Спочатку:
На сторінку книги
Коров’яча хазяйка і сама корова дивилися на Роана з однаковою підозрою.
Маг із не меншою підозрою дивився на копито, яке встиг знеболити, але все одно не був певен, що не отримає ним у чоло.
З іншого боку, і так було зрозуміло, що з нещасною коровою сталося. У хліві було брудно і мокро, якась гнилизна, що зображала підстилку, валялася на підлозі не перший місяць. Підсумок закономірний, за гнилою підстилкою почало гнити і копито. Але пояснювати щось доброї жінці не показавши… складно це, треба правильно слова підібрати, щоб не подумала, що її звинувачують.
— Гаразд, приступимо, — промовив маг.
Нічого зрізати та чистити він не збирався, не його спеціалізація, швидше зашкодить, ніж допоможе. Але зупинити зараження, знеболити міг. А ще міг направити до фахівця.
— У неї крізь тріщини в копиті, а може й з-за ранки поруч із ним, проник бруд, і там зараз нагноєння, — гранично серйозно сказав Роан. — Я можу допомогти, але це тимчасово, на три-чотири дні. Її лікувати треба не магією, тут більше допоможе тямуща знахарка, ніж я.
— Ой-йой-йой, — сумно вигукнула жінка. — Зурочили мою Ромашку!
— Не зурочили, це через бруд, — зітхнувши, сказав Роан. — Може, ще чимось хворіла, організм ослаб, та хвороба пройшла, а гнилизна в копиті залишилася. Знахарка тепер потрібна. І чищення хліва.
— Ну я його п’яницю відходжу, — мстиво пообіцяла жінка. — Як проспиться і повернеться, так відходжу, він у мене й сусідський хлів почистить.
— Так і зробіть, — не став сперечатися Роан і зосередився на копиті.
Господиня корови продовжувала вигадувати кари для чоловіка, навіть тоді, коли Роан закінчив і вийшов з хліва, вона бігла поруч і бурмотіла, бурмотіла, бурмотіла. І коли увійшли до хати, продовжувала бурмотіти. І саме через це бурмотіння Роан не відразу помітив, що частина залишених у приміщенні студентів кудись поділася.
— Він тама, — страшно прошепотіло дитя, тицяючи пальцем у старий глинобитний сарайчик.
— Там є підвал? — здивувався Малак, який навіть не підозрював про те, що комусь може знадобитися підвал у сараї, перед яким поважно ходять кури.
— Це раніше будинок був, потім діда збудував інший, більший, з каменю, а старий зовсім занепав, навіть одна стіна обвалилася. А тато добудував стіну та поміняв дах. От і вийшло, отож, — старанно пояснило дитя і для тих, хто не зрозумів, повторило: — Чорний дядько там ховається, у підвалі.
У небі гримнуло. Білі хмари, що вже деякий час поспішали одна до одної, встигли зібратися в грізну сіру хмару. Друга теж росла і наближалася до першої. З небес ось-ось мав пролитись дощ, мокнути під яким нікому не хотілося.
— Гаразд, пішли, — прийняв за всіх рішення Янір і, наче у відповідь на його слова, на землю впали перші великі краплі.
До сарайчика маги-недоучки зовсім не пішли, вони до нього побігли. Кури перед ними розліталися в різні боки. Джульєтта притримувала капелюшок, що норовив полетіти. Ольда войовничо розмахувала ножом. Яс — підібраною по дорозі палицею. А мечі, якими слід було вбивати чорних дядьків, були тільки в Яніра та Льєна, і саме на них дитя дивилося з надією та захопленням.
Скособочені двері компанія ледве остаточно не доламала, здебільшого через зливу, що хлинула, а не бажання когось там перемогти. І в сарайчик маги ввалилися досить дружно, чомусь сміючись і пирхаючи.
Так що мужик, одягнений у чорний плащ, який мирно обідав сирим яйцем, проколупавши в шкаралупі невелику дірочку, мало не проковтнув це яйце. На магів він дивився, як невинна дівчина на нетверезу чоловічу компанію, що помилково ввалилася в її будинок. Була б поруч фіранка, напевно, б за неї заскочив і спробував сховатися.
— Це він, чорний дядько! — бідкалася дитина, ніби без неї ніхто ні про що не здогадався.
— Здоров'я! — гаркнув Яс, чи то з несподіванки, чи за звичкою.
— А їсти сирі яйця для здоров'я небезпечно, — зауважила Тея.
Чоловік, одягнений у чорне, чомусь закашлявся.
— Яйце спрацювало! — азартно вигукнула дитина і від повноти почуттів підскочила.
— Ви хто такі? — невдоволено поцікавився чоловік, відкашлявшись.
