Спочатку:
На сторінку книги
Лі. Наступ
Ступаючи твердо і весь час дивлячись собі під ноги, ви можете наступити на хвіст тигра. Продовжуйте йти, як ні в чому не бувало, поки звір не прокинеться. Той же, хто йде спотикаючись і озираючись довкола, може надовго остовпіти від страху і потрапити в лапи кровожерливого звіра. Цю гексаграму дуже часто порівнюють з камінням, яким переходять бурхливий потік. Варто на одному каменю зісковзнути, і мандрівник, втрачаючи рівновагу, падає у вируючу воду. Отже, будьте міцні!
(Книга змін)
Звіт про подію Роан та Йяда складали разом. Його треба було написати так, щоб відреагували негайно і не просто приїхав перевіряючий, а ще й захисні амулети привіз для студентів, а особливо зілляварів, що блукають по окрузі. І, можливо, вони перестаралися. Бо ближче до обіду наступного дня табір заполонили маги, шамани та військові у важких обладунках.
Керував усім цим натовпом неприємний дядько. Спочатку він намагався пред'явити викладачам претензії про те, що вони недодивились за підопічними. Йяда не знайшла, що на це відповісти, а Роан спокійно знизав плечима і сказав, що за дітьми з навколишніх сіл наглядати не повинен. І взагалі, дуже здивований, що ці діти не знають, що чорна трава небезпечна. Так що, невідомо, чим би все закінчилося, якби хлопчик не вирішив похвалитися знахідкою перед Джульєттою, яка йому сподобалася.
Неприємний дядько, котрий так і не представився, промимрив собі під ніс щось загадкове, пообіцяв у когось запитати, чому місцеві жителі не знають, як виглядають паростки пітьми, після чого більше до викладачів не чіплявся. Натомість він вирішив розпитати свідків, які мало не постраждали.
Локан дивився на дядька, як на двоголове козеня, через слово вибачався, клявся більше ніколи такого не робити і скаржився на те, що матір його вб'є. Про те, що він знайшов траву лише тому, що намагався зловити ящірку, яка грілася на камені, нещасний чоловік дізнався не скоро.
Джульєтта, на відміну від Локана, більше мовчала, кліпала очима і таємниче посміхалася. Грізного чоловіка це явно нервувало. Потім він взагалі запідозрив, що дівчина або в шоці, або в просто дурна, і почав ставити запитання дуже простими словами.
Джульєтта замислилася. Ненадовго. А потім поставила своє запитання:
— А як відчувається темрява, що впливає на дар?
Після цього чоловік надовго замовк, а потім взагалі дівчину відпустив, мабуть вирішивши, що раз вона ставить такі питання, то нічого не відчула.
З Ясом, який встиг відсвяткувати чудовий порятунок і тому був дуже хоробрим, у бідного дізнавача зав'язалася дискусія на тему: чи можна вважати паросток темряви стихійно-бойовим через те, що він почав набувати атакуючої форми? Принагідно Яс поділився думкою, що насіння хтось приніс, дуже вже далеко від своїх гір воно проросло, та ще й у такому зручному місці. А ось описати чоловіка, котрий його фактично врятував, Яс не зміг. Він навіть не був упевнений у тому, що він справді темноволосий. Тому що Ясу очі сліпило сонце, а на нього падала тінь. А ще рятівник стояв до Яса спиною, чи то обличчя ховав, чи йому так було зручніше.
На цьому дядько від усіх відстав і почав роздавати накази підлеглим. Чомусь він був впевнений, що така рослина не самотня і десь поблизу обов'язково знайдеться ще з десяток схожих. Чи чоловік страждав на параною, чи це був не перший випадок виявлення паростків пітьми там, де їх бути не могло.
Втім, Роан розумно вирішив залишити свою думку при собі. А то студенти, вони такі, ще зацікавляться і спробують щось з'ясувати. А воно їм точно не потрібне.
А потім спостерігав за людьми, які поверталися. Відзначив наявність трьох згортків із щільної тканини, на які був наверчений такий захист, немов у них запакували королівські регалії. Помітив, що один із шаманів повернувся накульгуючи, а в іншого був такий осоловілий погляд, що рухався він явно на знеболювальних і за допомогою сили волі.
Загалом, паростки пітьми вони знайшли. Але викладачам зі Школи Стихій розповідати про це не мали наміру. І, мабуть, правильно робили.
Натомість захисні амулети студенти отримали недешеві та дуже потужні, що з одного боку тішило, а з іншого — наводило на неприємні думки.
Схоже, це був не перший випадок знаходження чорної рослини практично біля гір кайгарів. Але ситуація була не настільки небезпечна, щоб переносити місце практики. Отже, треба заспокоїтись і продовжувати займатися запланованими справами. Не можна дозволяти, щоб одна подія все зіпсувала.
