Раді Вас бачити!

Горислава, щойно за нею зачинилися двері покоїв, не витримала - ноги підігнулися, і вона безсило осіла на підлогу. Її плечі здригалися, але сліз не було. Вона трималася з останніх сил, мов скеля, яку ось-ось змиє хвиля. Максим стояв поруч, блідий і мовчазний, із зціпленими кулаками. Його тіло було напружене, як струна, а погляд - застиглий і лютуючий.

Те, що вони побачили... Воно ніколи не повинно було статися.

- Велика Трійце! - вигукнула Дарина, вбігши до кімнати. Побачивши, в якому стані дівчина, вона одразу кинулася до неї. - Що з вами сталося? Ви ніби щойно з пекла!

- Так воно і є, - глухо озвався Максим, навіть не глянувши на служницю. Його голос був хрипкий, немов прорізаний пилкою. - Ми звідти і повернулися.

- Гориславо... що він каже? - Дарина з жахом подивилася на бліде, як полотно, обличчя дівчини.

Максим мовчки підійшов до столу. Його рука потягнулася до невеликої пляшечки, яку Дарина зберігала для особливих випадків - заспокійлива настоянка з буркуну, валеріани та ще чогось, про що вона воліла не розповідати. Наливши трохи в порцелянову філіжанку, він передав її дівчині.

- Випий. Це допомагає... кажуть.

Горислава слухняно взяла напій. Її пальці тремтіли, проте вона не пролила жодної краплі. Гіркий аромат обпалив ніздрі, але вона ковтнула. За мить її погляд трохи прояснився, щоки злегка порожевіли. Проте руки все ще тремтіли, і вона, мов дитина, пригорнулася до Дарини, шукаючи в ній захисту від усього жаху світу.

Дарина мовчки обійняла її, пальцями розчісуючи руде волосся, що важко спадало з тендітних плечей дівчини.

- Це було... жахливо... -- ледь чутно прошепотіла Горислава, наче боялася, що слова знову змусять її побачити все заново. - Вони катували його. Як звірі. Як нелюди...

- Вони... кого? - голос Дарини зірвався. Вона подивилася на Максима, і її очі блиснули гнівом. - Що ви зробили?

Максим не одразу відповів. Він знову потягнувся до пляшки, цього разу пив просто з горла. Рідина пекла, мов вогонь, але йому було байдуже. Його очі залишалися сухими, але всередині все палахкотіло. Його трусило, і це не була втома.

- Вони... - він важко вдихнув, намагаючись зібрати себе докупи. - Вони тримали його головою в бочці з водою. Доти, доки він не переставав дихати... а потім знову. І знову...

- Боги... - Дарина схопилася за серце. - І ви... стояли там?О Велика Трійця! Невже вони примусили молоду дівчину дивитися на голого чоловіка! - Обуренно вигукнула вона.

- То був не чоловік, а хлопець. - заперечила Горислава і одним ковтком вискшила філіжанку.

Її очі набули характерного блиску.

- Це ще краще!- Сплеснула руками жінка. - Як ви могли на те дивитися? Вам потрібно було відвернутися.

- Дивно, що вас обурює те, що вона дивилася на голого хлопця, а не те, що з ним зробили. - пробурчав Максим і знову приклався до до пляшки.

Дарина вирвала пляшку з його рук.

- Досить хлопче, а не то сп'янієш, і будеш як кривий Мирон валятися в багнюці біля поросячого базару.

- Там був і мій друг...мій найкращий друг... І його також катували. Я бачив опіки і рани на його тілі.

Максим у відчаї вдарив кулаком по столі.

- І ти гадаєш, що якщо нап'єшся то зможеш врятувати його?

- Ми зобов'язанні щось зробити. - Підтримала хлопця Горислава. - Якщо ми не втрутимося мій дядько скоріш за все вб'є їх, або ж замучить тортурами. Той хлопець... Він був ледь живий.

Дівчина промокнула сльози вишитою хустинкою

- І, що ж ви можете зробити? - Дарина з жалем дивилася на свою господиню.

- Необхідно зустрітися з Іллею. Він знає як заощадити нашій біді.

- Ви зовсім з глузду з'їхали. - Жінка докірливо похитала головою. - Люди говорять, що він чаклун і п'є кров молодих дівчат щоб залишатися вічно юним, а потім зваблює їх і лишає цноти.

- Знаю я, хто розпускає ці нісенітниці, - сухо мовила Горислава. - Пані Всеслава. І не таємниця, що вона сама намагалася його звабити. Вигада́ла хворобу, і гайда в його крамницю. А коли він їй відмовив, от тоді й почалася ця тарабарщина про кров і незайманих дівчат.

