Раді Вас бачити!

Те, що черговий похмурий мужик з незрозумілими повноваженнями не став представлятися, Роана вже навіть не здивувало. Тим більше, дуже приємно було дивитися на його витягнуте обличчя. Мабуть, коли його відправили перевіряти, наскільки відповідає правді повідомлення парочки викладачів, він сподівався, що не відповідає взагалі. А то як же, купа професіоналів шукають любителя вирощувати чорну траву і вчити цьому незадоволених життям сільських хлопців, а його беруть і ловлять якісь недоучки. Причому випадково. Вирішивши, що там шахрай.

— Ви хоч розумієте, як це було небезпечно?! — спробував тиснути на Роана мужик, поки його підлеглі намотували на темного мага ще один шар мотузок, поверх того, що намотали студенти.

Маг у відповідь намагався щось заперечувати через кляп, але його не слухали. І напоїли лише після того, як запакували, погрожуючи одразу трьома мечами.

— Розумію, — спокійно відповів Роан.

— І як ви могли це дозволити?! — зрадів його розумінню похмурий мужик.

— Ну, якби він спитав у мене, я б йому не дозволив. Але чомусь темні маги в мене не питають, де їм можна лякати селян, а де не можна.

— Не питають?! — роздратовано гаркнув чоловік. — Чому ви не стежите за своїми студентами?!

— Я мушу за ними стежити? — щиро здивувався Роан. — Хм, чомусь мені школа не видала гроші на наймання персональної няньки для кожного. А прив'язувати до людей страж-тіні чомусь заборонили ще два століття тому. Напевно, не знали, що я не можу розірватися на купку маленьких Роанів, щоб одночасно бути і біля нужника, і в хліві, і в хаті, і...

— Ви знущаєтеся? — підозріло спитав чоловік.

— Ні, я абсолютно серйозний. Не уявляю, як можна одночасно опинитися у різних місцях.

— Ви не мали їх відпускати!

— Наступного разу так і зроблю, — терпляче пообіцяв Роан. — Тільки мотузок позичте.

— Навіщо?

— Буду зв'язувати, щоб не розбрелися.

Чоловік деякий час здивовано на нього витріщався. Потім насупився і гаркнув:

— Темні маги небезпечні!

— Я знаю.

— Студентам поруч із ними нічого робити!

— Це я також знаю. Ось тому й здивувався, що над входом до того сарайчика не було вивіски: «Тут об'їдає селян темний маг». Була б, ніхто б туди не пішов. Мої підопічні тямущі, і героями не хочуть бути. Вже.

— Ненормальний! — обізвав насамкінець Роана мужик і гордо пішов.

На своїх підлеглих він кричав довго і від душі. Мабуть, зганяв роздратування від того, що небезпечного темного зловили недоучки, посадивши натовп професіоналів у калюжу.

— А я думала, вони похвалять, — сумно сказала Джульєтта, підійшовши до Роана.

— Ніколи ще не хвалили, — зізнався Роан. — Тож треба брати грошима.

— Ага, — глибокодумно сказала дівчинка. — Роан, можна ми підемо на ярмарок? Він там, з іншого боку, села. Це село вузлове і ярмарок великий. На нього з усієї округи з'їжджаються.

— Ідіть, — дозволив Роан. — Тільки від чужих сараїв та підвалів тримайтеся подалі.

Джульєтта кивнула й втекла, притримуючи капелюшок. А Роан зітхнув і пішов запрошувати Йяду на той самий ярмарок. Чомусь хотілося бути ближче до недоліток. А в тому, що туди підуть усі його підопічні, він не сумнівався.

— Здоров'я! — сказав Хене, старанно копіюючи інтонацію Яса. Так воно, здавалося, звучить правильніше.

Жінка, з якою він привітався, підскочила, різко розвернулась і, виставивши перед собою сапку, невдоволено оглянула з ніг до голови. Потім перевела погляд на кайгара, накритого чорною ганчіркою, і відкрила рота.

— Це кайгар, — про всяк випадок сказав Хене, а то мало, ще придумає собі щось. Схоже, увійти до селища на ногах, а не влетіти на кайгарі, було гарною ідеєю.

