Спочатку:
На сторінку книги
Джульєтта креслила схему руху енергії в стандартному підтримуючому амулеті. Теоретично, такий амулет міг підтримувати навіть вмираючу людину до приходу лікаря. Хоч би який час. На практиці, як пояснив Роан, щоб воно спрацювало, цей стандартний амулет слід налаштувати на конкретну людину, а це процес довгий, нудний і дорогий. Тож популярністю подібні іграшки не користувалися.
Втім, креслити все одно було цікаво, і Джульєтта була впевнена, що залік здасть легко.
Що дісталося одногрупникам, Джульєтта не знала — сонний, червоноокий і позіхаючий викладач, який намагався виключити можливість списування і допомоги один одному, розсадив невелику групу по всій аудиторії. Зате спостерігати за людьми, що борються з кресленнями, було цікаво.
Ольда старанно креслила. Спочатку ставила крапки, тикаючи пишучим стрижнем у аркуш паперу, як кинджалом у ворогів, напевно, там навіть дірки залишалися. Потім довго примірялася, ставила лінійку та повільно вимальовувала лінію. Іноді вона ще й досить довго розглядала результат, ніби сумнівалася: а чи там крапки були поставлені?
Дві купецькі доньки, що встигли всім перемити кістки і, схоже, нажити собі у вороги половину групи, сумно одна на одну дивилися з різних боків приміщення і намагалися розмовляти знаками. Викладач дивився на ці спроби з таким сумнівом, що Джульєтта на їхньому місці давно б припинила цю справу, відчувши себе натуральною дурепою. Ще одна купецька дочка, яка якось непомітно відкололася від пари подружок і приєдналася чи до дочок булочниць, чи аристократок, гризла пишучий стрижень, як хом'як прутик з приклеєними зернятками, і сумно зітхала. При цьому, наскільки Джульєтті було видно, креслення у неї було майже закінчене, принаймні займало воно весь лист. Отже, вона для чогось намагалася когось обдурити своєю показною розгубленістю.
Решту Джульєтті не було видно, вони були за спиною, але хтось там весь час шепотів. А одного разу навіть клаптик паперу, кинутий чиєюсь «влучною» рукою, впав ледь не перед носом викладача. Але він, якраз знову позіхаючи, чи не помітив, чи вдав, що нічого там немає.
— Повторюю, у вас є всі розрахунки, якщо ви, звичайно, не проспали останні три заняття. Вам просто потрібно знайти необхідний і накреслити за ним схему, — нагадав викладач невідомо кому.
Хтось невідомий озвався невиразним бурмотінням.
Джульєтта провела останню лінію. Трохи помилувалася своїм витвором і вирішила віддати його викладачеві. Якщо йому сподобається, можна буде піти у своїх справах. Якщо щось не сподобається, ще є час переробити та доробити. Все краще ніж сидіти і сумніватися.
Схоже рішення прийняли двоє хлопців, які дружно випередили Джульєтту. Одного викладач одразу відпустив, поставивши розгонистий розпис на заліковому бланку. Другому щось пояснив та повернув на місце.
Джульєтта засумнівалася і вирішила ще раз подивитися на своє креслення. Через що її обігнала Ольда, яка не вміла в собі сумніватися. За що її й відпустили. Джульєтта провела її поглядом і рішуче встала. Ще вона встигла зробити один крок. А потім різко, без стуку, відчинилися двері. І хтось, не посмівши зайти, з коридору радісно заволав:
— Там на лужку кікх-хей! Прилетів! І стоїть!
Викладач подавився черговим позіханням і закашлявся.
Половина групи, не думаючи, одразу рвонула до вікон. Інша половина рвонула туди слідом за першою. А Джульєтта гордо задерла носа і шльопнула перед викладачем листом з кресленням, вирішивши, що якщо її відпустять, можна буде вирушити на той лужок, а не виглядати незрозуміло кого з висоти третього поверху, та ще й здалеку.
Викладач розсіяно подивився спочатку на Джульєтту, потім на її креслення, потряс головою, як мокрий пес, і поставив підпис на заліковому аркуші.
І Джульєтта так ніколи і не дізналася, правильно вона накреслила схему амулета, чи ні. Зате те, що залік найпростіше здати у той момент, коли викладач думає про щось стороннє, вона засвоїла твердо.
— Доброго дня, — сказали десь високо незнайомим голосом.
Магістр Лєска, чудово усвідомлюючи, що вітаються з його задом, який стирчить з-під третього лабораторного столу, голосно пирхнув, чхнув, коли на ніс упав клаптик запиленого павутиння і трохи повертівся, намагаючись все-таки дотягнутися до погано закрученого гвинта, який пронизливо скрипів у відповідь на найменшу вібрацію столу. Цей звук відволікав і дратував. І магістр вирішив, що настав час його позбутися. Усього лиш треба вкрутити до кінця проклятий гвинт і підігнати гайку. Ось тільки Лєска не очікував, що це стане такою складною справою. Чи то стіл з минулого разу усох і зменшився, чи він трохи погладшав.