Дарина здригнулася так, ніби почула щось значно гірше за катування. Очі її округлилися, щоки налилися фарбою сорому.

- Велика Трійця! І звідки у вас такі... знання?! - вона судомно припала до пляшки, яку раніше вихопила в Максима.

- Пташка нацвірінькала, - байдуже відповіла принцеса, вередливо копнувши ногою край килима. - Отже, сьогодні вночі ми відвідаємо ювеліра.

- Ювеліра? - перепитав Максим, не встигаючи за перебігом подій.

- Так. Ілля володіє ювелірною майстернею.

- Якщо ви підете до того чоловіка - я все розповім вашому дядькові, - з викликом кинула Дарина.

- От і добре, - знизала плечима Горислава. - Тільки пам'ятай: як розкажеш -на тій дибі висітиму вже я. Майже гола... чоловіки дивитимуться... і...

- Робіть, що хочете! - відмахнулася служниця, проте її погляд був сповнений такого осуду, що здавалось, сама Трійця дивиться з небес. - Та потім не кажіть, що я вас не попереджала.

Горислава лише посміхнулася.

- Знайди нам чоловічу одіж. Ми підемо цієї ж ночі.

- Нікуди я не йду, - буркнула Дарина, йдучи до скрині з речами.

- Я тебе й не прошу. Я піду з Максимом.

Дарина театрально зітхнула й вийшла, врешті грюкнувши дверима.

- Хто такий цей Ілля? - поцікавився Максим, коли в кімнаті знову запала тиша.

- Ніхто не знає напевно. Одні кажуть - чаклун, інші - що він один із Первородних... або й взагалі хтось із Великої Трійці.

Горислава мрійливо посміхнулася, і Максим мимоволі подумав, що вона б, мабуть, не надто пручалась, якби той чаклун вирішив її звабити.

Максим не міг - та й не хотів - чекати ночі, щоби відвідати якогось там Іллю. Кожна хвилина віддаляла його друга від життя. Він досі бачив перед очима те, з яким звірячим задоволенням катували того хлопця. Їхні обличчя світилися від насолоди, коли той корчився у муках. І хто дасть йому гарантію, що після того, як вони з Гориславою вийшли з підземелля, ті кати не взялися за Дениса?

Замість того, щоб сидіти біля принцеси і слухати бурчання Дарини про мораль, Максим переодягнувся. У службовому приміщенні він знайшов скриню зі столовим сріблом і старим одягом слуги. У цьому простому вбранні він почувався значно вільніше, а головне - непомітніше.

Тихо, крадькома, хлопець рушив у напрямку підземель. Він не мав жодного уявлення, де саме знаходиться королівська в'язниця, але вирішив довіритись випадку. І випадок, як на диво, привів його... до винного складу.

Приміщення було напівтемне, прохолодне і наповнене різким запахом сірки та дубових бочок. Максим обережно просувався між рядами винних резервуарів, коли зненацька:

- Ось ти де!

Він здригнувся й різко обернувся. Перед ним стояв хлопець, років на два молодший, одягнутий у таку ж саму слугинську одіж. В руках він тримав кухоль, наповнений вином.

- Тебе вже всі обшукалися, - промовив той з явним роздратуванням.

- Мене?.. - Максим щиро здивувався.

- Ти ж Давид? Отож бо! - Хлопець сунув йому кухоль до рук. - Тримай і мерщій неси до королівських покоїв. Якщо примусиш Його Величність чекати - Бурий тебе відшмагає.

- А де... де ті покої? - обережно перепитав Максим.

Палац був для нього чужим лабіринтом, і він навряд чи знайшов би навіть кухню, не те що королівські палати.

- О Велика Трійця!.. -- Хлопець закотив очі. - Точно, ти ж новенький. Добре, ходімо, але швидко. В мене ще справ по горло.

Максиму не залишалось нічого іншого, як скоритися. Вони поспіхом піднялися кам'яними сходами на другий поверх східного крила палацу. Йшли довгим коридором, стіни якого були всуціль завішані родинними портретами. Сотні очей, застиглих у фарбі, спостерігали за кожним їхнім кроком.

Раптом Максим зупинився. Один із портретів привернув його увагу - на ньому був юнак із рудим волоссям і блакитними очима. Обличчя в нього було благородне, але знайоме до болю. Це був той самий хлопець, якого сьогодні катували. З тією лише різницею, що тут він був у багатому вбранні, з гордо піднятою головою, а на його скронях - корона.

- Хто це? - тихо спитав Максим.

- Король Маркорад. Покійний брат нашого короля, - кинув хлопець через плеч

е. - Ходімо, бо ще й нас обох відшмагають.

Максим мовчки рушив далі, хоча думки його зосталися біля того портрета.