співрозмовника.
- Можливо, Джеймс і повірить в цю нісенітницю, але тільки не я, — відповів на мої слова Форс.
- Слухай, чому б тобі не піти до сестри й не дати мені спокій?
- Хм… Сподіваєшся, що я тебе послухаюсь? — схопивши несподівано мене за руку, Макс розгорнув обличчям до себе. — Навіть не віриться, що ти була колись гидким каченям.
- Якщо це все, що ти хотів мені сказати, то будь добрий, відпусти мою руку, — попросила я.
- А що, коли я цього не хочу?
Недовго думаючи, я зігнула ногу та заїхала йому прямісінько в пах.
- Сука, — прошипів він крізь зуби, зігнувшись навпіл, — я тобі це ще пригадаю.
Що він там ще говорив, я вже не чула, бо була досить-таки далеко. Знайшовши між тим Джеймса, Крістін, а також і Бетті, я вирішила відразу ж до них приєднатися.
- Вирішила побути трохи на вулиці, — відповіла я на питання Джеймса стосовно своєї відсутності.
- Ось бачиш, — звернулася до нього Бетті, — а ти переживав, що вона поїхала. Щось Макс кудись зник. Піду, пошукаю його.
Як тільки вона пішла, я полегшено зітхнула.
- Вибач, — промовив до мене Джеймс, — я не знав, що вона тут буде. Макс нічого не говорив.
- Зі мною все гаразд, як бачиш, — посміхнулася я, — Нічого страшного не сталося.
- Ти ж через Бетті пішла? Тільки не кажи, що це не так.
- Що ж, не брехатиму. Я і справді пішла через неї.
- Навіть не розумію, як вона могла тут опинитися. Запрошення, я їй точно не надсилав. Макс, сподіваюся, також, — говорячи це, Джеймс поглянув на сестру.
- Послухайте, я пропоную… випити по келиху шампанського, — поспішно промовила Крістін, помітивши офіціанта з тацею, який направлявся саме у нашу сторону.
- Ти будеш? — запитав у мене Джеймс.
- Дякую, але я не люблю. Ви ж знаєте.
- Що ж, якщо так, то я сама вип'ю, — промовила Крістін і, покликавши офіціанта, тут же взяла з таці келих зі шампанським.
- Знаєш, можливо, це не дуже слушний момент, — тим часом звернувся до мене Джеймс, — але я б хотів, щоб ця, — він дістав з кишені невелику оксамитову коробочку і відкрив її, — каблучка завжди була з тобою, як символ моєї любові до тебе.
То був справді неймовірний успіх. Опинившись в оточенні співробітників та знайомих, я приймала від них вітання. Так, нам і цього разу вдалося втерти носа конкурентам, залишивши їх далеко позаду. І все це завдяки мені, як багато хто говорив. Втім, погодитися, що це тільки моя заслуга, я не могла, адже вважала, що заслуга, в першу чергу, належить всій компанії. А я хто? Звичайний собі дизайнер, нехай і талановитий, але все ж таки. Маленька піщинка, так би мовити.
- Дівчинко моя! Навіть уявити боюся, щоб ми без тебе робили. — промовила, міцно мене обійнявши Джоанна. Висока, струнка, з темно-каштановим, коротко підстриженим волоссям. Дивлячись на неї, на те, як вона зараз посміхається, навіть важко уявити, що її тут побоюються. Багато хто поза очі називає її стервом. Та я без всілякого перебільшення могла вважати їх з містером Стенлі своєю сім'єю. По-перше, через те, що вони виховали мене на рівні з Джеймсом та Крістін. І це не дивлячись на те, що мій покійний батько колись працював у їхньому будинку власним шофером Пітера Стенлі. Ну, а по-друге, так вже вийшло, що зовсім скоро я стану дружиною Джеймса.
- Ну, що ви, Джоанно, — зніяковіло відповіла я, — моєї заслуги тут зовсім мало.
- Ніколи не применшуй того, що належить тобі.
- Ірена, це було щось неймовірне! — поруч з нами опинилася Крістін, яка відразу ж кинулася мене обіймати та цілувати.