— А ти? — спитала жінка, переваривши зізнання, що під ганчіркою кайгар.

— Я кікх-хей. Я шукаю брата. Ви не могли його пропустити, він ходить з натовпом студентів та гарною колегою.

Жінка насупилась, про щось подумала, а потім видала:

— Нелюд.

— Ну так, я не людина, — не став сперечатися з очевидним Хене, і про всяк випадок привітно посміхнувся. — А мій брат людина і я його шукаю.

— На ярмарку твій брат! — несподівано гаркнула жінка і повернулася до прополки городу. — Ходять тут і ходять. Спокою не дають.

— Дякую, — сказав Хене і подався шукати більш привітного співрозмовника.

Потрібно ж дізнатися, де проводиться ярмарок. Напевно, десь у полі, але з якого боку це поле знаходиться?

Йяда погодилася піти на ярмарок із великим задоволенням. Вона дозволила Роану підтримувати себе під руку і мило балакала про солодощі, як звичайнісінька дівчина, не обтяжена магічним даром, багатьма роками навчання та самовдосконалення.

Роану воно подобалося. І думки про те, що студенти обов'язково у щось вляпаються, трохи відступили. Хотілося справді почастувати дівчину знаменитими степовими медовими солодощами та забути про проблеми. І, мабуть, він так і зробив би, якби не побачив трійцю перевертнів, які заглядали в просвіт між прилавками з різними дрібничками. Вони явно стежили за кимось. І Роан навіть здогадувався за ким.

— Навіщо йому ця погань? — здивовано спитала Ратая сама в себе.

— А звідки мені знати? — роздратовано відгукнувся Бадеш, який чомусь прийняв питання близько до серця.

Вчора, коли перевертні вирішили, що на зворотному шляху приділятимуть по дню кожному з підозрюваних, а потім порівняють враження та зроблять висновки, це здавалося гарною ідеєю. Тим паче, інших ідей не було. Зате сьогодні все виявилося не таким однозначним.

Ясу першому випала честь провести день під наглядом перевертнів. Він про це не знав, але примудрявся користуватися з усім можливим завзяттям. Спочатку він мало не побився зі здоровенним хлопцем, і перевертням мимоволі довелося пошуміти, щоб цієї бійки уникнути. Яс був їм потрібен у своєму природному стані, а не з переламаними кістками та струсом мозку.

Не встигли перевертні зрадіти, що бійці вдалося запобігти, придуркуватий Яс поліз у чужий сад і вискочив звідти майже одразу, з якимось фруктом у руці. Слідом за хлопцем вискочила величезна псина і почала ганяти його вулицями, весело гавкаючи. А перевертням довелося бігати за ними.

На щастя, Яс здогадався запустити в собаку трофеєм, здобутим в саду, і вона, задовольнившись цим, потрусила додому.

Яс посидів на траві під парканом, трохи віддихався, а потім засяяв усмішкою і рвонув у невідомість. Перевертні ледь його не впустили.

Як виявилося, мчав Яс на ярмарок, а домчавшись, став сумно бродити між рядами і возами, заглядати в глеки, торкатись тканин і нюхати все, що пропонували. За весь цей час він зробив лише три покупки: дві пляшки вина та кошик, у який їх поклав. Бадеш, бачачи таку справу, припустив, що Яс купить ще й закуску, після чого піде з ярмарку. І виявився неправий. Яс зупинився біля прилавка шарлатана, що торгував яскравими пляшечками з невідомим вмістом, і почав щось вибирати. І це при тому, що він маг і добре знає, що справжні зіллявари на ярмарках не торгують. Зілля штука складна і швидкопсувна. У візку, що трясеться, та й на привалі їх не приготуєш. А те, що заготував наперед, нікуди не довезеш. Більшість лікувальних засобів від тряски перетворюються на звичайну гидоту. Нелікувальні не настільки вибагливі, але і їх носять у спеціальних пляшечках, які самі по собі коштують дорожче за практично будь-яке зілля. Отже, сумнівно, що продавець привіз свою бурду в тій тарі, де вона може зберегти свої властивості.

А Яс стоїть і щось вибирає.

— Та він тупий! — зробив висновок Бадеш.