— Ви не скажете, де я можу знайти брата? — продовжив ввічливу розмову невідомий відвідувач, анітрохи не збентежений тими звуками, якими йому відповіли на вітання.
— Ах ти ж, щур смугастий, — лайнувся магістр, коли викрутка майже відразу зісковзнула з гвинта і застрягла в кріпленнях. — Щоб ти заіржавіла, зараза!
З третьої спроби викрутку вдалося звільнити, а з сьомої навіть підкрутити гвинт. Після чого магістр виявив, що забув взяти з собою в підстілля ключ, а пальцями закрутити гайку не вдалося.
— Щоб тебе миші зжерли разом із скупим завгоспом! — душевно побажав лабораторному столу магістр і задумався про те, а чому не знайти ключ і не заслати на боротьбу з гайкою когось із лаборантів? Усього лиш треба дочекатися, поки вони повірять, що небезпека минула, і перестануть розбігатися, посилаючись на термінові справи.
Взагалі, не магістерська справа під столами повзати. Цим повинен займатися хтось молодший. В ідеалі — приблудний аспірант, як наймолодший і найнедосвідченіший. Щоправда, комплекція у цього аспіранта непідходяща. Тож доведеться ловити якогось худого лаборанта.
Те, що лізти під стіл було дуже поганою ідеєю, магістр зрозумів, коли зачепився сорочкою між лопатками незрозуміло за що. Довелося посмикатися, як риба на гачку, і вивалитися з-під столу, залишивши там шматок тканини.
— Мій брат — ваш аспірант, — все ще не відстав зі своєю проблемою невідомий відвідувач.
Дуейн Лєска, що сидів на підлозі, сумно зітхнув і подивився на візитера.
Треба ж, який набридливий. Інший давно образився б і пішов.
На магістра доброзичливо дивився хлопець. В принципі, на перший погляд, хлопець як хлопець, хіба очі дивного помаранчевого кольору.
На другий погляд починало здаватися, що щось із цим хлопцем не так. Чи то пропорції обличчя та постаті трохи не такі. Чи то енергетика. Чи щось взагалі невідоме, поки що не відкрите.
Подумавши та подивившись на дивного відвідувача втретє, Лєска нарешті зрозумів, що перед ним кікх-хей. Молодий дуже, одягнений не в традиційний костюм з косою застібкою, але точно кікх-хей.
— Хто вам потрібен? — перепитав затятий магістр.
— Брат. Ваш аспірант.
— А, Роан, — розсіяно відповів Ліска. — Він по дівках пішов.
— Дівках? — здивовано перепитав кікх-хей.
— А може, ні, — сказав магістр. — Просто я його туди послав, не до нього було. Порадив зайву енергію витратити на жінок. Розвіятись. Справа молода, йому не завадить.
— Де мені його шукати?
— Хто його знає? — ні крапельки не перейнявся чужою проблемою Дуейн Лєска. В нього своя невирішена була під столом. Магістр сумно зітхнув, згадавши, в якій шафі сховав набір ключів. Лізти знову під стіл зовсім не хотілося.
Потім ще раз подивився на кікх-хей.
Роанів брат був невисоким, тонкокісним і худорлявим, як підліток. Такий під столом точно поміститься.
— Молодий чоловік, ви не могли б мені допомогти?
Кікх-хей зацікавлено глянув на магістра.
— А я поки що згадаю, куди точно послав вашого брата. Дослівно. Вам це допоможе. Ви повинні знати характер свого брата і розуміти, що якщо він зі злості пообіцяв виконати все точно, то так і зробить.
Кікх-хей кивнув. Роанів характер Хене знав чудово, а його впертості у досягненні дріб'язкових цілей навіть заздрив.
Магістр піднявся на ноги, пошкандибав до шафи і повернувся від неї з потрібним ключем.
— Ось! — сказав він урочисто вручаючи інструмент хлопцеві, який здивовано на нього дивився. — Гайку треба підкрутити. На третій розпірці ліворуч. Вам це зробити буде неважко.
— Хм, — задумливо сказав кікх-хей, таким же тоном, як це робив Роан. Зважив ключ в руці та кивнув.
А втомлений магістр сів за стіл, взяв аркуш паперу і почав згадувати, куди ж зі злості послав свого аспіранта. Згадувалися здебільшого непристойні слова. Ще згадувався веселий будинок, до якого він ходити не рекомендував. А далі... чия ж там була дочка і що за шинок? Магістр деякий час перебирав в голові найчастіше відвідувані. Потім згадав, де серед подавальниць є гарненькі легковажні дівчата, які люблять молодих симпатичних магів, і рішуче написав три назви. Шинки були недалеко один від одного, так що багато часу на пошуки рудий кікх-хей не витратить.
