Спочатку:
На сторінку книги
Джульєтта, як завжди, знайшла капелюшки і почала їх приміряти. Шелла терпляче стояла поруч, вважаючи, що капелюшки не найгірше захоплення для дівчини. Он Ольда через два прилавки вибирає собі ніж. Одного їй мабуть мало. Причому вибирає з таким виглядом, що продавець, який спочатку намагався чи її обдурити, чи дати тямущу пораду, зараз намагався триматися в тіні і не потрапляти їй на очі.
Тею покупки не цікавили, і вона читала, спершись спиною на чиюсь бочку. Її навіть не гнали, може розуміли, що марно, чи вирішили, що симпатична дівчина приверне до цієї бочки увагу покупців. Дівчину ж бочка чимось привабила. Може, вона взагалі якось особливо на них впливає. Ага, бочка-артефакт, причому приворотної дії.
Шелла тихенько хмикнула, підтвердила, що капелюшок, обтягнутий фарбованою в зелений колір лляною тканиною, дуже Джульєтті йде, і заслужила вдячну посмішку продавщиці.
Ольда все ще вибирала ніж, голосно щось критикуючи, забрати її звідти, напевно, буде складніше, ніж Джульєтту від капелюшків, а залишати одину не хотілося. Не те щоб Шелла побоювалася, що Ольду хтось образить, швидше навпаки, але пішли ж разом, солодощі збиралися їсти, сидячи на килимі біля воза, на якому огрядна жінка готувала напій на дванадцяти травах. Отже, треба почекати, інакше буде не так весело, Шелла була в цьому впевнена.
— Ва-а-а-а… кого я бачу, наша дикунка повернулась!
Шелла на цей вигук не звернула уваги і дуже здивувалася, коли її схопили за руку і смикнули до себе.
— Гей, дивіться, що за чудесну пташку я спіймав! — життєрадісно і нетверезо загорлав здоровенний парубок, вбраний на честь свята в дорогий, вишитий матінкою плащ. Не за погодою, звичайно, зате яка краса.
Парубок здався Шеллі знайомим, але якби з-за воза, навантаженого дерев'яними відрами з медом, не з'явилися світловолосий коротун, зі зламаним і криво зросшимся носом, і рябий, але високий і плечистий хлопець, вона б так і не зрозуміла, хто це. А ось згадати імена, навіть впізнавання не допомогло. Встигла викинути їх із голови, і імена колишніх однокласників сплуталися та перемішалися. Нема для чого таке пам'ятати.
— Відпусти, — похмуро сказала Шелла, усвідомлюючи, що настрій їй таки зіпсували і тепер навіть солодощі навряд чи його покращать. Хто ж знав, що ці погано виховані батьками дітки теж на ярмарок припруться? З іншого боку, а які ще тут розваги? Хіба що в шинку побитися і чергове дівчисько в кут загнати.
— Корчить з себе, — протягнув парубок. — Доїхала до столиці, чи тебе прийняли у веселий будинок десь ближче? Даси адресу?
Сила забурчала і заворушилася, вимагаючи від Шелли бити не шкодуючи, так, щоб цього разу переломами ця трійця не відбулася. Кінчики пальців почало поколювати, і стримуватися було дуже складно, особливо через те, що не хотілося стримуватися. Просто і псувати день дівчатам теж не хотілося.
— Курочка, — не менш нетверезо сказав кривоносий, підійшовши до парубка і Шелли. — А вирядилася… багато платять, мабуть. А робила з себе…
— Шелла, що відбувається?
Джульєтта підійшла нечутно. Вона тримала перед собою куплений капелюшок і дивилася на хлопців, як на дохлих павуків. Здавалося, ось-ось завищить і почне жбурлятися вогнем.
— Ще одна! — зрадів кривоносий і потяг до Джульєтти руку.
Шелла навіть очі заплющила, якщо подруга зараз спалахне, пожежа буде знатною.
— Прибрав свою руку! — залізним тоном наказала Ольда.
Шелла розплющила очі і побачила, що кривоносий здивовано вилупився на ніж, що упирається йому в живіт. Джульєтта якимось дивом стрималася і лише погрожує вогнем у долоні рябому. А третій дивиться на це в німому подиві.