Дехто, хто не був близько знайомий із сім'єю Стенлі, вважали нас з Крістін рідними сестрами. Обидві блондинки, невисоко зросту та світлого кольору очима. От тільки у мене вони сіро-зелені, а у Крістін сіро-голубі.
- Тихіше! Не задави мою наречену, — промовив, опинившись поруч з нами Джеймс, — Я може, теж хочу обійняти її та поцілувати.
- Фі! Який же ти гидкий, Джеймсе.
- Сама така. Ірено, те, що ти створила цього разу, я навіть боюся назвати шедевром, бо воно вище за це.
- Джеймсе, але ж це не тільки моя заслуга, — промовила я, — а всієї нашої компанії.
- Господи, — вигукнула подруга, — ну як можна бути такою скромною! Та якби не твій талант, нашої компанії давно вже не було б.
- Крістін, я рада, що ти так думаєш, але завжди знайдеться хтось набагато талановитіший.
- Джеймс, ма, ну хоча б ви їй скажіть, — промовила Крістін поглянувши на Джоанну з братом.
- Я звісно можу сказати, — промовив Джеймс, — але ж ти не гірше за мене знаєш, наскільки Ірена вперта.
- Так, це її єдиний недолік, — підтвердила його слова Джоанна. — Гаразд, залишайтеся тут, а я піду до Пітера.
- Джеймсе, я так рада тебе бачити! — заверещала пишногруда блондинка, кинувшись на шию мого нареченого.
«Тільки її тут не вистачало», — промайнула в голові думка.
- Привіт, Бетті, — промовив тим часом Джеймс, злегка відсторонивши від себе дівчину.
- Тут так людно, що я ледь змогла тебе знайти. До речі, десь тут має бути й Макс. А! Ось де він! Гей! — вигукнула вона, махаючи при цьому руками.
Побачити тут Макса, який саме зараз пробирався до них крізь натовп, а тим більше його сестру, я очікувала менше за все.
- Ох, Крістін, чудова сукня! Вона так пасує до кольору твоїх очей.
- Дякую. Бетті, я вже почала хвилюватися, що ні тебе, ні Макса не буде.
- Ну, що ти! — махнула та рукою. — Ми з братом ні за яку ціну не пропустили б подібний захід.
- Вибач, але ми можемо поговорити? — запитала я, злегка доторкнувшись до руки Крістін. Так чи інакше, а з присутністю цих двох, а особливо Бетті, потрібно було розібратися.
- Так, звичайно, — відповіла мені Крістін, — Ми ненадовго, — попередила вона і ми пішли.
Знайшовши місце якомога далі від зайвих очей та вух, я прямо запитала:
- Що тут роблять ці двоє? Гаразд, як би мені не хотілося не бачити Макса, але він тут працює. А Бетті? Вона, як тут опинилася?
- Ірена, прошу тебе, тільки не гнівайся, — тут же кинулася виправдовуватися переді мною Крістін. — Знаю, ви сильно не переносите один одного. Особливо ти й Бетті. Але, постарайся зрозуміти мене правильно, адже вона також моя подруга.
- І це означає, що я маю терпіти їх з Максом присутність? Господи, Крістін, невже ти не бачиш, як вона дивиться на Джеймса?! А ця її витівка, щойно?
- Тобі нема чого переживати. Всі вже й так знають, що зовсім скоро ти вийдеш заміж за мого брата.
- Крістін, — промовила я, — тобі не гірше за мене відомо, що Бетті ніколи не була байдужою до Джеймса. А якщо говорити більш відверто, то її в першу чергу цікавлять гроші, якими володіє компанія ваших батьків.
- Ти говориш так тільки тому, що не знаєш їх настільки добре, як ми з братом, — відповіла подруга. — Але повір, Бетті та Макс зовсім не такі, як ти про них думаєш.
Звісно, я не очікувала від Крістін іншої реакції.
- Вибач, — відповіла я, — але думати якось інакше, а особливо про цих двох, я не можу. І не збираюсь. Можеш повертатися до них.