— Ти навіщо дітей та жінок ображаєш?! — не залишився в боргу Яс і замахнувся палицею.
Сарай, який раніше був будинком, не був розрахований на те, що в ньому розмахуватимуть довгими палицями. З потривоженої стелі посипалося сміття та дохлі павуки. Джульєтта і Тея дружно заверещали, а на вулиці загуркотіло так, ніби разом із павуками на землю впало небо.
— Не знаю, хто ти такий, — сказав Янір у тиші, що настала після гуркоту. — Але зараз ми тебе битимемо.
— Ви? Мене? — щиро здивувався чоловік і клацнув пальцями.
Повітря перед ним затремтіло, а по стінах сарайчика поповзли кострубаті тіні.
— Вся темрява в моїх руках! — пафосно заявив мужик.
Прозвучало моторошно. І, можливо, студенти задумалися б про те, що збираються робити, спробували б ставити щити, відступати і кликати на допомогу викладачів. Але серед них був Яс, який звик спочатку робити, а вже потім думати про те, що він робить.
— Бий його! — загорлав він і зламав свою палицю об голову темного мага. Налякана павуками та тінями Джульєтта знову заверещала і зробила те, що звикла робити за літню практику — зібрала в долонях вогонь і шпурнула його перед собою. І вона, напевно, не попала б. Якби саме в цей момент маг не кинувся вперед, вигукуючи незрозумілі слова. Тож у тому, що його огорнуло полум'я, любитель чорного одягу був винен більше, ніж сама метальниця вогню.
— Не дайте йому згаснути! — азартно вимагав Яс, і Джульєтта з переляку вогню додала.
— Не дайте спалахнути сараю! — заволав розумний Малак.
Тея підняла над головою руки, ворухнула пальцями — і по стінах потекла вода, не якась покликана, а та, що й так хлистала з небес. Льєн і Янір збили з ніг чоловіка, який ледве встиг впоратися з Джульєттиним вогнем, і безстрашно намагалися пробити мечами його захист. Захист на кожен удар спалахував синім, але не давався. Натомість мечі не дозволяли власнику цього захисту встати, хоч на мить зосередитись і закликати якусь гидоту. Веселощів додавав Яс, що стрибав навколо темного мага з уламком палиці і клявся, що виколе око. Ось тільки прицілиться.
Малак у цей час старанно відтягував Джульєтту, яка дуже хотіла допомогти Яніру і остаточно досмажити противника. Ольда, ні на кого не звертаючи уваги, повільно й обережно підходила до місця бою, тримаючи в руках сокиру забруднену курячою кров'ю, з налиплим пір'ям. А Тея, як і обіцяла, стояла осторонь і тримала дитину, яка хотіла вдарити ногою маминого кривдника.
На вулиці знову гримнуло, і в сарайчик увійшов мокрий і похмурий Роан. Він спочатку подивився на Джульєтту, яка все ще вимагала відпустити її. Причому подивився так, що вона миттєво замовкла. Потім підійшов до Яса і відібрав у нього палицю, озирнувся, побачив Ольду і в неї забрав сокиру.
— Дерево, ідіоти! — гаркнув на Леєна і Яніра. — Ці щити завжди мають захист від заліза і майже ніколи від дерева!
Після чого відштовхнув Льєна сокирою, поклав кінець палиці на щит і вдарив по протилежному кінцю обухом. І щит, який не піддавався двом мечам, лопнув, як мильна бульбашка. Чекати, доки темний маг зорієнтується і зрозуміє, що тепер щит не заважає йому закликати, Роан не став. Він спритно розвернув сокиру в руці, і наступний удар обухом припав по голові чоловіка.
— Убив, — безпристрасно констатувала Ольда.
— Навряд, — задумливо сказав Роан. — Вони живучі, убити їх не набагато легше, ніж те, що вони творять. Так що заткніть йому рота кляпом, без слів вони закликати силу не можуть, а потім зв'яжіть. Швидко!
— У нас немає мотузки… — наважився привернути до себе увагу Яс.
— Іди та знайди! — наказав Роан і пам'ятником відплати завмер над переможеним магом.
Яс слухняно вирушив шукати, навіть слова про зливу проковтнув. Льєн, Янір і Джульєтта скинулися носовими хустками і заштовхали їх темному магу в рот. Дитя вголос захоплювалося подвигом, що трапився на його очах. А студенти затихли по кутках, як миші. Вони знали, що за цей подвиг їх не винагородять і навіть не похвалять. І, як не хочеться це визнавати, будуть мати рацію.
— Ідіотизм, — підбив підсумок загальним роздумам Янір.
— Тяжкий виродок, — тихенько пробурмотів Яс, штовхнувши камінчик, що попався під ноги.