— Маги ми, — з крижаним спокоєм сказала Шелла. — Отже, йшли б ви звідси, доки дітородні органи не відвалилися.
— Відьма? — чомусь здивувався третій.
— А ти думав, чим я вас тоді вдарила? — теж здивувалася Шелла, хоча розмовляти з ними не збиралася. Занадто багато честі.
— Амулетом, — зізнався парубок і нарешті відпустив її руку. А потім ще й обтер свою гидливо об штани.
Шелла зробила те саме. Подихала, намагаючись заспокоїтися і тільки хотіла запропонувати дівчатам йти далі, як з-за воза з медом у відрах з'явився Яс. Він здивовано подивився на Ольду з ножем, потім на Джульєтту і, прийнявши якесь тільки йому відоме рішення, схопив одне з відер. Здер хустку, що прикривала мед, і надів відро на голову рябому. Після чого закричав:
— Наших б'ють!
— А хто платитиме?! — не менш голосно заволав господар меду і кинувся рятувати свій товар, а заразом і рябого, що намагався зняти з голови відро.
— Це все вона! Приворожила! Усіх приворожила! — підключився до криків третій, показуючи пальцем на Шеллу.
— Та замовчи ти! — вимагала Ольда.
Люди, які до цього спокійно ходили між рядами, зупинялися, а потім йшли на галас, дивитися, що там сталося. Господар меду голосив над зіпсованим товаром і вимагав, щоб рябий за нього заплатив. Вимагати щось від Яса він чомусь не наважився. Яс же вручив Джульєтті кошик, схрестив на грудях руки і стояв з виглядом адмірала, чия армада мала ось-ось вирушити шукати невідомі землі.
— Приворожила! — продовжував надриватися третій.
Через віз із медом перестрибнула дівчина-перевертень, спритно просочилася між людьми і насамперед вдарила рябого під дих. Він засипів і ліг біля ніг господаря меду.
— Кого б'ють?! — гаркнула Ратая.
— На дівчат напали, — велично відповів Яс.
— Ах, напали, — якось надто сильно вразилася новиною дівчина-перевертень і тихенько загарчала.
Коняка, що стояла поруч із возом і меланхолійно щось жувала, насторожила вуха, завмерла статуєю, а потім, усвідомивши, що ж вона почула, тоненько заіржала і рвонула в просвіт між наметами з кухонним приладдям. Намети задзвеніли вмістом, але встояли, зате за ними хтось явно не встиг забратися з кінського шляху, і волати стали вже там.
— Приворожила! — з ентузіазмом підтримав крик третій і нарешті зрозумів, що від злісної відьми краще відійти. Коротун зі зламаним носом спробував наслідувати приклад коня і втекти по його шляху, але звідти з'явився мужик, що поплескував по долоні великим ополоником, і хлопець заметався, як моль, вигнана з шафи.
Рябий дивно хихотів і облизував забруднену медом долоню.
Натовп шепотів і будував припущення. Розходитися ніхто не збирався, мабуть, розраховували на продовження вистави. Але Льєна та Малака люди пропустили.
— Що трапилося? — спитав Льєн.
— На нас напали, — життєрадісно похвалилася Джульєтта, яка, певне, згадала сюжет чергового роману.
— Ах, напали, — повторив слова дівчини-перевертня Малак і недобро примружився.
Янір з'явився якраз вчасно, щоб Джульєтта змогла кинутися йому на груди і фальшиво заплакати, стверджуючи, що смертельно злякалася. На неї здивовано дивилися всі присутні, навіть хихикаючий рябий, але чомусь ніхто не став втручатися і розповідати, як трепетна дівчина лякала нападаючих вогнем. Льєн тихо хмикнув і обірвав черговий крик третього, врізавши йому по фізіономії.
А ось Роан із Йядою, Хене верхи на кайгарі та охоронці з сокирами з'явилися практично одночасно. І Шелла зрозуміла, що про солодощі можна забути. Охоронці, може, всіх би й відпустили, обмежившись потиличниками та обіцянкою дещо відрубати нетверезій трійці. Хене взагалі обмежився б питаннями. А Роан виховуватиме.
