Раді Вас бачити!

Ільяс

Тиша в кабінеті за кілька годин стала надто щільною. Не заспокійливою — глухою. Наче повітря стало важчим.

Я відчинив вікно, впускаючи в простір прохолоду. Запалив цигарку, вдивляючись у білий, чистий сніг. Але всередині нічого не відпустило. Навпаки — стало ще відчутнішим.

Я намагаюся відмежуватись від емоцій хоч на мить. Та сірі очі, наповнені жахом і сльозами, не дають мені спокою.

Стратегічно — це вірний хід. Він допоможе мені у справі. Навчить Красуню бути зі мною відвертою. Стане одним із найжорсткіших уроків, наслідки якого вона відчує і не зможе проігнорувати.

Але зараз… Зараз мені хочеться кудись подітися, щоб хоча б на хвилину забути її очі. Той біль і відчай у них.

Вперше визнаю: вона мені не просто не байдужа. Я до неї прикипів.

Цей день мав стати відрадою, поки Макс складає план із Дмитром. Один день тиші, який міг належати нам. Але його знищили. І найбільше мене бісить, що вона досі здатна мовчати про важливе.

А тепер, коли між нами стоїть сам факт щура, не дратуватися просто неможливо.

Я сів у крісло, відкинувшись на спинку, злегка закинув голову і прикрив очі.

З появою Валерії моє життя перетворилося на гойдалки. Іноді це навіть захоплює — розганятися і жадібно хапати повітря. А іноді, що відбувається раптово і нервує — це падати й врізатися чолом об землю. Інакше не скажеш. Її мовчання щоразу приводить саме до цього.

Усе прокручувалося в голові: перша зустріч, перша розмова, перша ніч... Мій бездоганний, найніжніший план вербування, який перетворився на іронічний жарт, де вона тепер — моя дружина. І це призвело до того, що жінка розхитує мою гойдалку, керуючи мною, як хлопчиком.

Кожен її погляд. Кожне слово. Інтонація. Порух руки по моїх грудях, довірливі обійми… Усе в один момент стало настільки складним і незручним, що я й сам втратив орієнтири в наших ролях. І чи це гра насправді?

Я різко видихнув крізь ніс і провів рукою по обличчю.

Ні.

Які б вона зараз не робила хибні кроки… дороги назад вже немає. Треба закінчити із Заходом усі справи, а тоді вже дивитися, що чекає на нас далі. Та чи дійсно я готовий дати їй вибір?

Мені не подобається це відчуття. Не злість — із нею я вмію працювати, пригнічувати. Не образа — вона мене не цікавить. А контроль. Саме той, що вислизає. Мене вже по-справжньому лютить, що вона грає не на моєму полі. Або ж просто забуває правила гри і вперто лупцює у мої ворота. 

Двері в кабінет різко розчинилися. Макс насунувся, як грозова хмара — похмурий, сердитий, із явним обуренням. Двері за ним грюкнули від протягу, який холодно ковзнув по моїх плечах.

Довго ж він добирався…

— Ти що робиш? — він уперся долонями в стіл. — Поки я планую найскладнішу операцію за останні кілька років, ти одним дзвінком усе скасовуєш! — вичавлює крізь зуби.

Я даю йому виговоритися, не втручаючись.

— А тепер ще й беззахисну жінку запроторив до підвалу! Хане, ти при собі?!

— Ця беззахисна, Максе, вбила людину в моєму маєтку. Ти знаєш правила. Я не виношу вироків без вагомих причин, — відповідаю стримано, відходжу ближче до вікна і струшую попіл назовні.

— Та всім легше дихати стало, коли цей п’яничка нарешті здох! І не кажи, що жодного разу не чув їхніх сварок. Катерина його всією душею ненавидить. Вони навіть не живуть разом! А ця курва влаштувала істерику, піднявши галас, — Макс так заводиться, що б’є долонею по столу.

Знаю. Я прекрасно це знаю, друже.

— Є правила, які в цьому домі непорушні. Це стосується навіть моєї дружини, — додаю з холодом. — Яка не лише вбиває під моїм дахом, а й покриває західних щурів.

Очі Макса розширюються.

— Хтось із них до нас підібрався? — тихіше перепитує він.