- А ти?
- Попрошу Леона відвезти мене додому. Щось голова почала боліти.
- Але багато хто прийшов сюди заради тебе. Невже ти так просто все кинеш?, — здивувалася Крістін.
- Не думаю, що моя присутність є тут бажаною.
- Якби я знала, що тебе настільки засмутить присутність Бетті, то не запрошувала б її. Подумай, якщо ти зараз поїдеш, тут же почнуться плітки. Ірено, — продовжила між тим Крістін, — ми знаємо один одного з дитинства. Ти виросла разом з нами. Але повторю ще раз, Бетті також моя подруга.
- Я розумію, Крістін. Але мені боляче дивитися на те, як вона кидається на шию Джеймсу, особливо в моїй присутності.
- Мій брат любить тільки тебе, а до Бетті він ставиться як до сестри. Не більше, — намагалася заспокоїти мене Крістін.
- Джеймс, можливо і відноситься до неї, як до сестри. Але вона зовсім інакше до нього ставиться. Я ж бачу.
- Що ж, я зрозуміла, вмовити тебе не вдасться, — промовила Крістін. — Але подумай хоча б про Джеймса. Думаєш, йому буде приємно від того, що ти ось так раптово підеш?
- Не знаю Крістін.
- Не знаєш? Може, ще скажеш, що ти не впевнена в тому, що ви кохаєте один одного?
Чесно кажучи, я й сама неодноразово ставила собі подібне питання. Чи справді ми з Джеймсом кохаємо один одного? А що, якщо це лише примарна ілюзія, що будь-якої миті може зруйнуватися? Так, я чудово розуміла, що йти саме зараз, надто егоїстично з мого боку. Але, між тим, терпіти присутність сімейства Форс також не хочеться.
- Повинен сказати міс Стоун, ваш талант вдосконалюється з кожним разом, — поряд зі мною пролунав приємний оксамитовий голос, володаря якого можна було впізнати навіть із заплющеними очима. — А вам, тільки недавно виповнилося двадцять три, якщо я не помиляюся.
- Так, містере Дерен, мені справді днями виповнилося двадцять три, — відповіла я.
- Що ж, у такому разі прийміть мої вітання.
- Дякую.
- Дуже дивно бачити вас тут одну.
- Дивно? Це чому ж? — запитала я, поглянувши на нього.
- Як я встиг побачити, ваш наречений доволі не погано проводить час у компанії інших людей, тоді, як повинен бути поруч з вами. Чи я не правий?
- Містер Дерен, ось що я вам скажу. Як і з ким Джеймс проводить час, вас абсолютно не повинно хвилювати.
- І все ж я б добре подумав на вашому місці. Тільки не треба поспішати з відповіддю.
Взявши в офіціанта з таці келих з шампанським та відсалютувавши мені ним, залишив мене одну.
- Не встиг нас Дерен поманити пальчиком, як ми вже готові бігти за ним на задніх лапках і виляти хвостиком, — роздався у мене за спиною глузливий голос.
- Помиляєшся Макс, ні за ким на задніх лапах, а тим більше виляючи хвостом, я не бігаю, — відповіла я, навіть не повернувшись у бік співрозмовника.
- Можливо, Джеймс і повірить в цю нісенітницю, але тільки не я, — відповів на мої слова Форс.
- Слухай, чому б тобі не піти до сестри й не дати мені спокій?
- Хм… Сподіваєшся, що я тебе послухаюсь? — схопивши несподівано мене за руку, Макс розгорнув обличчям до себе. — Навіть не віриться, що ти була колись гидким каченям.
- Якщо це все, що ти хотів мені сказати, то будь добрий, відпусти мою руку, — попросила я.
- А що, коли я цього не хочу?
Недовго думаючи, я зігнула ногу та заїхала йому прямісінько в пах.
- Сука, — прошипів він крізь зуби, зігнувшись навпіл, — я тобі це ще пригадаю.
Що він там ще говорив, я вже не чула, бо була досить-таки далеко. Знайшовши між тим Джеймса, Крістін, а також і Бетті, я вирішила відразу ж до них приєднатися.