На жаль, Шелла помилилася. На місце подій прийшов ще й мужик, якому вони віддали темного мага, і вирішив взяти все в свої руки.
Кімната, в якій велося провадження, була великою і світлою, але все одно не розрахованою на той натовп, який у неї набився. Третій, кривоносий і рябий боязко стояли під стіною і сумно дивилися на родичів, які були в перших рядах глядачів. Роан та Йяда сиділи за столом з двох боків від похмурого і, схоже, взагалі безіменного мужика із суддівськими повноваженнями. Навіщо вони йому знадобилися, маги й самі не знали, можливо для більшого представництва. Все, що хотів їм сказати, мужик уже сказав віч-на-віч, попутно захопившись красою Йяди і запевнивши Роана, що запам'ятав його.
Маги-недоучки стояли біля протилежної від трійці стіни і тихо перемовлялися. А Хене, як ні в чому не бувало, сидів на кайгарі поруч із ними і роздавав усім усмішки.
Біля дверей і вікон, як заведено, стояли воїни з мечами, на випадок, якщо хтось захоче втекти, у чому навіть самі воїни дуже сумнівалися.
— Спершу я вислухаю обидві сторони, — похмуро сказав чоловік. — Хто почне?
Обидві сторони переглянулися, а потім сміливо зробила крок уперед Джульєтта.
— Вони на нас напали! — дзвінко сказала вона і обдарувала тих, хто нападав повним обуренням поглядом.
— Докладніше, — сказав мужик.
— Я капелюшок купувала, Ольда ніж, Шелла та Тея просто стояли. І тут прийшли ці і почали кричати на весь ярмарок, що Шелла втекла від них у веселий будинок!
Повідомивши про це, Джульєтта почервоніла і гордо задерла носа.
Шелла зітхнула і відійшла від стіни.
— Це мої колишні однокласники, — сказала тихо. — Вони на мене напали в школі, я відбивалася, не зуміла стримати дар і поламала їм руки-ноги. Навіть думала, що когось убила, але обійшлося. Після цього я вирушила вступати до Школи Стихій.
— Спонтанне відкриття дару? — уточнив мужик.
— Ні, просто мені не було в кого вчитися, у нас магічних шкіл немає. Довелося вчитися писати, читати.
— Зрозуміло. Пам'ятаю цей випадок. Шукачі талановиту дівчинку прозявили, і дитині довелося самій діставатися школи. На ярмарку ви зустріли колишніх однокласників та…
— І вони повелися так само, як і тоді, коли я їх покалічила, — сказала Шелла. — І Джульєтту налякали.
— Зрозуміло, — сказав чоловік. — Так, ви поки що повертайтеся на місце, а ви розкажіть свою версію.
І він уважно подивився на нападників.
Ті зам'ялися, а потім виштовхали вперед третього.
— Вона нас приворожила! — гаркнув він і спробував повернутись до стіни.
— Докладніше, — сказав мужик.
— Ну, як відьмам належить. Красу навела, прийшла та приворожила.
— Які дурниці, — сумно промовила Йяда. — У цьому можна звинуватити будь-яку більш-менш симпатичну дівчину. А привороти складна справа та заборонена.
— То вона вміє! — впевнено сказав парубок.
Льєн голосно хмикнув.
— Значить, ви звинувачуєте дівчину у привороті? — похмуро уточнив чоловік.
— Так, — уперто сказав парубок і урочисто посміхнувся, мабуть уявивши, що цієї миті перетворився з нападника на постраждалого.
— Чудово, — зрадів чоловік і недобре посміхнувся. — Звинувачення тяжке. Перш ніж таке висувати, потрібно перевіритись у мага. Сподіваюся, що ви це зробили.
— Та де ми тут магів візьмемо? — обурився хтось із натовпу.
— Це так, — підтвердив Яс. — Де ви їх візьмете, якщо вони втікають від вас до столиці?
— Будь-який вільний може перевірити, — порадував парубка чоловік.— Та й зняти приворот зможе. Також, знаєте, приворот і без мага дуже помітна штука. Приворожені, далеко від того, хто їх приворожив, довго не живуть. Вони практично перестають їсти, починають марити, божеволіти, а потім, найчастіше, вішаються, рідше тихо в'януть. Дівчина, як мені відомо, живе в столиці не перший рік. А ви щось не схожі на повішеного чи померлого від голоду та туги.