— Маю сумнів, що так, — не погодилася Ратая. — Можливо, він шукає щось певне, що возили б у правильних пляшках. Щось дороге.

— Та звідки б… — почав заперечувати Бадеш.

— Вже знайшов, — перебив Вірат.

І справді, Яс, який до цього дзвенів пляшечками і щось доводив продавцю, тепер дзвенів монетами. А продавець усміхався і замотував щось у шматок тканини.

— Цікаво, — сказала Ратая.

Хлопцям також було цікаво. І як тільки Яс відійшов досить далеко, вони майже підбігли до прилавка.

— Що в тебе щойно купив маг? — вимогливо зашипів у обличчя продавцю Бадеш, схопивши його за комір, щоб не втік.

Чоловік від несподіванки випустив пляшку, яку тримав. Вона, тюкнувши боком по каменю, розбилася, і запахло перцевою м'ятою та мелісою.

— Швидко кажи, нам ніколи! — продовжив допит Бадеш і струснув продавця.

Пляшки, на які чоловік спирався, із брязкотом зіткнулися, деякі перекинувся і посипався зі столу.

— Я охорону покличу, — несміливо нагадав про свої права продавець.

— Скажи, що ти йому продав, і ми підемо, — сказав Вірат, якимось дивом не тріснувши Бадеша по голові.

— Трави для свіжості волосся. Для дівчини, — якось дуже невпевнено сказав продавець.

— Так я й повірив! — обурився Бадеш. — Говори, інакше...

Ні, Ратая хотіла втрутитися і натякнути на те, що обманювати і продавати заборонені зілля однаково погано. Але не встигла. Нетерплячий Бадеш ще раз струснув чоловіка, і той із двох лих обрав те, що здавалося йому меншим.

— Рятуйте! — несподіваним басом загорлав він. — Грабують!

— Що?! — не повірив своїм вухам Бадеш. — Та я тебе...

— Убивають! — швидко зорієнтувався продавець.

— Відпусти його! — велів Вірат, відчуваючи, що на них зараз дивляться всі довкола. — Нам ще Яса треба знайти.

— Але ...

— Відпусти!

Засмучений Бадеш відштовхнув чоловіка так, що він упав, обтрусив руки, ніби торкнувся чогось брудного і, гордо задерши підборіддя, пішов слідом за Ясом.

— Тікають! — азартно заволав продавець, підвівся на ноги і запустив у Бадеша пляшкою.

Ось після цього і почався безлад.

На крик про те, що хтось тікає, всі чомусь відреагували з більшим завзяттям, ніж те, що когось грабують і вбивають. Вірата схопили за рукав, дорогу Ратаї перегородив усміхнений парубок, довелося вириватися та обминати. У Бадеша полетіла друга пляшка і тюкнула його по голові. Поки хлопець чухав потилицю, у політ вирушила третя. Але оскільки особливою ​​влучністю господар пляшок не володів, влетіла вона в прилавок з глечиками.

— Сволота! — заволала тітка, що продавала ці глеки.

Парубок озирнувся, і Ратая прослизнула під його рукою. Вірат просто відштовхнув хлопця, який намагався його тримати, схопив Бадеша за шкірку та потяг подалі від погрому.

— Тримайте їх, то все вони! — надривався продавець підозрілого зілля, і за перевертнями, що побігли, рвонули всі, кому було не ліньки.

— Повертай! Повертай! — кричав на Бадеша Вірат і намагався заштовхати його у вузький прохід між возами.

Бадеш скляно кліпав очима і, схоже, не розумів, чого від нього хочуть. Куди поділася Ратая, Вірат не помітив, але сподівався, що вона втекла. Кинути стукнутого по голові друга і теж втекти він не міг, і тому подумки готувався до бійки, намагаючись налаштуватися на те, щоб нікого випадково не покалічити. І невідомо, чим би все це закінчилося, якби ніби з-під землі на шляху не з'явився Роан. Він похмуро глянув на перевертнів, на людей, що гналися за ними, і командирським тоном гаркнув:

— Стояти!

І Вірат здивувався, що після цього крика з небес не стали падати птахи, що забули махати крилами. Дуже вже впевнено і наказово прозвучало.

І в тиші, що настала, стало чути крики десь ліворуч.