- Вирішила побути трохи на вулиці, — відповіла я на питання Джеймса стосовно своєї відсутності.
- Ось бачиш, — звернулася до нього Бетті, — а ти переживав, що вона поїхала. Щось Макс кудись зник. Піду, пошукаю його.
Як тільки вона пішла, я полегшено зітхнула.
- Вибач, — промовив до мене Джеймс, — я не знав, що вона тут буде. Макс нічого не говорив.
- Зі мною все гаразд, як бачиш, — посміхнулася я, — Нічого страшного не сталося.
- Ти ж через Бетті пішла? Тільки не кажи, що це не так.
- Що ж, не брехатиму. Я і справді пішла через неї.
- Навіть не розумію, як вона могла тут опинитися. Запрошення, я їй точно не надсилав. Макс, сподіваюся, також, — говорячи це, Джеймс поглянув на сестру.
- Послухайте, я пропоную… випити по келиху шампанського, — поспішно промовила Крістін, помітивши офіціанта з тацею, який направлявся саме у нашу сторону.
- Ти будеш? — запитав у мене Джеймс.
- Дякую, але я не люблю. Ви ж знаєте.
- Що ж, якщо так, то я сама вип'ю, — промовила Крістін і, покликавши офіціанта, тут же взяла з таці келих зі шампанським.
- Знаєш, можливо, це не дуже слушний момент, — тим часом звернувся до мене Джеймс, — але я б хотів, щоб ця, — він дістав з кишені невелику оксамитову коробочку і відкрив її, — каблучка завжди була з тобою, як символ моєї любові до тебе.
То був справді неймовірний успіх. Опинившись в оточенні співробітників та знайомих, я приймала від них вітання. Так, нам і цього разу вдалося втерти носа конкурентам, залишивши їх далеко позаду. І все це завдяки мені, як багато хто говорив. Втім, погодитися, що це тільки моя заслуга, я не могла, адже вважала, що заслуга, в першу чергу, належить всій компанії. А я хто? Звичайний собі дизайнер, нехай і талановитий, але все ж таки. Маленька піщинка, так би мовити.
- Дівчинко моя! Навіть уявити боюся, щоб ми без тебе робили. — промовила, міцно мене обійнявши Джоанна. Висока, струнка, з темно-каштановим, коротко підстриженим волоссям. Дивлячись на неї, на те, як вона зараз посміхається, навіть важко уявити, що її тут побоюються. Багато хто поза очі називає її стервом. Та я без всілякого перебільшення могла вважати їх з містером Стенлі своєю сім'єю. По-перше, через те, що вони виховали мене на рівні з Джеймсом та Крістін. І це не дивлячись на те, що мій покійний батько колись працював у їхньому будинку власним шофером Пітера Стенлі. Ну, а по-друге, так вже вийшло, що зовсім скоро я стану дружиною Джеймса.
- Ну, що ви, Джоанно, — зніяковіло відповіла я, — моєї заслуги тут зовсім мало.
- Ніколи не применшуй того, що належить тобі.
- Ірена, це було щось неймовірне! — поруч з нами опинилася Крістін, яка відразу ж кинулася мене обіймати та цілувати.
Дехто, хто не був близько знайомий із сім'єю Стенлі, вважали нас з Крістін рідними сестрами. Обидві блондинки, невисоко зросту та світлого кольору очима. От тільки у мене вони сіро-зелені, а у Крістін сіро-голубі.
- Тихіше! Не задави мою наречену, — промовив, опинившись поруч з нами Джеймс, — Я може, теж хочу обійняти її та поцілувати.
- Фі! Який же ти гидкий, Джеймсе.
- Сама така. Ірено, те, що ти створила цього разу, я навіть боюся назвати шедевром, бо воно вище за це.
- Джеймсе, але ж це не тільки моя заслуга, — промовила я, — а всієї нашої компанії.
- Господи, — вигукнула подруга, — ну як можна бути такою скромною! Та якби не твій талант, нашої компанії давно вже не було б.
