Спочатку:
На сторінку книги
Кунь. Виконання.
Ви шукаєте щастя, і воно прийде, якщо ви будете терплячі та дочекаєтеся цього моменту. Нехай інші проявляють ініціативу, ви ж із усіма підтримуйте доброзичливі стосунки. Люди, яким ви допомагаєте або служите, цінуватимуть ваші переваги і не помітять ваших недоліків доти, доки ви скромні. Настане час і це принесе вам велике щастя — якщо ви будете слідувати обраним шляхом.
(Книга змін)
До містечка, з дивною назвою Перевальне, караван доповз лише ближче до обіду шостого дня. Джульєтта на той час встигла зненавидіти карету, незважаючи на те, що вона була нова, комфортна і зовсім не схожа на те страхіття, в якому довелося подорожувати героїні книги, купленої в магазинчику поряд з одним із шинків. Героїні Джульєтта дуже співчувала, а себе просто жаліла, зрозумівши, що мандрувати зовсім не любить.
Роан дорогу переносив легше. Він пристосувався тренуватися не тільки в трактирах за столом, а й у кареті, яка рухається, через що, з незрозумілої Джульєтті причини, дуже радів. Після кожного тренування маг щось довго писав у пошарпаному блокноті, який носив у внутрішній кишені куртки. І посміхався, задоволено так, немов у тому блокноті були малюнки з неодягненими дівчатами. Брати Джульєтти такі малюнки дуже любили і старанно ховали від зацікавленої сестрички. Але вона все одно знайшла їх. Після цього вирішила, що чоловіки дуже дивні істоти. Їй же не спало на думку купувати за цілий срібник погано намальоване зображення якогось стороннього чоловіка в коротенькій спідничці зі смугастого хутра.
Дівчина зітхнула, згадавши про чоловічі дивацтва, відсмикнула фіранку і стала дивитися на містечко, яке наближалося. На перший погляд, воно нічим не вражало. Будинки, дерева. Навіть міської стіни немає, що одразу видавало: побудоване це містечко нещодавно. І, напевно, виросло навколо станції дорожньої нитки. Коли маги цю нитку протягли зі сходу королівства, де була столиця, та й більшість великих міст, до заходу, де були гори і знамениті копальні, такі містечка стали з'являтися, як гриби після дощу. Ні, з'являлися вони не одразу, навіть не в перший рік.
Спочатку по нитці ковзали коробки з дерева та заліза. В один бік ті, в яких було все те, що добували в горах, у тому числі й дорогий оздоблювальний камінь — білий, із синіми прожилками. В іншу — все те, що було потрібне в горах. А потім хтось зрозумів, що ниткою можна возити різноманітні купецькі товари, і стали з'являтися станції, на яких їх завантажували і вивантажували. І лише через п'ять років по нитці почали возити також і пасажирів. І це виявилося чудовим рішенням. Навіть багато магів намагалися не зловживати порталами, що вже говорити про необдарованих. Портали, по-перше, дороге задоволення. По-друге, кількість енергії, а значить і розрахункова ціна переміщення, залежить від маси об'єкта, тому більшість людей вважають за краще надсилати через портали листи та посилки, а не себе в гості. І по-третє, безпека переміщення частково теж залежить від маси. Тобто, маленькій дитині при такому переміщенні нічого не загрожує. А ось комусь дорослому і досить огрядному краще не ризикувати. Втім, Джульєтта ніколи не сумнівалася, що бути товстим не найкраща ідея.
Про обмеження порталів Джульєтта знала завдяки батькові. Просто поцікавилася колись, чому посильними працюють суцільно худі недорослі? Вона саме читала роман, і в ньому героїня-маг кохала посильного, котрий загубився через неправильно розраховану кількість енергії на переміщення. Джульєтту роман надихнув, і вона пішла подивитись на посильних, а вони майже всі виявилися її однолітками, дрібними та лупаокими, як жаби. І як у таких закохуватися? Втім, ті, що були старшими, виглядали ще гірше, вони, напевно, сильно голодували, от і не доросли до нормальних чоловіків. Героїня роману, напевно, мала дуже дивний смак на коханих.
Зітхнувши, дівчина знову зиркнула у вікно.
