Раді Вас бачити!

Хлопець і дівчина переступили поріг корчми, і одразу стали об'єктом зацікавлення для небагатьох відвідувачів, що мовчки пили своє пиво. У закладі панувала дивна, напружена тиша, незвична для подібних місць. Ні п'яного реготу, ні гучних розмов, лише тьмяне світло каганців, запах дешевого тютюну й гіркий дим від люльок, що розвішувався у повітрі, наче павутиння.

Молоді люди несміливо рушили до вільного столика, а таких тут було вдосталь. Чоловіки проводили їх поглядами, пильними й мовчазними, немов оцінювали здобич. Потім знову втупилися у свої кухлі.

Один лише не відвів очей.

У кутку, майже зливаючись із тінню, сидів кремезний чоловік у темному каптурі. Пес. Так його називали, і не без причини. Пес не закохався в руду красуню з першого погляду. Насправді йому більше до вподоби були хлопці, хоча про те, щоб зазіхнути на її супутника - мови бути не могло. Надто ризиковано. Хлопець хоч і здавався безпорадним, проте під плащем уважно приховував меч, і Пес знав, як виглядає справжня загроза.

А от дівчина... Вона могла стати для нього шансом. Живий товар із гір швидко розійшовся, а гроші давно осіли в кишенях корчмаря. Якщо пощастить, ця вечірня пригода може стати вигідною. Він знову зиркнув на руду. Суто для оцінки.

Вона помітила. Щось прошепотіла своєму супутникові, кивнувши в його бік. Її очі на мить зустрілися з його, і Пес здригнувся. В глибоких, крижаних зіницях палав хижий вогник. Він різко опустив погляд. Щось у цій парі було... не так. І це "не так" бентежило.

Хлопець судячи з простого, але добротного одяг міг бути кимось заможним, можливо, навіть шляхтичем. А дівчина... Її вбрання з дешевої тканини, надто відверте, як для селянки, й надто вільне, як для пані. Містянка, що потрапила в тенета гарного обличчя? Якщо це так, хлопець незабаром її покине, щойно отримає бажане. І навряд чи шукатиме її, якщо вона зникне.

У Пса зародився план.

- Той тип у кутку... - тихо прошепотів Темпсі, нахиляючись до Яромира. - Дивиться на мене, ніби з'їсти хоче.

Яромир лукаво посміхнувся й зробив ковток пива.

- Ти дуже приваблива дівчина, - з притиском вимовив він, не відводячи погляду. - Справжня красуня. І він - не єдиний, хто поклав на тебе око.

- Замовкни, - просичав Темпсі й зло вп'явся зубами в шмат сухого хліба. - Це ти мав переодягнутись, а не я. От тоді й посміялися б від душі.

- Це тебе, а не мене розшукують королівські вартові, - спокійно нагадав Яромир.

Темпсі знітився, опустив очі й мимоволі поглянув на свої руки - порізані, понівечені тортурами. Пальці тремтіли.

- Тобі треба поїсти.

- Не хочу.

Темпсі відсунув кухоль. Ковток пива не приніс полегшення - лише ще більше загострив відчуття тривоги. Він кинув погляд у бік чоловіка в каптурі. Той удавав, що зайнятий їжею, та очі не раз ковзали в їхній бік - занадто довго, занадто оцінююче. Коли їхні погляди зустрілися, чоловік нахабно підморгнув і посміхнувся. Темпсі стиснувся. Щось у тому типі було огидно знайомим - хиже, як у павука, що терпляче чекає на здобич.

Він схопив Яромира за руку.

- Пішли звідси. Мені це місце не до вподоби.

Яромир не сперечався. Вони швидко підвелися, розрахувалися і попрямували до дверей.

Та вийти їм не судилося.

Щойно вони наблизилися до виходу, двері з гуркотом розчахнулися, і в корчму увійшли солдати. Пильні, озброєні, з обличчями тих, хто вже звик шукати - і знаходити. Їхні очі ковзали по відвідувачах, ковтаючи кожну деталь.