- Крістін, я рада, що ти так думаєш, але завжди знайдеться хтось набагато талановитіший.
- Джеймс, ма, ну хоча б ви їй скажіть, — промовила Крістін поглянувши на Джоанну з братом.
- Я звісно можу сказати, — промовив Джеймс, — але ж ти не гірше за мене знаєш, наскільки Ірена вперта.
- Так, це її єдиний недолік, — підтвердила його слова Джоанна. — Гаразд, залишайтеся тут, а я піду до Пітера.
- Джеймсе, я так рада тебе бачити! — заверещала пишногруда блондинка, кинувшись на шию мого нареченого.
«Тільки її тут не вистачало», — промайнула в голові думка.
- Привіт, Бетті, — промовив тим часом Джеймс, злегка відсторонивши від себе дівчину.
- Тут так людно, що я ледь змогла тебе знайти. До речі, десь тут має бути й Макс. А! Ось де він! Гей! — вигукнула вона, махаючи при цьому руками.
Побачити тут Макса, який саме зараз пробирався до них крізь натовп, а тим більше його сестру, я очікувала менше за все.
- Ох, Крістін, чудова сукня! Вона так пасує до кольору твоїх очей.
- Дякую. Бетті, я вже почала хвилюватися, що ні тебе, ні Макса не буде.
- Ну, що ти! — махнула та рукою. — Ми з братом ні за яку ціну не пропустили б подібний захід.
- Вибач, але ми можемо поговорити? — запитала я, злегка доторкнувшись до руки Крістін. Так чи інакше, а з присутністю цих двох, а особливо Бетті, потрібно було розібратися.
- Так, звичайно, — відповіла мені Крістін, — Ми ненадовго, — попередила вона і ми пішли.
Знайшовши місце якомога далі від зайвих очей та вух, я прямо запитала:
- Що тут роблять ці двоє? Гаразд, як би мені не хотілося не бачити Макса, але він тут працює. А Бетті? Вона, як тут опинилася?
- Ірена, прошу тебе, тільки не гнівайся, — тут же кинулася виправдовуватися переді мною Крістін. — Знаю, ви сильно не переносите один одного. Особливо ти й Бетті. Але, постарайся зрозуміти мене правильно, адже вона також моя подруга.
- І це означає, що я маю терпіти їх з Максом присутність? Господи, Крістін, невже ти не бачиш, як вона дивиться на Джеймса?! А ця її витівка, щойно?
- Тобі нема чого переживати. Всі вже й так знають, що зовсім скоро ти вийдеш заміж за мого брата.
- Крістін, — промовила я, — тобі не гірше за мене відомо, що Бетті ніколи не була байдужою до Джеймса. А якщо говорити більш відверто, то її в першу чергу цікавлять гроші, якими володіє компанія ваших батьків.
- Ти говориш так тільки тому, що не знаєш їх настільки добре, як ми з братом, — відповіла подруга. — Але повір, Бетті та Макс зовсім не такі, як ти про них думаєш.
Звісно, я не очікувала від Крістін іншої реакції.
- Вибач, — відповіла я, — але думати якось інакше, а особливо про цих двох, я не можу. І не збираюсь. Можеш повертатися до них.
- А ти?
- Попрошу Леона відвезти мене додому. Щось голова почала боліти.
- Але багато хто прийшов сюди заради тебе. Невже ти так просто все кинеш?, — здивувалася Крістін.
- Не думаю, що моя присутність є тут бажаною.
- Якби я знала, що тебе настільки засмутить присутність Бетті, то не запрошувала б її. Подумай, якщо ти зараз поїдеш, тут же почнуться плітки. Ірено, — продовжила між тим Крістін, — ми знаємо один одного з дитинства. Ти виросла разом з нами. Але повторю ще раз, Бетті також моя подруга.
- Я розумію, Крістін. Але мені боляче дивитися на те, як вона кидається на шию Джеймсу, особливо в моїй присутності.
- Мій брат любить тільки тебе, а до Бетті він ставиться як до сестри. Не більше, — намагалася заспокоїти мене Крістін.