— Хтось — уже в будинку. У психоз моєї дружини я не вірю. Вони точно знали, куди тиснути. А Валерія повелася, як мале дівча, — знизую плечима, демонструючи відстороненість.

Це, як і очікувалося, його зачіпає.

Макс на мить замовкає, намагаючись мене зрозуміти.

— І що тепер? — тихо питає, напружено дивлячись на мене.

— Як і завжди — я дістануся до правди. І до інформації. Особливо мене цікавить Захід. Мирон відмовився співпрацювати на моїх умовах — отже, я заберу його маршрути силою. А вона дасть мені все, що знає. Навіть якщо після цього здохне. Валерія вже не вийде з мого підвалу. І точно не помре легко, якщо не заговорить.

Макс давиться повітрям, ошелешено дивлячись на мене. Мої слова — занадто різкі, навіть для мене. Він звужує очі, відчуваючи підступ. Тихо пирхає, хитаючи головою.

Дивиться уважніше. Чекає.

Я ледь помітно усміхаюся і підзиваю його до себе, зігнувши пальці.

Макс підходить повільно, напружено. Я обережно, намагаючись не видати зайвого звуку, відкриваю шухляду. Ледь схиляю голову, киваю всередину.

Він присідає. Майже одразу помічає слабке червоне мерехтіння — ледь вловиме, але добре сховане. Настільки, що я і сам помітив його тільки цього ранку завдяки звичайному збігу обствин. 

— Е-е… — розгублено видихає Макс.

Я кидаю на нього суворий, попереджувальний погляд. Якщо він зараз налажає — уся ця вистава розсиплеться. Він примружує одне око. Наче, зрозумів.

— Не думав, що твій довгоочікуваний шлюб виявиться коротшим за медовий місяць, — театрально зітхає. 

Так і напрошується отримати по потилиці! 

— Але… Валерія не дурна. До того ж у нас є такий самий важіль, як і в Заходу. За брата вона не лише здасть Мирона, а й душу продасть. Тільки давай обережно, га? Якщо вона тобі не потрібна — я не проти перехопити естафету.

Я звужую очі. Це ще що за витівки?

— Перехопиш. Якщо я не замурую її в труну, — відповідаю жорсткіше. — А я це зроблю, якщо вона виявиться звичайним пішаком. Хоча… з її стилем гри вона за ці роки могла дізнатися чимало цікавого. Мирон хотів на мене компромат, підсунув кішку в мішку, забувши, що ця хвостата не така вже проста.

— Можемо підготувати сироватку. Розробки Дока, які показали результат. Це займе трохи часу, але під психотропами вона почне говорити. 

Я... завмер. Намагаюся скласти у голові відповідь, але тільки брови від подиву піднімаються вище.

— Пам’ятаєш Марченка? Експеримент тоді був вдалий. Заговорив і навіть злив план захоплення району. Треба підключити Психа — нехай проаналізує її поведінку і витягне потрібне.

Я ледь стримую короткий смішок — надто вже переграє. До того ж так гарно складає все на ходу, формуючи факти, що звучить досить переконливо. Для ідіота, який думав, що я не перевіряю свій кабінет на наявність прослушок. 

З моїми ворогами це приходиться робити регулярно. 

— Ти не ображайся, але таку кицю з чарівним личком краще вберегти. Мізки трохи попливуть — зате стане слухнянішою. Контрольованою.

Я лише хитаю головою, дивуючись його фантазії.

— Гаразд. Виклич на вечір... А зараз давай перепочинемо. У мене вже голова тріщить від цього Заходу і від жінки, яка стільки часу колупала мені мізки.

Макс обережно засуває шухляду й підводиться. Я йду за ним.

— То ти справді не проти, якщо я заберу твою Красуню собі?

Його наполегливість, навіть награна, відчутно починає дратувати. Вже починаю підозрювати, що він навмисно тягне мене за вуса, щоб розлютити. 

— Подивимось, — кажу тихіше. 

Я зачиняю двері кабінету, у якому так вчасно виявилася прослушка. Було б краще, якби я знайшов її раніше, але і зараз це можна використати не менш вигідно. Особливо, що мені на руку — Валерія нічого не запідозрила, як і Макс напочатку. 

— Ходімо на свіже повітря, — пропонує Макс, ведучи мене до нашого місця, де завжди стоїть одна з заглушок.