Погляд одного з вартових зупинився на Темпсі. Хлопець, збліднувши, зробив крок назад, намагаючись сховатися в напівтемряві.

Яромир миттєво зреагував - схопив його за плечі і м'яко, але рішуче посадив на лаву.

- Що ж ти, крихітко, знітилась? - гучно промовив він і, не гаючи ні секунди, нахилився й припав до його вуст у поцілунку. Гарячому, демонстративному.

Темпсі аж здригнувся, але втримався, зрозумівши намір друга.

Солдати зупинилися. Один з них навіть підійшов ближче, розглядаючи пару з неприхованим задоволенням.

- Рано для таких утіх, чи не так? - глузливо кинув він, поклавши важку руку на плече Яромира.

Той мимоволі здригнувся, а Темпсі швидко натягнув каптур на обличчя, намагаючись сховати риси.

Солдат по-своєму витлумачив цю реакцію. Посміхнувся. Протягнув руку й грубо схопив Темпсі за підборіддя, змусивши підняти голову.

- Повія, так? Торгуєш тілом?

Обличчя Темпсі зайняв рум'янець. Очі - додолу.

- Так, пане, - поспішно озвався Яромир. - Я заплатив цій дівці за дві години втіхи. І не маю бажання витрачати цей час на балачки.

- Мудро, - схвалив солдат, розглядаючи Темпсі. - Хоча дивно... Я знаю всіх дівок у цьому місті. А тебе бачу вперше. Ти новенька?

Темпсі ледь помітно кивнув.

- А хто твій господар, лялечко? На кого працюєш?

Рука солдата повільно ковзнула по волоссю, потім по щоці - саме туди, куди, за словами Яромира, завжди лізуть чоловіки. Темпсі здригнувся і злякано відсахнувся.

Його серце гупало в грудях як молот. Ще трохи - і той полізе під плащ, і тоді все буде втрачено. Меч, обличчя, голос - усе видасть його.

Солдат посміхнувся задоволено. Він вирішив, що дівка просто сором'язлива.

- Щось ти надто сором'язлива, як для своєї професії, - солдат говорив м'яко, навіть поблажливо, але в його голосі вже зринала загроза. - І, підозрюю, працюєш ти без дозволу пані Таргани, га? Вирішила трохи підзаробити на жіночі дрібнички?

Він знову нахилився ближче, вдихаючи аромат з її волосся, торкнувся пальцями її вуст.

- Знаєш, якщо про це дізнається пані Таргана, то тобі непереливки. В кращому разі вона змусить тебе працювати за кусень запліснявілого хліба та кварту тухлої води. Але я - добрий чоловік. У мене є... пропозиція.

Його пальці лишили легкий слід на обличчі Темпсі. Той ледве стримався, щоб не вдарити. Кров шуміла в скронях.

- Через годинку моє чергування закінчується. Чекатиму тебе на розі, біля крамниці бондаря. Якщо не прийдеш - я тебе сам знайду. І тоді, повір, все буде не так приємно. Ти мене зрозуміла?

Останні слова прозвучали тихо, але з отруйною чіткістю, як кинджал, що ковзає по горлу. Темпсі кивнув. Неохоче, майже нечутно.

- Вона що, німа? - запитав солдат, поглядаючи на Яромира з легкою підозрою.

Яромир знизує плечима:

- Можливо, й так. Та, по-моєму, краще, коли жінка використовує свій язик для насолоди, а не для пліток. А в цьому вона майстриня.

Солдат засміявся, важко, з хрипотою.

- О, бачу, ти даремно часу не гаяв. Молодець.

- Зачекайте годину - самі переконаєтесь, мій пане. - Яромир вклонився, з ідеальною сумішшю зухвалості й покірності. Солдатові це явно припало до смаку.

---

Пес спостерігав за сценою від свого столу, не відводячи очей. Схоже, солдат закохався в руду. І Пес навіть занепокоївся, що вартовий може забрати її просто зараз - тоді з плану нічого не вийде. Та, на щастя, той лише домовився про зустріч, а сама дівчина - здається - не надто раділа цьому "запрошенню".