- Джеймс, можливо і відноситься до неї, як до сестри. Але вона зовсім інакше до нього ставиться. Я ж бачу.
- Що ж, я зрозуміла, вмовити тебе не вдасться, — промовила Крістін. — Але подумай хоча б про Джеймса. Думаєш, йому буде приємно від того, що ти ось так раптово підеш?
- Не знаю Крістін.
- Не знаєш? Може, ще скажеш, що ти не впевнена в тому, що ви кохаєте один одного?
Чесно кажучи, я й сама неодноразово ставила собі подібне питання. Чи справді ми з Джеймсом кохаємо один одного? А що, якщо це лише примарна ілюзія, що будь-якої миті може зруйнуватися? Так, я чудово розуміла, що йти саме зараз, надто егоїстично з мого боку. Але, між тим, терпіти присутність сімейства Форс також не хочеться.
- Повинен сказати міс Стоун, ваш талант вдосконалюється з кожним разом, — поряд зі мною пролунав приємний оксамитовий голос, володаря якого можна було впізнати навіть із заплющеними очима. — А вам, тільки недавно виповнилося двадцять три, якщо я не помиляюся.
- Так, містере Дерен, мені справді днями виповнилося двадцять три, — відповіла я.
- Що ж, у такому разі прийміть мої вітання.
- Дякую.
- Дуже дивно бачити вас тут одну.
- Дивно? Це чому ж? — запитала я, поглянувши на нього.
- Як я встиг побачити, ваш наречений доволі не погано проводить час у компанії інших людей, тоді, як повинен бути поруч з вами. Чи я не правий?
- Містер Дерен, ось що я вам скажу. Як і з ким Джеймс проводить час, вас абсолютно не повинно хвилювати.
- І все ж я б добре подумав на вашому місці. Тільки не треба поспішати з відповіддю.
Взявши в офіціанта з таці келих з шампанським та відсалютувавши мені ним, залишив мене одну.
- Не встиг нас Дерен поманити пальчиком, як ми вже готові бігти за ним на задніх лапках і виляти хвостиком, — роздався у мене за спиною глузливий голос.
- Помиляєшся Макс, ні за ким на задніх лапах, а тим більше виляючи хвостом, я не бігаю, — відповіла я, навіть не повернувшись у бік співрозмовника.
- Можливо, Джеймс і повірить в цю нісенітницю, але тільки не я, — відповів на мої слова Форс.
- Слухай, чому б тобі не піти до сестри й не дати мені спокій?
- Хм… Сподіваєшся, що я тебе послухаюсь? — схопивши несподівано мене за руку, Макс розгорнув обличчям до себе. — Навіть не віриться, що ти була колись гидким каченям.
- Якщо це все, що ти хотів мені сказати, то будь добрий, відпусти мою руку, — попросила я.
- А що, коли я цього не хочу?
Недовго думаючи, я зігнула ногу та заїхала йому прямісінько в пах.
- Сука, — прошипів він крізь зуби, зігнувшись навпіл, — я тобі це ще пригадаю.
Що він там ще говорив, я вже не чула, бо була досить-таки далеко. Знайшовши між тим Джеймса, Крістін, а також і Бетті, я вирішила відразу ж до них приєднатися.
- Вирішила побути трохи на вулиці, — відповіла я на питання Джеймса стосовно своєї відсутності.
- Ось бачиш, — звернулася до нього Бетті, — а ти переживав, що вона поїхала. Щось Макс кудись зник. Піду, пошукаю його.
Як тільки вона пішла, я полегшено зітхнула.
- Вибач, — промовив до мене Джеймс, — я не знав, що вона тут буде. Макс нічого не говорив.
- Зі мною все гаразд, як бачиш, — посміхнулася я, — Нічого страшного не сталося.
- Ти ж через Бетті пішла? Тільки не кажи, що це не так.
- Що ж, не брехатиму. Я і справді пішла через неї.
- Навіть не розумію, як вона могла тут опинитися. Запрошення, я їй точно не надсилав. Макс, сподіваюся, також, — говорячи це, Джеймс поглянув на сестру.