Група Роана та Йяди неспішно йшла прокладеною в траві дорогою. Ця дорога була досить наїжджена, але ґрунтова і завдяки безперечному таланту Шелли з управління погодою спочатку дуже мокра і брудна. Найбільше в цій ситуації не пощастило зв'язаному темному магу, якого селяни не захотіли залишити в себе доти, як за ним приїдуть. Вони наслухалися казок і були впевнені, що маг обов'язково звільниться, всіх прокляне, а потім взагалі уб'є і перетворить на моторошних монстрів. Роан не сперечатися з ними і не переконував. Він просто вирішив нести його із собою.
Ні, не нести самостійно.
І навіть не левітувати, як мішок із їжею, яким вдячні селяни навантажили Йяду та Шеллу.
Нести темного мага довелося тим, хто затіяв з ним бій. Роан так і сказав, що коли цей маг так був їм потрібен, тепер нехай і пруть до селища з портальною поштою. Тея та Джульєтта з цієї компанії відразу ж випали, вони дівчата слабкі, пішли просто щоб подивитися, та й змушувати їх щось перетягувати не по-чоловічому було б.
Ольда гордо задерла підборіддя і заявила, що вона понесе, але їй не знайшлося напарника, а тягти мага наодинці Роан їй заборонив. Отже переносом займалися поперемінно Яс із Льєном та Янір із Малаком. З-за цієї ноші Яс встиг, послизнувшись, впасти в калюжу. Ноша теж постраждала, причому пірнула у брудну воду головою, але хлопця це ні крапельки не втішало.
На спробу натякнути на те, що хоч ноги любителю чорного одягу можна було б розв'язати, Роан тільки хмикнув. А потім узагалі сказав, що подвиги завжди такі. Здається, що хоча б закінчившись, вони мають приносити задоволення, а насправді навіть тоді від них суцільні проблеми. Врятованих дівчат ще додому треба відвести. Селяни, яких позбавив немертвого, вимагають його ще й спалити, бо вони цю гидоту руками чіпати не хочуть. Тож самі пішли битися, самі тепер і мусите нести.
— Не хочу робити подвиги, — похмуро сказав Яс.
— Ну й правильно, — похвалив його Роан за кмітливість.
Тягти мага довелося довго-довго. Хлопці мужньо терпіли, тільки Яс час від часу повідомляв, що ця сволота незрозуміло як стає все важчою. Зрештою, навіть Ольда над ними зглянулась і запитала:
— А скоро селище буде?
— Не знаю. Але вони недалеко одне від одного, ночувати просто неба нам не доведеться. А ще, більшість селищ у низинах і їх не видно, доки не підійдеш упритул.
— Значить не скоро, — вирішив Яс і від повноти почуттів упустив ноги, за які тримався.
Темний маг щось невиразно промимрив крізь кляп. Мабуть, щось йому не подобалося. І Яс ледве втримався від того, щоб ще й ногою вдарити.
Поселення, як і обіцяв Роан, з'явилося несподівано. Хороше таке селище, яке потребувало дощу настільки, що магів, які взяли і прийшли, мало не розцілували. Щоправда, заносити до селища зв'язаного темного вони все одно не дозволили. І довелося хлопцям по черзі сидіти в сарайчику біля пасіки — сторожити бранця.
Сарайчик пах пилом, димом і медом — на зиму в нього заносили вулики. Добрі дівчата натягли купу їжі і намагалися розважати розмовами. Потім ще й місцеві селянки помітили Яніра з його незабутньою зовнішністю і стали випадково заходити на пасіку, безглуздо хихикати і пропонувати спробувати пироги. Льєн навіть запідозрив, що в начинку цих пирогів напхали чогось приворотного, тому їсти їх ніхто не став.
Випадково заходити на пасіку селянки не перестали навіть тоді, коли по даху став барабанити дощ, мабуть, сподівалися, що добрий і гарний маг їх пожаліє та обігріє. А доброго й гарного там не виявилося, там був злий і втомлений Малак, який виявив, що за сарайчиком росте кропива. Туди він особливо наполегливу годувальницю і заштовхав. Більше дівчата не ходили.
Спати в сарайчику було цікаво. Коли закінчив шуміти дощ, приперся їжачок і почав шуміти замість нього. Коли пішов їжачок, довкола пасіки став ходити якийсь алкоголік і звати невідому Баліку. Яс, що вискочив у результаті на поклик, чомусь його не влаштував і тыкав мужик з такими криками, ніби побачив найтемнішого бога.
А вранці знову довелося нести бранця. І хлопці як ніколи розуміли, що героїзм та пригоди не їхній шлях. Але вони зрозуміли це пізно, за що тепер і розплачувалися.