Шамани, військові та решта пішли з табору тільки ввечері. День практики був безнадійно занапащений, але студентів це не засмучувало. Вони схвильовано шепотілися, хихикали і, здається, готувалися влаштувати вночі свято.
А Роану було байдуже. Якщо в когось вранці болітиме голова, це виключно його проблеми і так йому і треба.
Перевертні втрьох лежали у високій траві, милувалися зірками і тихо сперечалися.
Спочатку вони найбільше боялися, що знову прилетить на кайгарі рудий кікхей, тому були надмірно напружені і готові відреагувати на будь-який шурхіт. А ще побоювалися, що їх підслухає той, про кого вони говорили, та сподівалися, що його наближення відчують. Але чим довше тривала суперечка, тим рідше вони згадували, що треба прислухатися і боятися, надто вже захопилися і розлютилися. Та й не надто досвідченими вони були, якщо чесно.
— "Каварра!" — клич сіверян. Вони з ним у бій кидаються, — доводив Бадеш. — Але це непорозуміння спочатку говорило, що паросток каменем придавив брюнет. А жителі півночі майже всі блондини.
— Тоді це може бути саме непорозуміння, воно досить світловолосе, — роздратовано прошепотіла Ратая. — А дівчиськові просто навіяв потрібну картинку. Адже пацан одразу втік, а вона озирнулася і, вирішивши, що небезпека минула, повернулася. Тим паче бігає вона не швидко. От і довелося їй навіювати. Двом би не ризикнув, а одній…
— Надто складно, — сказав Вірат.
Дівчина тихо пирхнула і стала зло обривати пелюстки крихітної жовтої квіточки, схожої на ромашку. Але гадала вона не на кохання, а на те, чи закінчиться ця розмова бійкою, чи ні. Хлопці прямо кипіли роздратуванням.
— А може, взагалі то був місцевий шаман. Або учень шамана, якому поки що до чорних трав підходити не можна. Тому він і втік, — знову заговорила Ратая, коли квіточка визначила, що бійці бути.
— Я сумніваюся, — сказав Вірат.
Ратая теж сумнівалася, але визнавати, що хтось настільки легко водить їх за носа, не хотілося.
— А давайте витрясемо з нього правду, — злісно запропонував Бадеш.
— З кого? — зацікавилася Ратая.
— З блондина!
Вірат тільки хмикнув. Блондин у цьому таборі був не один. А ще були руді та русяві. Та й темноволосих, незважаючи на сумніви того ж Яса, слід враховувати. Тож трясти довелося б кожного. А це дуже довго, затратно та нерозумно.
— Він над нами знущається, — ще зліше сказав Бадеш. — Я бачу, як він у темряві над нами сміється і підкрадається все ближче і ближче.
— Де конкретно сміється та підкрадається? — навіщось спитала Ратая.
— Не бачу! Темно!
Вірат знову хмикнув, явно бажаючи бійки.
— А знаєте, що найгірше? — спитала Ратая, обриваючи пелюстки другої квітки. — Поки від місяця на небі не залишиться менше половини, ми нічого йому не зробимо. Він зараз надто сильний. Я намагалася підняти той камінь. Навіть у вас двох це не вийде. Так що, нам краще буде, якщо ми його поки не знайдемо. І буде зовсім погано, якщо нас знайде він.
— Так, — погодився Вірат. — У них немає другої іпостасі, але місяць дає їм надто багато сили.
Бадеш лайнувся.
Ратая викинула серединку квітки, яка цього разу сказала, що бійки не буде.
Вірат знову хмикнув.
І всі троє глянули на місяць.
Він був чудовий. Майже круглий, сріблястий, кликав побігати по степу на чотирьох лапах, ловлячи ротом тепле повітря, а може й якогось необережного звірка.
— У вас тут шлюбні ігри?
М'який, спокійний і чомусь знайомий голос пролунав дуже несподівано. І напружені, як струни, перевертні не витримали. Вони навіть не стали дивитись, хто там і де заговорив. Просто піддалися поклику місяця і рвонули в степ у звіриних іпостасях. Причому у різні боки.
— Цікаво, що вийде, якщо схрестити рись та вовка? — філософськи запитав у кайгара Хене, трохи поспостерігавши за втечею перевертнів. — Чи дитинча успадкує іпостась лише одного з батьків? А може, народиться щось третє. Ведмідь, наприклад, або гірський цап. Перевертні така цікава тема.
Висловившись, Хене поплескав кайгара долонею, показуючи, що можна рухатися далі. Денну метушню кікх-хей щасливо проспав, готуючись до вивчення кайгара вночі, у природних умовах. А тепер йому дуже хотілося подивитися на те місце, де було знищено рослину. Може там щось залишилося. А якщо ні, обов'язково треба взяти зразки ґрунту. Раптом знадобиться?
Хто ж знав, що ці перевертні знову попадуться на шляху і виявляться такими полохливими?