- Послухайте, я пропоную… випити по келиху шампанського, — поспішно промовила Крістін, помітивши офіціанта з тацею, який направлявся саме у нашу сторону.
- Ти будеш? — запитав у мене Джеймс.
- Дякую, але я не люблю. Ви ж знаєте.
- Що ж, якщо так, то я сама вип'ю, — промовила Крістін і, покликавши офіціанта, тут же взяла з таці келих зі шампанським.
- Знаєш, можливо, це не дуже слушний момент, — тим часом звернувся до мене Джеймс, — але я б хотів, щоб ця, — він дістав з кишені невелику оксамитову коробочку і відкрив її, — каблучка завжди була з тобою, як символ моєї любові до тебе.
То був справді неймовірний успіх. Опинившись в оточенні співробітників та знайомих, я приймала від них вітання. Так, нам і цього разу вдалося втерти носа конкурентам, залишивши їх далеко позаду. І все це завдяки мені, як багато хто говорив. Втім, погодитися, що це тільки моя заслуга, я не могла, адже вважала, що заслуга, в першу чергу, належить всій компанії. А я хто? Звичайний собі дизайнер, нехай і талановитий, але все ж таки. Маленька піщинка, так би мовити.
- Дівчинко моя! Навіть уявити боюся, щоб ми без тебе робили. — промовила, міцно мене обійнявши Джоанна. Висока, струнка, з темно-каштановим, коротко підстриженим волоссям. Дивлячись на неї, на те, як вона зараз посміхається, навіть важко уявити, що її тут побоюються. Багато хто поза очі називає її стервом. Та я без всілякого перебільшення могла вважати їх з містером Стенлі своєю сім'єю. По-перше, через те, що вони виховали мене на рівні з Джеймсом та Крістін. І це не дивлячись на те, що мій покійний батько колись працював у їхньому будинку власним шофером Пітера Стенлі. Ну, а по-друге, так вже вийшло, що зовсім скоро я стану дружиною Джеймса.
- Ну, що ви, Джоанно, — зніяковіло відповіла я, — моєї заслуги тут зовсім мало.
- Ніколи не применшуй того, що належить тобі.
- Ірена, це було щось неймовірне! — поруч з нами опинилася Крістін, яка відразу ж кинулася мене обіймати та цілувати.
Дехто, хто не був близько знайомий із сім'єю Стенлі, вважали нас з Крістін рідними сестрами. Обидві блондинки, невисоко зросту та світлого кольору очима. От тільки у мене вони сіро-зелені, а у Крістін сіро-голубі.
- Тихіше! Не задави мою наречену, — промовив, опинившись поруч з нами Джеймс, — Я може, теж хочу обійняти її та поцілувати.
- Фі! Який же ти гидкий, Джеймсе.
- Сама така. Ірено, те, що ти створила цього разу, я навіть боюся назвати шедевром, бо воно вище за це.
- Джеймсе, але ж це не тільки моя заслуга, — промовила я, — а всієї нашої компанії.
- Господи, — вигукнула подруга, — ну як можна бути такою скромною! Та якби не твій талант, нашої компанії давно вже не було б.
- Крістін, я рада, що ти так думаєш, але завжди знайдеться хтось набагато талановитіший.
- Джеймс, ма, ну хоча б ви їй скажіть, — промовила Крістін поглянувши на Джоанну з братом.
- Я звісно можу сказати, — промовив Джеймс, — але ж ти не гірше за мене знаєш, наскільки Ірена вперта.
- Так, це її єдиний недолік, — підтвердила його слова Джоанна. — Гаразд, залишайтеся тут, а я піду до Пітера.
- Джеймсе, я так рада тебе бачити! — заверещала пишногруда блондинка, кинувшись на шию мого нареченого.
«Тільки її тут не вистачало», — промайнула в голові думка.
- Привіт, Бетті, — промовив тим часом Джеймс, злегка відсторонивши від себе дівчину.
