Спочатку:
На сторінку книги
Завдяки невисокому зросту й тендітній статурі, Темпсі непомітно прошмигнув між наглядачами, які не зводили очей із чорного стовпа диму, що підіймався на сході. Проте один з болотників таки помітив його - грубо схопив за волосся.
- Куди зібрався?
- Що сталося? - запитав Темпсі, задихаючись.
- У старій шахті пожежа. Дивись, як димить, - відказав за наглядача один із в'язнів - чоловік із розсіченим обличчям, кивнувши в бік заграви.
Темпсі прислухався. У тому глухому гуркоті, зітканому з тріску і реву полум'я, йому здалося, що він чує крики. Відчайдушне благання про допомогу.
- Хухляк! - вигукнув він, здригнувшись, і кинувся до наглядачів.
- Чого тобі?
- Там Хухляк! - Темпсі тремтячою рукою вказав на густу хмару диму.
Реакції не було. Лише презирливе пирхання та знизування плечима.
- І навіщо? - з подивом озвався болотник із виступаючими зубами.
- Що? Він же згорить!
- Та й що?
Їм було байдуже. А от не Темпсі. Хухляк був огидною істотою, так, він намагався його вбити - але... він знав його. Знав ще до того, як Темпсі став тим, ким є зараз.
«Я не завжди був таким», - пригадалися йому слова Хухляка.
Це і було головною причиною - він не міг дозволити йому просто згоріти.
- Ви не можете залишити його там помирати! - закричав він, майже зриваючись.
Болотник презирливо посміхнувся, а потім різко штовхнув Темпсі в груди. Той не втримався і впав. У повітрі просвистів батіг. Він ледь встиг захистити обличчя руками - тонкі зап'ястя одразу прорізала кровава смуга.
- Ще мені бракло, щоб якийсь виродок указував, що мені робити!
Інший - лісовик із гілками осики, що стирчали з потилиці, схопив хлопця за комір і потягнув до решти наглядачів, які спостерігали за пожежою.
- Дивіться, що я приволік...
Він кинув Темпсі на землю.
- Дуже хоче приєднатися до свого дружка.
- А що? Ідея непогана, - огидно посміхнувся товстий болотник із трьома підборіддями. - Ну що, виродку? Ще хочеш рятувати ту потвору?
Темпсі, спираючись на тремтячі руки, підвівся й поглянув їм у вічі з викликом.
- Так! Я мушу спробувати. Прошу вас - благаю.
Їх розсмішила його рішучість. Один із болотників уже підняв батіг, але лісовик зупинив його.
- Нехай іде.
- Ще чого? - огризнувся той.
- Та пусти, - лісовик скривився. - Все одно згорить.
Він дістав ключ і простягнув його Темпсі.
- Давай. Якщо хочеш встигнути - поспішай.
Хлопець недовірливо подивився на ключ, але мовчки взяв його.
- Дякую, - прошепотів і зірвався з місця, побігши до шахти, звідки чувся несамовитий репіт Хухляка.
- А якщо втече? - занепокоєно озвався болотник.
- Та куди він дінеться. Все одно згине, - відмахнувся лісовик.
Та Темпсі вже нічого не чув. Він біг.
Прикривши обличчя рукавом, він стрибнув крізь язики полум'я, що вирували при вході до шахти. Гаряче повітря вдарило в груди, змусивши його закашлятись.
- Хухляк! - гукнув він, пробираючись далі, в клубах їдкого диму.
У відповідь долинув плач - далекий, розпачливий. Темпсі прислухався. Звук лунав з лівого коридору. Не вагаючись, він подався туди.
У задушливому напівмороку, освітленому блиском полум'я, він побачив Хухляка - той, ридаючи, смикав ланцюг, яким був прикутий за ногу.
- Хухляк! - вигукнув Темпсі й кинувся до нього...
Темпсі схопив напівпритомного Хухляка за плечі і потряс.
- Бачиш? - прохрипів він, вказуючи в бік стіни. - Там, у щілині! Дим тягне туди - значить, є вихід!
Хухляк щось нерозбірливо забелькотів, але хлопець не звертав уваги. Він підвівся на коліна й поповз уперед, пробиваючись крізь гарячий, липкий туман, що обпік горло та очі. Полум'я вже було зовсім близько - воно хижо лизало стіни, сипало іскрами з-під стелі, наче живе створіння, що поглинало все на своєму шляху.
- Повзи! - гаркнув він на Хухляка. - Інакше згориш тут як щур!
Сам він уже наполовину втиснувся у вузький отвір. Каміння дряпало плечі, але Темпсі вперто просувався вперед, немов народжувався вдруге - крізь камінь, дим і смерть. Позаду чулося хрипке хлипання - Хухляк усе ж таки поповз за ним, спонуканий страхом, а можливо - й крихтою довіри.
Здавалося, що ця шахта не матиме ні кінця, ні краю. Темпсі остаточно вибився з сил - кожен наступний рух давався йому з неймовірним зусиллям. Лише Хухляк, який ожив, відчувши близькість волі, змушував його повзти далі. У його очах палала жага помсти, що гнала вперед і його самого, і Темпсі.
Свіжий вітерець торкнувся опаленого обличчя, принісши запах хвої. Рятівний вихід був зовсім поруч.
- Нарешті! - зрадів Темпсі і пришвидшив рух. Попереду вже виднілися темні крони дерев, що затуляли зоряне небо. Ще трохи - і він, вирвавшись із полону вузької шахти, скотився по схилу вниз і з плюскотом впав у прохолодну воду.
Хухляк впав слідом, придавивши його своїм худим тілом, і тут же підвівся на ноги.
- Скоріше! - вигукнув він і, не роздумуючи, схопив Темпсі за руку.
- Зачекай... Мені потрібно перепочити... - важко зітхнув Темпсі і заплющив очі. Прохолодна вода омивала його понівечене тіло, даруючи короткий спокій.
Та Хухляк, здавалося, не збирався зупинятися.
- Ні... не можна... - швидко зашепотів він, тягнучи хлопця в зарості осоки. - Не можна відпочивати. Не зараз. Це надто небезпечно. Ти хочеш назад? Хочеш здохнути в кайданах?
- Добре... - вкрай неохоче пробурмотів Темпсі. - Ідемо.
Світло. Десь там, попереду, у темній шахті блиснуло світло - бліде, як примарне сяйво місяця крізь туман. Темпсі рвонувся до нього з останніх сил, вирвався з тісної пастки й опинився на схилі, що вів до рідкого, зарослого очеретом болота. Повітря тут було вогке, прохолодне й живе. Він жадібно вдихнув на повні груди.
Хухляк виліз за ним слідом і звалився поруч, неприродно вигнувшись, з обличчям, залитим слізьми, потом і сажею. Темпсі глянув на нього і раптом відчув, як щось усередині нього зрушилось - не жаль, не співчуття, а щось глибше. Може, спогад. Може, відлуння іншого життя.
- Ти... - прохрипів Хухляк, дивлячись на нього, наче бачив уперше. - Ти... все ж таки... прийшов.
Темпсі нічого не відповів. Лише відвернувся, дивлячись на далекі вогняні язики, що здіймалися над шахтою, пожираючи старе, забуте зло. Він урятував того, хто колись був його ворогом. Але ким він стане те
пер?
Його очі блищали не від сліз - від рішучості. І попереду було ще багато вогню, який потрібно буде пройти.