Льєн знову хмикнув.
— Ну, вона по-особливому приворожила, — невпевнено сказав парубок, який сяяв здоров'ям і життєлюбністю.
— У нього мізки через приворот усохли, — підказав Яс. — За виразом обличчя видно.
Серед глядачів почулися смішки, а мужик грюкнув долонею по столу і встав.
— Так, — сказав ще похмуріше, ніж спочатку. — Мені набридла ця нісенітниця. Так що, зробимо все простіше. Мої колеги мають камінь правди, вони за його допомогою темного мага допитували. Ось і про привороти всі охочі розкажуть мені, поклавши на нього долоню, а також про напад, про повтікавших від перевертня коней і зіпсований мед. І брехати мені ніхто не стане. Тому, хто спробує, буде дуже боляче.
Льєн хмикнув ще раз, а глядачі зашепотілися.
Камінь відправлені за ним воїни принесли швидко. Встановили його на тринозі перед столом, за яким сидів чоловік разом з Йядою та Роаном і покликали добровольця.
— Давайте я! – радісно запропонував свою кандидатуру Яс. — Ніколи такої штуки не бачив і не чіпав.
Чоловік милостиво махнув рукою.
Яс облапав камінь з усіх боків, навіть підняв його і подивився, як він виглядає знизу, і розповідати став тільки після нагадування, що його не для вивчення зацікавленими студентами принесли.
— Значить так, — сказав Яс, поклавши долоню на сірий і непримітний на вигляд камінь. — Іду я ярмарком і чую, Ольда на когось кричить. А вона дівка смілива, просто так не кричатиме. От я й подумав, що вона відрізає вуха кишеньковому злодію, який намагався її пограбувати або чимось не менш цікавим займається. А там віз стояв і медом пах просто по-звірячому, і оси над ним літали. Я навіть подумав, що Ольду оса вкусила, ось вона й лається. Тому вийшов спокійно, а там три амбали дівчат оточили. Ну я й подумав, що непогано б на них ос нацькувати. Взяв відро й надів на голову найближчому. Я за цей мед заплачу, слово честі. У мене ще є гроші.
— Вільний, — сказав чоловік. — Хто наступний?
До каменя підійшла Шелла. Спокійно сказала, що нікого не приворожувала, та й узагалі з дванадцяти років тікала і ховалася від хлопців, які вважали, що її, дикунку та сироту, можна безкарно образити.
— Зрозуміло, — сказав мужик і перевів погляд на трійцю хлопців. — Тепер ви. Спробуєте довести, що вірили у версію з приворотом чи не ризикнете?
Вони не ризикнули.
Чоловік розродився довгою лекцією про те, що магів, та й дівчат взагалі, ображати не можна, і пообіцяв, що незабаром до колишньої школи Шелли приїде комісія. Заодно з'ясує, чому навчання дітей степовиків за стільки років так і не почалося, і чи правда, що дітей самі батьки не хочуть у ту школу відпускати.
Льєн знову хмикнув, за що був названий нахабою.
Після Льєна нахабою був названий Роан і відправлений до столиці разом із табором. Причому негайно. Чоловік навіть вирішив коней виділити, щоб маги швидше доїхали до гір і менше турбували місцеве населення. На що місцеве населення, яке прагнуло розваг, протестуюче загуло, але його бажання не було враховано.
— А як ви їх покараєте? — спитала допитлива Джульєтта.
— Заняття знайду, — похмуро пообіцяв чоловік. — Таке, щоб після нього сил ні на що інше не вистачало. Та хоч би канал від Бістрянки до Малого Озера копати у мене будуть. Протоку нову зроблять, а то стара зовсім на болото перетворилася, озеро міліє, риба дохне.
— Як цікаво, — сказав Хене. — Якщо будуть копати втрьох, то років за п'ять упораються.
— Я ще приворожених знайду, — похмуро пообіцяв мужик і ляснув долонею по столу. — Як вони мені набридли. У них темні маги під носом бігають, а вони, в яке село не приїду, гарних жінок до мене тягають. І всі, як одна, лише приворотами і живуть.