- Тут так людно, що я ледь змогла тебе знайти. До речі, десь тут має бути й Макс. А! Ось де він! Гей! — вигукнула вона, махаючи при цьому руками.
Побачити тут Макса, який саме зараз пробирався до них крізь натовп, а тим більше його сестру, я очікувала менше за все.
- Ох, Крістін, чудова сукня! Вона так пасує до кольору твоїх очей.
- Дякую. Бетті, я вже почала хвилюватися, що ні тебе, ні Макса не буде.
- Ну, що ти! — махнула та рукою. — Ми з братом ні за яку ціну не пропустили б подібний захід.
- Вибач, але ми можемо поговорити? — запитала я, злегка доторкнувшись до руки Крістін. Так чи інакше, а з присутністю цих двох, а особливо Бетті, потрібно було розібратися.
- Так, звичайно, — відповіла мені Крістін, — Ми ненадовго, — попередила вона і ми пішли.
Знайшовши місце якомога далі від зайвих очей та вух, я прямо запитала:
- Що тут роблять ці двоє? Гаразд, як би мені не хотілося не бачити Макса, але він тут працює. А Бетті? Вона, як тут опинилася?
- Ірена, прошу тебе, тільки не гнівайся, — тут же кинулася виправдовуватися переді мною Крістін. — Знаю, ви сильно не переносите один одного. Особливо ти й Бетті. Але, постарайся зрозуміти мене правильно, адже вона також моя подруга.
- І це означає, що я маю терпіти їх з Максом присутність? Господи, Крістін, невже ти не бачиш, як вона дивиться на Джеймса?! А ця її витівка, щойно?
- Тобі нема чого переживати. Всі вже й так знають, що зовсім скоро ти вийдеш заміж за мого брата.
- Крістін, — промовила я, — тобі не гірше за мене відомо, що Бетті ніколи не була байдужою до Джеймса. А якщо говорити більш відверто, то її в першу чергу цікавлять гроші, якими володіє компанія ваших батьків.
- Ти говориш так тільки тому, що не знаєш їх настільки добре, як ми з братом, — відповіла подруга. — Але повір, Бетті та Макс зовсім не такі, як ти про них думаєш.
Звісно, я не очікувала від Крістін іншої реакції.
- Вибач, — відповіла я, — але думати якось інакше, а особливо про цих двох, я не можу. І не збираюсь. Можеш повертатися до них.
- А ти?
- Попрошу Леона відвезти мене додому. Щось голова почала боліти.
- Але багато хто прийшов сюди заради тебе. Невже ти так просто все кинеш?, — здивувалася Крістін.
- Не думаю, що моя присутність є тут бажаною.
- Якби я знала, що тебе настільки засмутить присутність Бетті, то не запрошувала б її. Подумай, якщо ти зараз поїдеш, тут же почнуться плітки. Ірено, — продовжила між тим Крістін, — ми знаємо один одного з дитинства. Ти виросла разом з нами. Але повторю ще раз, Бетті також моя подруга.
- Я розумію, Крістін. Але мені боляче дивитися на те, як вона кидається на шию Джеймсу, особливо в моїй присутності.
- Мій брат любить тільки тебе, а до Бетті він ставиться як до сестри. Не більше, — намагалася заспокоїти мене Крістін.
- Джеймс, можливо і відноситься до неї, як до сестри. Але вона зовсім інакше до нього ставиться. Я ж бачу.
- Що ж, я зрозуміла, вмовити тебе не вдасться, — промовила Крістін. — Але подумай хоча б про Джеймса. Думаєш, йому буде приємно від того, що ти ось так раптово підеш?
- Не знаю Крістін.
- Не знаєш? Може, ще скажеш, що ти не впевнена в тому, що ви кохаєте один одного?
Чесно кажучи, я й сама неодноразово ставила собі подібне питання. Чи справді ми з Джеймсом кохаємо один одного? А що, якщо це лише примарна ілюзія, що будь-якої миті може зруйнуватися? Так, я чудово розуміла, що йти саме зараз, надто егоїстично з мого боку. Але, між тим, терпіти присутність сімейства Форс також не хочеться.