- На що витріщаєшся? - спитав Красунчик, повертаючись із-за кутка, де "ходив до вітру".

- Подивись на ту руду. Як тобі вона?

- Вродлива. Але ж не сама. А це - проблеми.

- Та він заплатив їй за дві години. Так я почув. Вона сама по собі, не під чиїм дахом. За неї багато не дадуть, але хоч щось.

Красунчик кивнув, задумливо глянувши на дівчину. Його очі примружились.

- Щось у ній не те..

Пес лише криво посміхнувся.

- Не хвилюйся, я знаю, що роблю. Усе буде тихо. І швидко.

- І як ти збираєшся її викрасти? Вона не схожа на легку здобич, - недовірливо буркнув Красунчик, уважно спостерігаючи за рудою дівчиною.

- У мене ще трохи лишилося сонного порошку. - Пес хитро посміхнувся. - Дочекаємося слушного моменту. Очікуй біля конюшні й тримай коня напоготові. Ця лялечка сьогодні наша.

З цими словами він підвівся й похитуючись рушив до служниці, що розносила напої. Його руки були важкі, рухи незграбні, як у п'яного, - ідеальна маска. Кілька монет непомітно опинилися в руці дівчини, разом із шепотом:

- У келих тієї рудої... Ти знаєш, що треба зробити.

Служниця кивнула й непомітно зникла серед столів.

---

Темпсі зітхнув із полегшенням, щойно за солдатами зачинилися двері корчми. Вони пішли. Він швидко витер губи, все ще відчуваючи на них чужі пальці, і раптово здригнувся від огиди. Це могло здатися смішним, якби не було таким страшним. Той солдат... він дивився на нього з підозрою, із жадобою, з якоюсь тривожною впізнаваністю. Він знав - Яромир не перебільшував. Королівські вояки справді полюють саме на нього.

Минуло багато років із дня його загибелі, але брат не забув. І тепер, коли він знову з'явився, король не зупиниться. Він уб'є його ще раз. А, можливо, вигадає щось гірше.

Темпсі одним ковтком осушив келих. Напій був теплим і важким. Він жестом наказав служниці принести ще. Пиво злегка притупило страх, розмило межі реальності.

Коли він підвівся з-за столу, ноги зробилися ватяними. Світ хитався.

- Ти впевнений, що з тобою все гаразд? - стурбовано спитав Яромир, підводячись слідом.

- Так... усе добре... - ледве ворухнув язиком Темпсі. Він намагався стояти рівно, але тіло не слухалося.

- Ти п'яний?

Темпсі посміхнувся криво, змучено.

- Просто... потрібно на повітря...

Він вийшов на вулицю, хитаючись, як лялька з розхитаними шарнірами. Свіже повітря вдарило в обличчя, та не полегшило стану. Навпаки - реальність попливла остаточно. Щось було не так. Два келихи - і такий ефект? Неможливо...

Він похитнувся, втрачаючи рівновагу, і його підхопили за плечі. Той самий чоловік із каптуром. Той, що кидав на нього дивні погляди ще в корчмі.

- Може, я можу тобі допомогти, лялечко? - промовив той, дихнувши смородом перегару та часнику.

- Ні... дякую... я... впораюся, - промимрив Темпсі, спробував відштовхнути його, але сили зрадили. Руки - як глина, ноги - камінь.

- А я так не думаю... - проспівав незнайомець і витягнув з-за пояса мотузку.

Темпсі спробував вирватися, але його тіло більше не належало йому. Його спокійно, майже з ніжністю, зв'язали.

- Не хвилюйся, лялечко... Я подбаю про тебе, - прошепотів Пес, накидаючи мішок на голову Темпсі.

Світ потонув у темряві.

- Важка, хоча на вигляд худюща, - пробурмотів Красунчик, коли Пес перекинув безтям

не тіло хлопця через спину коня.

- Не розкисай. Поїхали.

Двоє вершників зникли в нічних нетрях міста, залишивши по собі лише тінь і шепіт, який ніхто не почув.