Караван встиг наблизитися до міста настільки, що тремтяче марево над його дахами перетворилося на багатобарвну, схожу на випростану веселку нитку. Насправді, це була якась енергія. Виробляли її розмальовані дивними значками штуковини, закопані під землею та встановлені на дахах спеціальних веж. Дуже високих веж. Парних. І стоять вони досить далеко одна від одної. А те, що закопували під землю, пари не мало. Ось і виходив такий собі трикутник з вершиною спрямованою вниз. А в центрі цього трикутника фокусувалася нитка. Тільки Джульєтта не зрозуміла, як. Дуже занудно вчитель історії про це розповідав. Але те, що між трикутниками рівно дві тисячі двадцять три мірні кроки, дівчина знала. Цю відстань відміряли дуже ретельно. Тому що, якщо було менше, енергія починала закручуватися та вихоритися. Якщо більше, потік переривався. А ще на кожному кольорі веселки коляски та ящики пересувалися з різною швидкістю та в різних напрямках. Люди, коні та інші живі вантажі граничної швидкості, на якій пролітали повз станції ящики з рудою по зеленій смузі, чомусь не витримували.
Два роки тому Джульєтта вже подорожувала ниткою. До прадіда в гості їздила, разом із батьками та братами. Прадід, неприємний, треба сказати, тип, тоді лаяв і братів, і батька. Обізвав маму щуром із коров'ячими очима. А саму Джульєтту кривоногим каченям. Тато тоді мало не розвернувся і не пішов, але прадід розреготався, заявив, що хоч у когось у цій сім'ї є гордість, і вмовив татка залишитися. Навіщо вони туди їздили, Джульєтті так і не сказали, але різних неприємних типів, які намагаються випросити в тата милості, після тієї подорожі стало набагато більше.
Подорожували вони тоді в колясці, схожій на великий гарбуз із віконцями. Зовні вона була приємного жовтого кольору. Забиралися в неї складними сходами з перилами. Цю коляску навіть зупинили не на станції. Усередині гарбуз був поділений на кілька кімнат і обставлений, як дорога вітальня. І вся ця пишнота дісталося сім'ї градоначальника.
А зараз Джульєтті треба було їхати в спільній колясці, довгій, прямокутній. Ящик - ящиком. Тільки віконця видають, що там везуть людей, а не якийсь вантаж. Дівчина знала, що ящик поділений на сорок вісім відсіків. Відсіки були дуже крихітними, одномісними, і досить великими – на шість осіб. Ті, які одномісні, коштували дорожче. Але татко купив квитки у великий, вирішивши, що так його дочка менше привертатиме непотрібну увагу. Та й Роану слідкувати буде легше.
З відсіків можна було виходити в спільний коридорчик, наливати собі з величезних термосів чай, знайомитись із сусідами. Героїня однієї чудової книги так свою долю зустріла, тільки не одразу зрозуміла, що то доля. Тож Джульєтті було дуже цікаво.
А ще їй було б цікаво подивитися на найдешевші коляски. У них не було нічого, крім вузьких лавок зі спинками, і мандрувати там було зовсім некомфортно. Але ж цікаво.
Дівчина посміхнулася і знову зиркнула у вікно.
Караван уже в'їхав у місто. Веселка-нитка знову перетворилася на марево, що тремтить і клубиться над будинками. І найбільше вона зараз була схожа на річку з туману, що піднявся вгору, але чомусь не розтанув під променями яскравого сонця. Будинки містечка були сірі, майже суцільно двоповерхові і схожі один на одного, як близнюки. Зате діти, які бігли зі свистом і улюлюканням за караваном, були одягнені яскраво, строкато та небідно.
Джульєтта з цікавістю дивилася на дітей. Потім під будинками почали з'являтися смугасті навіси. Під ними стояли столи з гірками випічки, якимись дрібничками, різними виробами. Був би час, дівчина обов'язково походила б, пошукала щось цікаве. Але спільна коляска не чекатиме. Татусь розрахував час подорожі так, щоб у дочки не було жодної хвилини на дурниці.
Джульєтта знову зітхнула і розкрила книгу. Там залишилося лише дві сторінки. Встигне дочитати до того моменту, як караван доповзе до платформ для пасажирів.
