Спочатку:
На сторінку книги
— Ти певен, що він там? — спитав Малак, якому зовсім не хотілося стукати у двері досить обшарпаного дерев'яного будиночка.
— Я бачив, як вони туди заходили, — страшнім шепотом мовив Яс.
А Янір стукнув долонею по плечу і наказав:
— Вперед, мій юний друже! Все залежить лише від тебе, ти обраний!
— Самі туди йдіть, — відмовився із принципу Малак. —І взагалі, чому я?
— Тому що ти дрібний і тебе приймуть за дитину, бешкетуючу без маминого нагляду. А когось із нас, надінь ми цю маску, одразу почнуть підозрювати в чомусь нехорошому, — терпляче пояснив Льєн, який теж вважав, що ідея безглузда, але іншої придумати так і не зміг.
— Так не надівайте, — уперто сказав Малак.
— Тоді нас впізнають, — не менш уперто відповів Яс, якому сусід дівчини, що живе в дерев'яному будиночку, вже пообіцяв обірвати всі частини тіла, що виступають.
Та й не одному йому він погрожував членоушкодженням. А все через досить безневинний жарт. Подумаєш, калюжу посеред літа заморозили. Хто ж знав, що її присипле соломою з воза і місцеві жителі почнуть там падати, ламаючи руки і отримуючи струси?
Взагалі, якби вони тоді заморозили і одразу пішли, їх би, мабуть, навіть не запідозрили. Так ні, сіли під навісом коло сусіднього з калюжею шинку і стали пити пиво. Там їх і знайшла та спостережлива бабуся з відмінним зором та важкою клюкою.
— Це він спеціально туди пішов, — пробурчав Малак і все-таки вдягнув маскарадну маску одного з темних богів. І навіть пішов, куди посилали. І навіть дійшов до дверей.
А ось далі почалися проблеми. Відчиняти господиня дома не хотіла. Малак завзято стукав, почуваючи себе цілковитим кретином, і намагався не звертати уваги на зацікавлений погляд тієї самої бабусі з клюкою. Нудно їй, старій карзі, ось вона і спостерігає за навколишнім світом. Краще посадила б квіточки і мирно боролася з бур'янами.
— Я суперечку програв! — голосно пояснив свій екзотичний вигляд Малак, намагаючись зробити голос тоншим.
Бабуся вдала, що навіть не дивилася в його бік.
— Оглухли вони там, чи що? — сам себе запитав студент, коли стукати остаточно набридло.
Йому дуже хотілося розвернутися та мирно піти. Натомість він чомусь поперся стукати ще й у вікна. Так і обходив будиночок по колу, поки не виявив прочинені двері чорного входу.
— Дивно, — сказав Малак і штовхнув двері долонею.
Вона піддалася, а потім з несамовитим скрипом провернулася на петлях і легенько стукнулася об стіну.
Малак лайнувся під ніс і, вирішивши, що це доля, взяв і увійшов. А потім, як останній ідіот, поперся на звук тихої розмови, що перемежовувалась жіночим хихиканням. А коли дійшов до дверей, з-за яких ці звуки лунали, стукати вже не став, просто натиснув на ручку і потягнув двері на себе. За що й отримав чимось важким в обличчя, добре хоч маска, склеєна з безлічі шарів паперу, пом'якшила удар. Але на деякий час Малак все одно випав із життя, бо коли зміг зорієнтуватися в просторі, виявив, що сидить біля дверей, маску з цікавістю розглядає Роан, одягнений в одні штани, а біля вікна стоїть досить симпатична дівчина і неквапливо шнурує ліф сукні.
— Ти ідіот? — насамперед запитав Роан.
— Я був проти, але мене змусили, — похмуро пробурчав Малак. — Сказали, що я обраний.
— Одне другому не заважає, — сказав Роан.
Зачинені кимось двері, затряслися від потужного удару, а потім звалилася в кімнату, мало не довбонувши Малака по потилиці. Потім об нещасного студента спіткнулися, штовхнувши його на підлогу. Він, не ризикуючи одразу вставати, озирнувся і побачив ту саму спостережливу бабку, що стояла в отворі. А коли Малак здогадався подивитися вперед, там уже валявся на підлозі чи то нокаутований, чи паралізований здоровило, дівчина сиділа на підвіконні і дивилася круглими очима на Роана, а сам маг задумливо обмацував праву вилицю.
— Щось мені не щастить, — стурбовано мовив Роан. — Скрізь побити намагаються.
— Вам не щастить?! — обурено здивувався Малак. — Це Деньці не щастить і тільки ви можете його врятувати!
— Знову із в'язниці?
— Гірше, із казарми. Цього разу його виключать і те, що він захищався, не допоможе, якщо його впізнають. А ви... з нею!
Претензії, звісно, були дивними. Малак це розумів, Роан це розумів, та навіть бабуся з клюкою це розуміла, але чомусь вирвалося.
— І ви вирішили, що я піду його рятувати, — сказав маг. — Цікаво чому?
— Ти добрий, — відповіла замість Малака дівчина, яка поправляла на грудях мереживо нижньої сорочки, кокетливо виглядавше з ліфа. Голос у дівчини був теплий і грудний, як муркання кішки, чи що? Хоч бери, сідай та слухай. Дівчині з таким голосом навіть красунею бути не обов'язково, щоб за нею табунами бігали шанувальники. Захотіла б, давно вийшла заміж за якогось не дуже багатого крамаря і горя не знала. А вона натомість Роана до себе додому повела.
Малак задумливо хмикнув і глянув на молодого викладача. І що у ньому жінки знаходять? Навіть грізна Хабка печиво йому пече. Хоча вона до нього ставиться як до вирослої, але все одно улюбленої дитини, а не як до чоловіка, але все ж, чимось він це заслужив. Решту Хабка грізним поглядом розлякує, а Роана старається порадувати. Дивно.
— Ви нам допоможете? — спитав Малак.
— Ні, — відмовився від цієї сумнівної честі Роан. — У мене плани не перевірені іще раз. Перерахунки знову не співпадають, отже, я все-таки упустив якусь дрібницю. А ще потрібно скласти списки необхідних речей, допомогти з прибиранням в лабораторії та скласти компанію Джульєтті, якій потрібно купити одяг, що підходить для практики в степу. Її сукні там будуть зовсім недоречні, ними лише розбійників можна приманювати.
— Ми допоможемо, — пообіцяв кмітливий Малак. — Джульєтту вигуляємо, лабораторію приберемо і списки речей складемо.
— Хм, — голосно сказав Роан.
— І нічого не зламаємо, — додав Малак, згадавши, що в їхній компанії є така чудова особистість, як Яс.
— Хм, — знову сказав Роан. — А може, всім буде краще, якщо це непорозуміння з артефактом нарешті виключать?
— Може, — не сперечався Малак.
